В закарпатському селищі Буштино діє музей стародавнього одягу і вишивки

Цей музей створювався протягом 10 років подружжям Наталією і Володимиром Топехами і був відкритий у 2001 році у приміщенні магазину "Художній салон" в центрі Буштина. Він став справжньою скарбницею народного мистецтва і явищем не тільки художнім, а й історичним, яке етнічним корінням сягає в минулі часи.

Берегинею і директором його є енергійна жінка – Наталія Топеха, яка й ініціювала створення цього музею, знає його проблеми і вміло з ними справляється в наш нелегкий час.

Колекція музею знайомить із традиційними народними художніми промислами, які поширені в краї, в основному ткацтвом і вишивкою – цим рукотворним і доступним у всі часи різновидом народного мистецтва. Вона є не просто зібранням стародавніх речей. За допомогою наукових працівників – зав. відділом Закарпатського державного музею архітектури і побуту Коцал В.В. і викладача Закарпатського художнього інституту Пилип Р.І., Володимир і Наталія провели наукову класифікацію своєї колекції – опис кожного експонату, де вказано не тільки технічні і художні особливості речі, а й дата і місце виготовлення, дані про тих, у кого придбано, про їхню родину тощо. Тепер готується пакет документів для затвердження статусу музею як народного.

Найбільш повно в колекції музею представлені жіночі сорочки – повсякденні і святкові. Серед них є унікальні експонати, які дотепер ще не описані в науковій літературі. Особливої уваги заслуговує оздоблення жіночих сорочок кінця XIX-30-х років XX століття: навколо горловини – "ошийник" і на передній полі – "пазусі". Закарпатські жони поверх сорочок одягали намиста, але мали ще і свій, переданий через віки, витканий або вишитий оберіг.

Сорочки "довгані" Тереблянської долини привертають увагу особливостями крою, оскільки їх шили з 4-7 піл домотканого конопляного, бавовняного "помутованого" полотна. Високої якості сорочки завжди були щедрого покрою, який дає тканині можливість продемонструвати себе в складках, зшитих декоративними швами – "бокорка", "розшивка", мережка. Одягаючи їх і сьогодні, кожен почуває себе зручно і святково. Розрізу вони ніколи не мали спереду, його завжди робили на спині ззаду й ховали в густій збиранині (в складках), інколи його оздоблювали.

Круглу, густо призібрану "зрамковану" в складочки тканину навколо горловини, де збирали полотно від 4-7 піл, обшивали вузеньким ошийником (завширшки 1 см), який оздоблювали синьою, червоною (черленою) вишивкою, а пізніше, як і рукав, – різнокольоровою. Диву даєшся багатоваріантності її різноманітних дрібно вишитих видів.

Як правило, ошийник і витканий прямокутник були переважно червоних і рожевих кольорів, на весільних сорочках – білих, а сині, фіолетові, зелені – "в піст".

Пізніше передню полу сорочки оздоблювали вишивкою у вигляді квадрата чи прямокутника. Площу квадрата заповнювали різноманітними орнаментальними мотивами: скісний хрест, ромб, "косиця", квадрат, вишиваючи одним і декількома кольорами, різними техніками шиття: гладь, виколювання, хрест, вирізування. Цікаво і те, що вишивали ще маленький квадратик на рівні грудей (саме там, де торкаються, кладучи на себе при молитві малий хрест — на рівні душі) – маленький ромбик, "косичку", хрестик.

І коли в жінок питали, чому на грудях треба вишивати маленький ромб, 6-8-кутну зірочку "косичку", хрестик, чули завжди одне: "А як же без хреста людині?!". Тож у розумінні оберега, окрім хреста, був квадрат, ромб, 6-8-конечна зірка "косиця", "дерево життя", "вазонок".

Вирізняються жіночі сорочки і в крої та оздобленні горловини (села Буштино, Вонігово, Новобарово, Теребля, Угля), де побутує сорочка з квадратним і круглим вирізом горловини "на коцку", яку по краю обмітують мереживом – "чіпкою". Вишивка на них, розміщення орнаменту завжди зв’язані з морщенням полотна, яке саме по собі прикрашало передню, задню поли і рукав на плечі – "наплечник", "зап’ясник". Особливістю оздоблення таких сорочок є густе "морщення", різні види мережок, смуги вишивки. Вишивкою були оздоблені ошийник, грудина – "пазуха", верхня та нижня частина рукава, манжети – "зап’ясники", волани – "фидриші".

Цікавими є сорочки, які носили жінки, що мали немовлят. На передній полі на рівні грудей вони мали приховані "розпурки" довжиною 10-12 см для годування дитини.

Вражає і багатоваріантність вишивки поверх "морщинки" різними завширшки смугами – це одинарні і парні кривулі, ламані лінії, "меандр", скісні хрести, смуги з ромбиків і квадратів в один-три ряди, "баранячі ріжки", "косиці", "зубці", "окінця", різні стилізовані рослинні елементи, виконані різними техніками. Таке декорування свідчить про тонке розуміння майстринями декоративних оберегових завдань, які мають магічну силу приносити щастя, здоров’я, відвертати зло, всяку ворожу силу кольором, орнаментом.

В музеї також представлений і чоловічий одяг – сорочки і штани, "гаті", з білого домотканого полотна, "холошні" – із вовняного сукна; теплі піджаки – "вуйоші". Особливо цікавими є весільні чоловічі костюми – пошита з тканого полотна з елементами вишивки сорочка білого кольору, і "гаті", що оздоблені по низу вишивкою або "чіпкою".

Представлені в музеї і супутні до одягу речі – "бісаги", "тайстри", жіноче взуття, "чіжми", вінки, прикраси.

Демонструються в колекції музею ткані і вишиті рушники, скатерті, верети, якими користувалися як у повсякденному житті, так і прикрашали свої домівки наші предки. Нещодавно в музеї було встановлено ткацький верстат – "кросна", на якому відвідувачам показують процес створення тканих виробів з оригінальних конопляних ниток. Також демонструється різне обладнання для ткацтва, прядіння тощо.

Підлога приміщення музею застелена "покрівцями", на стінах – декоративні рушники і тарілки, у "красному" куті – стара ікона із зображенням Христа, оповита рушниками – все це створює атмосферу затишку і спокою, нібито побував у батьківській хаті.

Слухаючи пояснення пані Наталії про походження того чи іншого експоната, про техніку виконання, про ті умови, в яких працювали дівчата і жінки – повертаєшся подумки в ті далекі часи, відчуваєш присутність тут, поряд зі собою, своїх предків.

У музеї зібрана не просто колекція одягу і вишивок, в ньому створено культурний та історичний потенціал нашого народу, його пам’ять, підсвідомість, історична місія.

У подальших планах – зробити класифікацію наявного в експозиції одягу по характерних ознаках узорів для кожного села і знайти для музею одяг і вишивки з тих сіл, які не представлені або представлені не повно в колекції музею; поповнити зібрання етнографічними матеріалами про найкращих майстринь.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати