Слово настоятеля греко-католицького Ужгородського Хрестовоздвиженського кафедрального собора, декана м. Ужгорода о.Івана Тидіра

ХРИСТОС    ВОСКРЕС !

Возлюблені в Христі браття і сестри!

Знову Милосердний Господь дав нам можливість зустріти радісний  день Воскресіння Христового. Гряде Великдень – і наповнюються серця несказанною радістю. Радість Воскресіння Христового опановує наші серця, хоча ми і не маємо того щастя, яке свого часу відчули апостоли, побачивши не тільки духовними, а й  тілесними очима воскреслого Христа.

Преславне Воскресіння Христове – найвеличніша подія в історії   Церкви. Воно стверджує у свідомості людини  нову віру, що являється її невідємним здобутком до кінця людського життя на землі.

ПАСХА ХРИСТОВА – є більше, ніж один із християнських празників; більше, ніж простий спомин однієї з минулих подій. Кожен, хто хоч раз був учасником відправи єдиної, неповторної Пасхальної ночі, яснішої від дня, хто пережив цю унікальну радість, – знає це.

А звідкілля береться ця радість? Чому ми на Великдень співаємо: «Смертію смерть поправ і сущим во гробіх живот даровав». Відповідь на це питання одна: нове життя, яке засяяло з гробу майже дві тисячі років тому, дано всім, хто вірує в Господа нашого Ісуса Христа. Воно приходить до нас в дарунок у день нашого хрещення, коли, згідно з наукою святого апостола  Павла, ми «поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес з мертвих славою Отця, так щоб і нам ходити в оновленні життя» /Рим. 6,4/.

У пасхальну ніч, святкуючи Воскресіння Христове, ми святкуємо подію, яка мала і має місце в нашому житті. Кожен з віруючих отримує дар того нового життя і благодатну допомогу його сприйняття і життя в ньому. Це той дарунок, який радикально змінює наше власне ставлення до навколишнього життя, включаючи, навіть, саму смерть. Ця віра дає нам змогу радісно проголошувати: «Смерті більш нема!»

Однак, факт фізичної смерті постійно нагадує нам про себе на кожному кроці, а в один час смерть прийде до нас також. Але все наше переконання після ВОСКРЕСІННЯ  базується на вірі, що Своєю власною смертю Христос змінив саму природу смерті, зробивши її  ПАСХОЮ – переходом до Божого Царства, перетворивши найстрашнішу трагедію в остаточну перемогу. Бо Ісус Христос «смертю смерть переміг». Саме ця віра надихала найвеличнішого з давньохристиянських отців Церкви Христової, святителя Івана Златоуста проголосити перемогу преславного Воскресіння  Христового над смертю, коли писав своє хвилююче оглашальне Слово, яке завжди читається на утрені Пасхальної ночі: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, пекло, перемога?» Бо пекло було подолане Божеством, темрява була осяяна Божественною присутністю, пануючу смерть було переможено, тому і життя торжествує. Саме впевненість у житті, яке відкривається нам за гробом, подає ту радість і переконання, які так щиро й непідроблено звучать на наших устах, коли ми проголошуємо в пасхальну ніч і в подальші дні вічну звістку християнської віри: «Христос воскрес!» і відповідаємо на це привітання: «Воістину воскрес!»

Звістка про Воскресіння Христове для давньоязицького світу була блискавкою посеред темної ночі. Вона раптово освітила всі його непривабливі вчинки і водночас була радісною звісткою для мільйонів знедолених і тих, що втрачали всяку віру в чистоту, правду, милосердя та любов. І в цій глибокій, як здавалося, безнадійності, ми бачимо перші ознаки перемоги, що поволі підіймалися з пітьми. А на фоні язицької безнадійності, на диво, звучить грімкоголосно віра у Воскреслого Христа, що стає наріжним каменем усієї апостольської проповіді.

Цілком законно постає питання: коли Христос переміг смерть Своїм воскресінням, чому смерть все ще залишається найлютішим ворогом людини, «останній ворог, якого буде знищено», за висловом св. Ап. Павла? Тепер належить відповісти, що перемога є есхатологічною, повнота її ще не відкрилася. Існує певна напруженість між двома сферами життя людини. Той же апостол Павло стверджує, що ми не маємо тут «постійного помешкання», що християнський добробут знаходиться на небі, а людина повинна проживати в земних умовах, де хвороби, страждання і смерть – незмінні супутники її. Якщо апостол і визнає подвійність, але вона не суперечлива в собі. Так як людське життя несе в собі клеймо Адамового непослуху: «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» /1 Кор. 15, 22/. Безсумнівно, природна смерть несе в собі певний страх. Та не вона повинна лякати людину. Смерть духовна повинна страшити її та смерть, що назавжди відсторонює людину не тільки від дочасного, але й від вічного життя.

Однак дарма, що віра у Воскреслого Спасителя – є вірою Церкви, що засвідчена сонмом святих угодників. Ми в своєму повсякденному житті рідко її проявляємо, бо живемо так, немов би Христос не воскрес. І все це через наше маловір’я... ...Нашу духовну кволість, небажання постійно жити вірою, надією та любов’ю, жити на тому рівні, до якого кликав нас Христос, коли сказав: «Шукайте ж перше Царства Божого і правди його...»  /Мт. 6, 33/.

Сучасне становище  нашої багатостраждальної України можна цілком порівняти з Голгофою. Бо як тоді, в ті трагічні часи життя людини на землі, відбувалася запекла боротьба людської ненависті з неперевершеною Христовою ЛЮБОВ’Ю, так і тепер, у заангажованому сикуляризацією суспільстві, відбувається жорстока боротьба сатанинського зла з БОЖИМ ДОБРОМ, темряви із світлом. Наша віра у Воскреслого Христа дає  нам достатньо впевненості, що  наша страдниця – Україна, подолає усілякі труднощі на нелегкій дорозі міжчиновницького розбрату, щоб досягти європейських успіхів соціально-економічного розвитку. Адже, святий пророк Давид нам безперестанку нагадує: не покладати надію на князів і на синів людських, від яких нема спасіння, а завжди покладатися на Милосердного Бога, бо ВІН не посоромить.

Літургійне життя Святої Церкви Христової  відкриває для нас початок тих благ, які ми сповна осягнемо, коли увійдемо до Божого Царства. В центрі церковно-літургійного життя, його серцем та вершиною, наче ясне сонце, промені якого проникають всюди, знаходиться ПАСХА. Це наче двері,  які щороку відкриваються  нам у Царство Христове, в передчуття вічної радості, яка чекає нас, слава перемоги, що наповнює увесь світ: «Смерті більше нема!» Усе церковне Богослужіння зосереджене навколо ПАСХИ, яка являє собою центром, початком і кінцем. Початком нового і кінцем старого, постійний перехід з «цього» світу в світ, відкритий Христом, до Божого Царства.

І все ж «старе життя», повне гріха та беззаконня,  самовільно не може перемінитися. Блага Вістка невпинно кличе людину і чекає від неї зусиль, на які вона сама собою не спроможна. Ми постійно стоїмо перед головною метою, яка перевершує межі нашого тілесного досягнення. Навіть апостоли, коли почули вчення Христа, з подивом запитали: «Хто ж може спастися. А Ісус, поглянувши, сказав їм: У людей це неможливо, а в Бога  все можливо» /Мт. 19, 25-26/.

Так, нелегко відкинути щоденне потакання своїм слабостям, щоб здій- снити заповіт Спасителя: «Отже, будьте довершені, як довершений Отець ваш Небесний» /Мт. 5, 48/. Христос, звертаючись до нас, промовляє словами Євангелія, щоб ми обрали вузьку дорогу, наповнену боротьбою й терпінням, бо тільки ця дорога допоможе нам прийти до вічного щастя. І на цій дорозі допомагає нам Свята Церква зі своїм скарбом Божої благодаті. І хай ця дорога буде трудною та довгою, але далеко за обрієм зійшло Сонце. Воно освітило увесь світ, несе нам надію, радість, мир, любов, а головне – впевненість в остаточному торжестві правди над неправдою, любові над злом, життя над смертю.

Возносячи молитви до Господа нашого Ісуса Христа, благаймо Його,  щоб Він благословив нашу молоду українську державу, вселив у серця державних мужів благодатний мир, повагу до підлеглих та мир Божий, щоб, на кінець, звершилося духовне оновлення української нації, аби нам стати в один ряд оновлених, високорозвинутих європейських країн.

Нехай Господь благословить нашу молодь – майбутнє України, на благочестиве життя та відповідальну працю, щоб серця нашої молоді сяяли мудрістю духовних звитяг та світлом Христової ІСТИНИ.

У цей Великий день простім один одному заради Воскресіння Христового та благаймо Господа, щоб зцілив Своїм людинолюбством наші людські духовні та тілесні немочі, благословив усіх нас на благі справи.

Усім вам, дорогі браття і сестри, бажаю духовної радості і великих милостей від воскреслого Христа!

Благодать Господа, нашого Ісуса Христа, нехай буде з усіма вами!

Христос воскрес!

Воістинну  воскрес!

Став. прот.

Іван ТИДІР, парох.

Травень 2013 року

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати