Словацький ренесанс

До речі, як і в інших сусідніх європейських державах — у Сербії, Хорватії, Румунії, Угорщині. До більшості з цих країн словаки прийшли на запрошення їхніх урядів як переселенці, займаючи там вільні землі. У міжвоєнний період кількість словаків на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, сягала 38 тисяч. Проте одразу після Другої світової їм довелося пережити складні часи: згідно з підписаною радянсько-чехословацькою угодою і закриттям кордонів переважна частина жителів краю цієї національності змушена була переїхати на рідномовну батьківщину — Словаччину. Натомість із країни-сусідки до України переїхали тисячі русинів-українців.

Україна ж є однією з небагатьох країн, де словаки вкоренилися і живуть з найдавніших часів і вважаються таким самим корінним народом, як і українці. Їхня мова і культура  мають усі необхідні умови для розвитку, гарантовані державою. Порівняно недавно, в часи СРСР, про існування цього етносу майже не згадувалося: в тіні «старшого брата» перебували й українці, й представники інших народів на території України.

Живуть, де є робота

Із здобуттям нашої незалежності для українських словаків почався новий відлік часу.

— Маємо 11 місцевих осередків у тих населених пунктах, де компактно проживають мої одноплемінники, — розповідає голова обласної культурно-освітньої організації «Матіца словенська» Йосип Гайніш, який очолює цю громадську організацію від часу її заснування в 1993 році. — Ретельно порахувавши всіх словаків, ми з’ясували значну відмінність із даними перепису 2001 року. Ця цифра перевищує зафіксовану під час перепису майже вдвічі. Причина тому — не помилки, а незнання багатьма жителями краю їхніх словацьких коренів. Закарпатці почали цікавитися минулим свого роду, бо стали свідками «словацького ренесансу» в Україні. Тож вважаємо, що нас на Закарпатті є понад 15 тисяч.

Найчисленніші громади словаків зосереджені в обласному центрі, а також у райцентрах Мукачеве, Перечин, Великий Березний. Є й віддаленіші від обласного центру — на 100 і більше кілометрів у селах Родникова Гута на Свалявщині, Довге на Іршавщині. Пояснення цього просте: словаки селилися в тих місцях, де були розташовані промислові об’єкти і куди їх запрошували працювати. Так, у селі Анталовці поблизу Ужгорода діяло підприємство металовиробів, у сусідньому з ним Глибокому — залізорудне, у Тур’їх  Реметах на Перечинщині виготовляли залізничні рейки, а  у Родниковій Гуті — вироби зі скла. Тут словаки знаходили роботу. В інших місцях були зайняті на лісорозробках...

Рідна мова в рідних стінах

Від шкіл  зі словацькою мовою навчання, які існували в дорадянський період, залишилися хіба що згадки тих, хто в них навчався. Традиції  було втрачено.

— Рідномовне  шкільництво нам довелося відновлювати з чистого аркуша, — розповідає директор ужгородської ЗОШ №4 I—III ступенів з поглибленим вивченням словацької Марія Фединець. — Влада пішла нам назустріч, на початку 2000-х виділивши приміщення для цієї школи. За всі ці роки маємо понад 200 випускників, адже щороку нашу школу закінчують щонайменше тридцять учнів. Якщо раніше голова «Матіци словенської» Йосип Йосипович Гайніш ходив до словаків додому, переконуючи їх у перспективності навчання в рідномовній школі, то зараз відбою немає від заяв до першого класу.

Нині у школі майже 350 учнів, у більшості класів — максимальна заповнюваність. У вчительському колективі є п’ятеро педагогів зі Словаччини, яких відряджає до Закарпаття міністерство освіти цієї країни. Їхнім завданням є доносити до вихованців красу мови, допомогти оволодіти всіма її тонкощами.

У школі не меншу увагу, ніж словацькій, приділяють і вивченню державної української мови, тож перед її випускниками відчинені двері вишів як удома, так і за кордоном.

 — Ми не допускаємо такого, щоб учні були обмеженими у мовному аспекті,  — додала директор школи Марія Фединець.

Словацькі вчителі — не просто гості на українській землі. Ось, наприклад, учитель початкових класів Ян Поханіч за підтримки Генерального консульства в Україні втілив у життя цікаву ідею. Він запропонував своїм учням видати книгу з малюнками про подвиги бійців, які воюють на сході України. Різнокольорове видання побачило світ доволі значним тиражем, в гості до маленьких авторів прийшли і отримали з їхніх рук книжечки бійці, які боронили країну в зоні АТО. Цікаве і корисне спілкування з ними, яке дасть можливість закріпитися патріотизму в юних душах, стало подією не лише шкільного значення.

Голос свого народу

«Dobr de, mil posluch i, publikum», — цими словами впродовж майже двох десятиліть розворушує ефір редакція радіо- і телепрограм словацькою мовою, яка створена в Закарпатській філії НТКУ. Її програми дивляться—слухають і в області, і за кордоном через супутник. Як теле-, так і радіожурналісти мовлять щотижня близько години.

У етноспільноти є власна газета «Підкарпатський словак», заснована тією самою «Матіцою словенською». Оскільки видання залежить від отриманих грантів, то періодичність її виходу бажає бути  кращою. До речі, для українців у Словаччині регулярно виходить кольорова газета «Нове життя», яку фінансує уряд цієї країни, а також дитяча — «Веселка».

На окремій кафедрі Ужгородського національного університету студенти вивчають словацьку мову і літературу як окрему спеціальність. Здобувають знання тут випускники усіх загальноосвітніх шкіл, не лише з володінням словацькою мовою. На кафедрі, яку очолює професор, доктор філологічних наук Світлана Пахомова, є бакалаврат і магістратура, влаштовують міжнародні конференції та семінари, випускають власний науковий збірник. Обмінні поїздки викладачів і студентів, мовна практика студентів у Словаччині — все це давно стало нормою життя.

У дружньому колі

А як не згадати про традиційний для словаків Закарпаття щорічний фашинговий (масляний) бал. На нього з’їжджаються представники громад з усіх куточків краю, приходять закарпатські високопосадовці, дипломати з сусідньої країни — збирається до півтисячі осіб. Подібні заходи — демонстрація досягнень у сучасній культурі, самобутності в фольклорі, невичерпності творчих сил словаків.

Ще більше гостей збирають щорічні фестивалі «Словенська веселіца». Їх проводять щоразу в інших населених пунктах, що дає можливість кожній словацькій громаді показати свої таланти і надбання.

Вже у квітні в обласному центрі відбудеться щорічне свято «Чарівність казки». Тут діти з усієї області змагатимуться в читанні казок і легенд. А в травні у співпраці з Середнянською дитячою школою мистецтв, що на Ужгородщині, пройде конкурс дитячої пісні «Золотий соловей».

Працює й творче об’єднання професійних образотворчих митців краю. Спілку словацьких художників, до якої входить півтора десятка членів, очолює Мікаел Пейтер. Влаштовують колективні й персональні виставки в обох країнах, їздять на пленери, у тому числі й за підтримки Генерального консульства Словаччини в Ужгороді.

— Багато років ми мріяли про те, щоб мати власний культурний центр в Україні. Докладали зусилля і в Україні, і в Словаччині, щоб такі центри в двох країнах відкрилися одночасно, — розповідає Йосип Гайніш, який входить до складу українсько-словацької міжурядової комісії з питань національних меншин. —  Нарешті такі центри п’ять років тому відкрили в Ужгороді та Пряшеві.

В Ужгороді центр облаштували в будівлі, де за часів Чехословаччини була гімназія. До неї вселилася загальноосвітня школа з поглибленим вивченням словацької мови, а в окремому крилі діє центр. Над входом майорять прапори двох держав-сусідок. Тут є кілька робочих кабінетів, великий зал для концертів, репетицій, виставок. Фінансування робіт із реконструкції будівлі здійснювалося за кошти обох держав.

Українська держава виділила приміщення для центру словаків, фінансує загальноосвітню школу. Діяльність національно-культурних товариств, насамперед, «Матіци словенської», схвалює і високо цінує уряд Словаччини. Про це свідчать дипломи, якими густо всіяна стіна культурного центру.

Оскільки підростає юне покоління, навчене в традиції шанування мови і культури предків, загроз для існування ідентичності словаків в Україні, як це було раніше, практично не лишилося.

Теги: словаки, народ

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати