Наддніпрянець про закарпатця Андрія Глуханича: погляд через спогади

Останній учасник Другого Великого збору ОУН (б) (1941) Андрій Глуханич завершив свій земний шлях у далекій Австралії

Наддніпрянець про закарпатця Андрія Глуханича: погляд через спогади

На початку листопада минає сумних півроку, коли після недуги в австралійському Мельбурні відійшов до свого Творця видатний український патріот й політичний діяч сл. пам. Андрій Глуханич, колишній голова Української громади Вікторії (УГВ), багаторічний член різних управ УГВ, голова комітету розбудови Народного дому, член хору «Чайка», провідний член Організації Українських Націоналістів за кордоном та делегатури закордонного представництва (середовища) УГВР. 

Пан Андрій був взірцевим членом української громади на австралійських теренах, що не лише тужив долею України з-за океану чи співчував українкам і українцям, які опинилися під жахливою московсько-совєцькою окупацією, але й повсякчас боровся за кращу долю нашого народу, допомагаючи знедоленим та переслідуваним своїм єдинокровним братам і сестрам.

Я знав про пана А. Глуханича від середини 1990-х років, тривалий час з ним листувався, але ближче запізнався з ним у серпні 2012 року в Мельбурні, коли проводжав в останню дорогу іншого видатного діяча української політичної еміграції інж. Мирослава Болюха. Тоді пан Андрій виглядав ще досить енергійним і впевненим у собі літнім чоловіком, був підтягнутим та мав доволі моложавий вигляд, його українська мова при поминальних заходах була надзвичайно доброю, якщо б не сказати – вишуканою, а виступ – доволі чітким, продуманим та змістовним. Хоча й було тоді панові А. Глуханичу вже за 90 років!

Народився ж він 20 березня 1921 року, у селі Мирча, Велико-Березнянської округи, на Закарпатті, пізніше, у 1940 році, закінчив Українську торговельну академію в Братиславі (Словаччина). Від 1937 року пан Андрій був членом підпілля ОУН, а у квітні 1941 року був одним із трьох представників Закарпаття на Другому великому зборі ОУН з-під стягу Степана Бандери у Кракові, а повернувшись на Закарпаття, увійшов до Крайової Екзекутиви цієї ОУН. У квітні 1942 року він був арештований угорцями в Мукачеві, звідки втік зі слідчої тюрми Ковнер на Словаччину.

У своєму дописі «В’язні палацу Ковнера» Михайло Могорита, зокрема, писав, що: «… у 1941-1942 роках у підпільних організаціях національно-визвольної боротьби, підпільних бібліотеках української історичної та художньої літератури молодь уважно вивчала історію, відзначала гучні дати, річниці самостійності України. За рівень підготовки молоді відповідали Андрій Глуханич, Михайло Орос та Василь Маркусь. Арешти студентів розпочалися зі січня, а активізувалися ближче до липня 1942-го. Ув’язнювали людей у палаці Адольфа Ковнера в Мукачевому, де, врешті, опинилося понад 150 осіб, зокрема, 16 селян з Тячівщини, Іршавщини, Перечинщини та Ужгородщини. Таке, коли невеличка кількість людей розпочинає боротьбу за своє національне визволення без урахування власних сил і без думок про те, щоб залишитися живим, не раз траплялося у світовій історії. Згадати хоча б тих же 300 спартанців, юних київських курсантів, що захищали Батьківщину на станції Крути, наших героїв на Красному полі. В’язням палацу Ковнера теж довелося пережити багато мук. Ті, кому вдалося вціліти, не раз згадували про неперевершених садистів, які страшенно мучили молодих націоналістів, однак, не почули з їхніх закривавлених уст нічого «цінного». Розповідали, що в’язнів били палицями по голих підошвах та череву. Особливо мужньо переносили знущання Іван Сочка, Маргарита Бабота, Іван Пагиря. А один з ватажків молоді, Андрій Глуханич, примудрився спланувати й реалізувати свою втечу з палацу Ковнера. Із заміських кукурудзяних плантацій він дістався до самої Австралії, де працював над консолідацією української громади та збирав матеріали, які згодом видав у фундаментальній книзі «Злочин» про Голодомори в Україні».

Андрій Глуханич у своєму спогаді «Моя втеча з Ковнера» писав, що «…після матури в Торговельній академії у Братиславі в 1940 році я знайшов роботу й записався на словацьку Високу торговельну школу. Зв’язковим ОУН у Братиславі якийсь час був колишній академіст Василь Мордованець. Після відходу Василя до Кракова провід ОУН призначив мене зв’язковим, а контакт зі мною з Відня підтримував Юліан Химинець. Рішення про моє повернення на Закарпаття узгоджено на початку 1941 року в Кракові, де я був одним з делегатів від Закарпаття на Надзвичайному Зборі ОУН. Мене спочатку готували до Похідних груп, але на прохання Крайової Екзекутиви ОУН на Закарпатті було вирішено відрядити мене працювати серед юнацтва. На Закарпаття я повернувся в серпні 1941 р. Мадяри арештували мене й тримали на «Галагові» в Ужгороді один місяць, підозріваючи, що я повернувся поширювати українство.

Член Екзекутиви ОУН Михайло Габовда познайомив мене з тодішнім референтом юнацтва Василем Маркусем, учнем гімназії в Хусті. На початку 1942 р. приїхав до мого села зв’язковий Іван Немеш і повідомив, що поліція притримала деяких осіб за те, що вони вішали синьо-жовті прапори, та радив припинити будь-яку діяльність на короткий час. На початку квітня я одержав поштою недбало написану записку (не закодовану), щоб їхати на відвідини рідні на Словаччину... Не знаючи, що це значить, я вибрався до Великих Лучок, до Габовди. Родина сказала, що його затримала поліція. В дорозі до Мукачевого зауважив, що за мною стежить особа на ровері. І дійсно, виявилося, що це був угорський детектив, який проводив зі мною перший допит у «Ковнері. Повернувшись до рідного села, я вирішив на якийсь час виїхати до рідні, що проживала у Воловому (тепер Міжгір’я), але не встиг... Мене заарештували угорські жандарми й вивезли до Мукачевого.

Перший протокол допиту був короткий і простий: я повернувся на прохання батьків, вивчаю угорську мову, щоб знайти роботу десь у банку або в торговельному підприємстві. Я заперечив, що займаюсь поширенням українських книжок, яких привіз з-за кордону приблизно сто примірників. 20 книжок привезено аж до Ковнера. Мене залишено в спокої аж до днів, коли привезли на допит М. Габовду й В. Мордованця. При конфронтації виявлено, що я був у Кракові. Новий слідчий, який знав досконально українську мову та добре орієнтувався в справах ОУН (це був колишній працівник польської розвідки), показав мені постанови Надзвичайного Великого Збору ОУН та прийняту там постанову щодо Карпатської України. 
Почалася нова фаза допитувань, цього разу вже зі застосуванням тортур. Я старався тягнути зі зізнанням аж до часу, коли буду мати нагоду перекинутись кількома словами з М. Габовдою. Сталось це під час спільного купання в мукачівській лазні. М. Габовда сказав, що в руки поліції потрапила частина архіву, деякі звіти референтів. Найбільше допитувалися, де схована зброя. Мені було легко витримати, бо про зброю я дійсно не знав.

Ситуація зазублювалась, почали приводити нових людей. В мене визрівало сильне бажання вирватися з Ковнера. Перша спроба: я наївся різного сміття, почалися шлункові болі, мене завезли до шпиталю, зробили промивання шлунка, прив’язали до ліжка, дали на ніч жандарма, а вранці завезли назад до Ковнера... Капітан бісився: «Ти хочеш померти? Ти здохнеш, але аж тоді, як скажу я!» Тоді я почав думати про план втечі. Ті, що сиділи в Ковнері, знають, що вранці жандарм виводив по двоє в’язнів до туалету і там був з ними приблизно 5 хвилин. За той час другий жандарм пильнував в’язнів аж у двох кімнатах, пов’язаних між собою відкритими дверима. Я сидів недалеко від дверей у коридор, біля мене один комуніст, а біля нього – Юрко Бандусяк. Того ранку я шепнув Юркові, що попробую непомітно вийти, щоб хтось заповнив моє місце, тобто, щоб посунувся. Я кинув йому мої тяжкі черевики, а взяв його легкі. Коли другий жандарм відвернувся від нас, я вискочив до коридору, побіг до кімнати в кінці коридору (лише 6-8 метрів), відкрив вікно, вискочив у сад, а тоді попрямував до високого плоту. В тому саду ми проходжувались півгодини майже щодня.

Оглядаюся – погоні нема. Я мав намір втікати далі навіть тоді, якщо б стріляли. Переліз через пліт й попрямував дорогою до річки, на т. зв. болгарські поля. Ось уже бачив міст біля Росвигова, тут поля й високі жита. Заходжу в жито, лягаю на вогку землю, прикриваюсь житом. Все мокре, бо вночі падав дощ. Лежу годину-дві, відчуваю, що лежу в мокрому. Погоні нема, мабуть-таки, не помітили мою відсутність».

Від 1948 року Андрій Глуханич перебував в еміграції – спочатку на теренах Західної Німеччини, а у 1950-му переселився до Австралії, спочатку мешкав у місті Перт, а від 1951 року – у Мельбурні, де одразу долучився до громадського й культурного життя. Упродовж тридцяти років був членом Управи Української громади Вікторії (УГВ), був її головою в роках 1964-1967 і першим заступником голови – від 1967 року. У початковий період перебування в Австралії пан А. Глуханич став відомим як організатор культурно-мистецької роботи, співорганізатор і член проводу хору «Чайка», як засновник і перший голова Комітету оборони прав людини при УГВ (1970-72). Він був головою Карпатського Союзу Австралії, відзначився при розбудові будинку для молоді Української громади Вікторії. 
У материковій Україні, а насамперед, на наддніпрянських і закарпатських теренах, не забули вірного сина України, видатного й успішного будівничого українського життя в Австралії Андрія Глуханича, останнього учасника Другого Великого збору ОУН (р.) (1941) та в’язня слідчої тюрми в мукачівському палаці Ковнера. Висловлюємо наші глибокі співчуття дружині пані Марті, співтоваришці Долі й подрузі життя пана Глуханича, з якою він пройшов нелегкий і героїчний шлях, як також дітям Христині і Славкові з родинами.

 

Олександр Панченко, доктор права, приват-доцент Українського вільного університету (Мюнхен), "Час і події"

17 листопада 2016р.

Теги: Андрій Глуханич, ОУН, Ковнер

Коментарі

333 2016-11-23 / 22:35:32
Вічная пам"ять землякові!

НОВИНИ: Соціо

23:51
30 родин із прифронтової Харківщини оздоровилися та відпочили на Закарпатті за час дії програми "Турбота"
23:19
Словаччина хоче відновити пасажирське залізничне сполучення із Ужгородом, яке припинилося 80 років тому
18:22
"Укрзалізниця" ще цьогоріч планує запустити потяг "Київ – Кошиці"
15:29
/ 5
Як "танець з бубном" за вітряки на Руні гудуть сільрада, лісівники та закарпатська влада
14:15
/ 1
Приватний поїзд "Прага – Чоп" сьогодні здійснив свій перший рейс
11:22
/ 3
Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
11:11
/ 1
У Ракоші Вишківської громади попрощалися з полеглим Героєм Святославом Корнійчуком
20:19
/ 4
В Ужгороді на об'їзній депутати-"слуги" планують "роздерибанити" понад 1 га землі із заниженням вартості в 10 разів
21:59
/ 20
На Закарпатті було зроблено спробу дестабілізації шляхом перекриття доріг "через мобілізацію". Поліція звільнила проїзд
18:44
/ 36
Головою Ужгородського міськрайонного суду переобрано Віктора Данка
18:38
На війні поліг Віталій Петах зі Страбичова Мукачівської громади
02:00
/ 29
Комбат Руслан Каганець: "Без людей виграти цю війну неможливо. Ми не зробимо мільйон роботів із штучним інтелектом, які за нас воюватимуть"
00:32
/ 1
Відсьогодні на Закарпатті розпочалася нерестова заборона
21:48
Біля Солотвинського солерудника виявлено смітники, пластикові пляшки в карстових проваллях і забруднення потоку Глод
16:44
/ 3
В Ужгороді пойдуть чемпіонат України з велоспорту-МТБ та чемпіонат області
11:26
/ 4
На війні з росією поліг Ігор Сакало з Горінчова Хустського району
10:53
У лютому споживчі ціни на Закарпатті в цілому не зросли – статистика
11:15
"Щасливі діти" запускають новий цикл відновлювальних ретритів для мам із дітьми "Сила Карпат"
10:56
/ 6
В Усть-Чорній на Тячівщині попрощалися з полеглим Героєм Октавіаном Коненком
22:53
/ 3
У понеділок в Сваляві проведуть в останню дорогу полеглого 21-річного Героя Василя Томащука
22:20
/ 2
У Великій Копані попрощалися з Віталієм Чонкою, що загинув на Запоріжжі ще торік у червні
15:31
У лютому в порівнянні з торішнім груднем ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
14:57
Торік на Закарпатті прийняли в експлуатацію житла на 17,8% більше, ніж у 2022-му
14:10
/ 1
Кабмін перерозподілив освітню субвенцію на 2024 рік: місцеві бюджети Закарпаття втратили 2,4 млн грн
23:00
/ 3
На війні поліг ровесник Конституції України Василь Цьока з Крайникова Хустської громади
» Всі новини