Ужгород став третім в Україні ядерним центром

Народився Володимир Олександрович Шкода-Ульянов 29 серпня 1927 р. у м. Артемівськ Донецької області. У роки війни разом із батьками був евакуйований до Астрахані, а згодом до Красноярська. У 1944 р. він екстерном складає іспити за середню школу і вступає до Томського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту. Проте два роки навчання в цьому Інституті переконали його в тому, що інженерна діяльність не для нього. Тому в 1946 р. він переводиться до Московського авіаційного інституту, а згодом — до Воронезького держуніверситету, де продовжує навчання на фізичному факультеті.

Успішно закінчив вуз й отримав направлення до аспірантури відомого Московського інституту хімічної фізики, який тоді очолював майбутній лауреат Нобелівської премії академік М.Семенов. Під науковим керівництвом члена-кореспондента AH CPCР а нині академіка АН Росії В. Гольданського активно працює над кандидатською дисертацією у галузі фотояде-рних реакцій, яку успішно захищає у 1953 р. в Інституті атомної енергії ім. І. Курчатова.

Молодий, сповнений сил і цікавих задумів, випускник столичної аспірантури Володимир Шкода-Ульянов приймає запрошення ректорату УжНУ очолити на новоствореному фізико-математичному факультеті кафедру експериментальної і теоретичної фізики. Відтоді все його життя і діяльність були пов'язані з нашим краєм.

Він комплектує кафедру талановитими молодими викладачами — І. Запісочним, Ю. Ломсадзе, Б. Максимовим, які згодом стали відомими вченими, фундаторами наукових шкіл. У 1959 р. відбувся поділ цієї кафедри на дві: кафедру теоретичної фізики очолив доцент Юрій Ломсадзе, а кафедрою будови речовини, перейменованою у вересні 1969 р. на кафедру ядерної фізики, упродовж 22 років (до останніх днів свого життя) керував Володимир Шкода-Ульянов.

Пішов він від нас 25 серпня 1975 року, не доживши до 48-річчя буквально кілька днів...

Серед його учнів 3 доктори фізико-математичних наук та 10 кандидатів наук. За його ініціативи у 1959 році було побудовано окремий спеціальний корпус кафедри ядерної фізики, а пізніше, у 70-х роках, — експериментальний корпус у мікрорайоні Шахта, де був розміщений і запущений унікальний прискорювач електронів на 30 МеВ — мікротрон М-30, якому немає аналогів в Україні і в наші дні.
Перші наукові праці Володимира Олександровича, які згодом склали зміст його кандидатської дисертації, присвячені розробці нового методу визначення інтегральних, перерізів фотонейтронних реакцій в області високих енергій. У 1960 р. на кафедрі під його науковим керівництвом було запущено прискорювач електронів на 25 МеВ — бетатрон, на котрому розпочалися експериментальні дослідження фундаментального характеру. Разом з цим значну увагу приділяє також упровадженню ядерно-фізичних методів у суміжних галузях науки і техніки та в народному господарстві.

Так, у 1955-1957 pp. на кафедрі проведено цикл досліджень по вивченню радіоактивності мінеральних вод Закарпаття. Розроблена методика використання фотонейтронних реакцій для визначення вмісту різних елементів у гірських породах. У 1960— 1972 pp. розроблена методика і проведені під його керівництвом експериментальні роботи на бетатроні з актуальної проблеми — використання фотоядерних реакцій для визначення в свердловинах водо-нафтового контакту.

У 1967 році кафедра поповнилася новим прискорювачем електронів — мікротроном М-10, який був створений співробітниками кафедри за шефської допомоги лабораторії С. Капіци з Інституту фізичних проблем АН СРСР. Новий прискорювач розширив можливості проведення експериментальних робіт із фізики фотоядерних реакцій.

Під науковим керівництвом Володимира Шкоди-Ульянова запропонована і реалізована методика реєстрації запізнюючих нейтронів для визначення вмісту кисню та фтору в металах, а згодом — методика визначення елементів, що діляться, — урану і торію. На ці розробки одержано три авторські свідоцтва на винаходи. У 1967 році вчений одним із перших на фізичному факультеті захистив у Томському політехнічному інституті докторську дисертацію і здобув учений ступінь доктора фізико-математичних наук. Того ж року йому було присвоєно вчене звання професора.

Із 1970 року розпочалися експериментальні дослідження по вивченню довгоживучих ізомерних станів ядер, які збуджуються в фотоядерних реакціях, та запропонована методика визначення ртуті, золота та деяких інших елементів у рудах за реакцією непружного розсіювання гамма-квантів на ядрах. Через рік під його керівництвом розроблено методику використання реєстрації запізнюючих нейтронів, що супроводжують фотоділення урану, торію та плутонію, для визначення цих елементів.
Чи не найвагоміша заслуга вченого полягає в тому, що за його життя на кафедрі ядерної фізики та у відділі фотоядерних процесів закладено фундамент матеріально-технічної бази для наукових досліджень з фізики фотоядерних реакцій, подальший розвиток якої його учнями сприяв створенню в Ужгороді визнаного в наукових колах третього ядерного наукового центру в Україні — після Харкова та Києва.

Професор Володимир Шкода-Ульянов разом із професором Юрієм Ломсадзе, якого слід вва-
жати фундатором теоретичної фізики в Ужгородському університеті, стояли біля джерел створення академічних підрозділів на Закарпатті в системі Академії наук УРСР. Так, з їхньої ініціативи у 1969 р. в Ужгороді було відкрито два академічних відділи: відділ фотоядерних процесів у складі Інституту фізики АН України, завідувачем якого став Володимир Олександрович, та відділ теорії адронів у складі Інституту теоретичної фізики (м. Київ), який очолив Юрій Мелітонович. Пізніше, у 1981 р., на базі цих відділів та ще двох новостворених було відкрито в обласному центрі Ужгородське відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР.

А ще професор Володимир Шкода-Ульянов був талановитим педагогом. Читав лекції студентам фізичного факультету із загального курсу ядерної фізики та ряд спеціальних курсів для студентів спеціалізації "ядерна фізика". Програми та зміст курсів поступово змінювалися й доповнювались із врахуванням досягнень світової науки в галузі ядерної фізики. У такого викладача було багато обдарованих учнів. Тут слід назвати Д. Сікору, О. Парлага, В. Удода, А.Задворного, Е. Можухіна, І. Саламатіна, М. Мазюкевича, К. Поповича, В. Хасанова, В. Мазура, П.Ганича та інших. Із 1969 року на кафедрі ядерної фізики функціонує аспірантура, першими випускниками якої стали Д.Сікора та О.Парлаг, а їхнім науковим керівником був доброї пам'яті вчений і педагог Володимир Шкода-Ульянов. Професор любив студентську молодь і вірив у неї. А ще з ініціативи Володимира Олександровича проведено 4 всесоюзні конференції та симпозіуми із фотояде-рної проблематики.

У вільний від роботи час вчений захоплено грав у волейбол і тривалий час входив до складу збірної команди викладачів УжДУ з волейболу. Недільні дні віддавав активному відпочинку в Ужанській долині.
Ім'я цієї людини дороге для нашого університету, для його колег. Важко уявити, чи й нині з такою пошаною говорили б про досягнення університетських фізиків без таких особистостей, яким був науковець Володимир Шкода-Ульянов.


ПІДПИСАЛИ:

Володимир ЛАЗУР, завідувач кафедри теоретичної фізики, декан фізичного факультету, професор, Іван ХІМІЧ, академік АН вищої школи України, професор, Іван ГАЙСАК, доцент, Олександр ПАРЛАГ, доцент

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати