Іван Небесник: "Образотворче мистецтво — це майже математика, однією любов’ю до прекрасного тут не обійтися"

Іван Небесник

— Іване Івановичу! Курчат по осені рахують. Що можете сказати про вступні випробування і вступників 2007-го?

— Цього року в нас у четверте проводився прийом в інститут. Тому це дуже важливий для нас рік, бо вперше почнемо готувати спеціалістів. Були 2 спеціальності, тепер маємо 3 — декоративно-прикладне мистецтво, живопис, а додався ще дизайн середовища, інтер'єру та графічний. Останнім часом усіх чомусь дуже притягує слово "дизайн'. А в перекладі це означає всього-на-всього "проектування". Конкурс в інститут був 3-4 чоловіка на місце. Погодьтеся, як для гуманітаріїв — досить високий.

— До речі, модних предметів, на зразок... валеології, у вас не додалося?

— Колись був обсяг — 40 годин. Зараз міністерство вимагає скоротити навчальний процес до 30--32 годин. Тобто воно

фінансуватиме тільки такий масштаб ро-боти. Інше — самостійна робота. Але ж є обов'язкові предмети — філософія, правознавство, екологія і так далі. А все інше, кажуть, витрачайте на ті, що стосуються спеціальності. І виходить парадокс — обов'язкові пари мусять відбутися. А щоб вкластися в обсяг, ми повинні скорочувати саме фахові предмети. Так, ми підтримуємо роботу студентів у бібліотеці й архівах! Коли йдеться, наприклад, про історію мистецтва... Але наш студент не піде в бібліотеку малювати, навчатися рисунку. Тому такий підхід підрубує саме фахове зростання. А в нас дуже багато своїх художніх предметів.



Нам тільки соціології та валеології не вистачає.

— Як почуваєтеся на новому місці, в центрі міста?

— Два роки тому Віктор Балога подав ініціативу про передачу нам будівлі колишнього управління МНС. І за це проголосували депутати обласної ради. На цих воротах колись прикріпив табличку Адальберт Ерделі про те, що тут буде Академія мистецтв.



Восени 1945 у цих кімнатах розпочав навчання, не маючи на руках установчих документів. І так тягнулося до нового року. А потім приїхав Хрущов з академіками, з міністром освіти Павлом Тичиною. І був винесений вердикт — треба переходити на типові для Радянського Союзу освітянські заклади, а не якісь там академії! І тому для нас символічно, щр саме нинішня українська влада зробила такий крок. За 60 років усі так багато говорили, як вони високо цінують мистецтво, а зараз влада зробила конкретну справу.

До речі, ця арка зберегла для нас подвір'я, її не могли знести, хоч дуже хотіли. Але управління по збереженню пам'яток її відвоювало. Коли ми вселилися, тут всюди було залізяччя, сейфи, тисячі кабелів. Власними силами відремонтували приміщення в головному корпусі. Тепер черга за наступним. Благородний вчинок здійснили також депутати Мукачева на чолі з мером міста Василем Петьовкою, які два роки тому вирішили надати студентам Закарпатського художнього інституту прекрасні приміщення колишнього палацу Ракоці.

— Це матеріальні чинники, а які наукові і мистецькі здобутки інституту та ваші особисто?

— Звичайно, важливим підсумком для мене особисто стало видання монографії про А.Ерделі, яке відбулося за сприяння президента України Віктора Ющенка і, звісно, не без участі Віктора Балоги. А ще цей рік для нашого краю - прорив у виданні мистецької літератури, чого не було за весь період незалежності. Невдовзі, до речі, вийде дослідження Михайла Приймича про дерев'яне сакральне мистецтво краю. Дуже вдалою була виставка Мігая Мункачі в Мукачівському замку.

Це і є конкретні кроки у європейському напрямі. Митці зацікавлені, щоб Україна стала відкритою до Європи. Без цього не можна уявити нормального розвитку, як це було в часи Ерделі. Саме тому я бажаю успіху на виборах тим політичним силам, які розуміють цю проблему і надають реальну допомогу закарпатській художній освіті.

— До речі, про освіту. Як відомо. Болонська система створена для того, щоб європейська освіта могла протистояти і конкурувати на світовому ринку з американською. Чи вписуються в ці рамки саме мистецькі заклади?

— Тут багато несподіванок для наших вузів, особливо в системі оцінювання. Йдеться про те, щоб не звалювати всю напругу на кілька ночей перед іспитом і щоб запобігти корупції. Але якщо для багатьох вишів країни це новинка, то в мистецьких закладах ми це практикували завжди, але не називали Болонською системою. Ми влаштовуємо для студентів проміжні перегляди. Всі викладачі оцінюють роботи кожного учня методом голосування. І робимо це вже 60 років. Останній семестровий перегляд, звичайно, важливіший. Але до дня іспиту ми вже знаємо про нашого студента майже все, бо в нас відбувається тривалий поступальний процес оцінювання.

— Декому безглуздою видається ідея після бакалаврату знову поступати в інститут для здобуття рівня магістра. З цього приводу навіть були студентські заворушення у Львові. Чи є тут якісь позитиви для студента?

—  Переваги в тому, що така система дає можливість поступати в інший інститут. Може харківських чи львівських студентів у їхніх рідних вузах потіснити. А раніше, якщо поступив у якийсь вуз, то з цієї колії вже неможливо було зійти.

— Але здобутки наших художників, музикантів і раніше визнавалися в Європі. Може, цій галузі важливо зберегти та пропагувати саме свою систему знань, а не зопалу перейматися чужим досвідом?

—  У мистецьких закладах Європи за останні 50 років послабилася увага саме до академічної підготовки. Тому для студентів багатьох вузів Європи сьогодні великою проблемою є намалювати портрет. Іронія в тому, що саме з Болоньї у XVI ст. сформувалася перша академія мистецтв. До того були тільки школи - кожен художник мав учня, який його копіював. 1 з тих учнів або виходили люди, або ні. Адже академічна підготовка не заперечує творчих пошуків. Коли впевнено почуваєшся в академічних вправах, можна й експериментувати. Ерделі спочатку закінчив Академію в Пешті, а потім уже сміливо експериментував з кольором, формою.

— А що можете сказати про школи мистецтв?

— Вони нині теж працюють на належному рівні. Треба, щоб хоча б у випускних класах викладалися саме академічні дисципліни - ті, що готують до іспитів. Інколи чується: а це не наша мета. Ми просто прищеплюємо любов до мистецтва. Але, наприклад, музична школа готує дитину до музучилища. Там говорять не тільки про любов до мистецтва. Все ж таки там є ще й сольфеджіо.



Звісно, без естетичного виховання не обійтися. Але мистецькі заклади - це такий вузький напрям культури, що цих фахівців мусить хтось готувати. А зараз усе відбувається на стихійному рівні.

— При інституті діють підготовчі курси. Що вони дають абітурієнтам?

— Так, упродовж трьох тижнів охочі стати студентами відвідують ці курси. За цей час можна тільки зрозуміти, які вимоги ставляться перед вступником, які критерії оцінювання. За такий короткий термін неможливо "набити руку". Адже образотворче мистецтво - це майже математика. Треба вміти намалювати куб чи піраміду в перспективі, правильно розставити пропорції, гарно скомпонувати все на листі. І коли з нами дуже сперечаються, завдяки цим критеріям, які, до речі, вивішені в коридорі, все зразу стає на свої місця.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати