Енергетична незалежність чи екологічна катастрофа?

МАЛЕНЬКА ПЕРЕМОГА

14 квітня у клубі села Чорноголова Великоберезнянського району Закарпатської області було гаряче. Голова районної ради Роман Рогач разом з інвесторами намагався пояснити селянам привілеї та зиск будівництва двох малих гідроелектростанцій на річках Бистриця та Лютянка, що протікають повз село. Витираючи з лоба піт, чиновник переконував людей, що ГЕС біля Чорноголови, за умов економічної кризи, не так уже й погано. Натякав, що відмова від будівництва може відбитися на надходженні коштів до сільського бюджету. Однак психологічна атака провалилася. Ба більше, одна войовничо налаштована жінка майже після кожного виступу «агітаторів» вигукувала фразу, котру решта її односельців не озвучували лише через більшу стриманість: «Геть із нашого села!» Наприкінці обговорень за пропозицію дати погодження на спорудження міні-ГЕС у залі не було піднято жодної руки. Це — перша в історії «малої електрифікації» Закарпаття категорична відмова громади, попри спроби тиску на неї. Проте на цьому не варто ставити крапки. Це — виграна битва, а війна ще попереду...

ПІВТИСЯЧІ МАЛИХ ГЕС ДЛЯ КАРПАТ

Вже кілька років поспіль екологи та місцеві жителі виступають проти ідей влади та бізнесменів забудувати українські річки малими гідроелектростанціями. За державною програмою, що була прийнята кілька років тому, в Україні планується збудувати більше півтисячі таких станцій різного розміру.

Згідно з сучасною міжнародною класифікацією за нормативом ООН, до малих гідроелектростанцій відносять мікроГЕС — до 0,1 МВт; міні-ГЕС — до 1 МВт; малі ГЕС — до 10 МВт. Дві перші, як правило, не передбачають будівництва греблі. Використовуючи перепад води в річці, паралельно руслу будують відвідний канал, вода з якого крутить турбіну так само, як у давні часи на водяних млинах. Ресурсом для малої гідроенергетики можуть бути невеличкі річки та струмки, природні перепади висот на озерних водоскидах та зрошувальних системах, технологічні потоки (промислові й каналізаційні водоскиди) тощо. Власне, мала гідроенергетика — це можливість створити джерело електрики біля кожного села, особливо такого, де постачання електрики з центральних електромереж ускладнене. І це — істина не сучасна.

Ще на початку XX століття для виробництва енергії на малих річках України почалося спорудження млинів і малих ГЕС. У 1912—1913 роках на річках басейнів Дніпра та Дністра працювало більше 6,5 тисячі гідравлічних установок. У першій половині 1950-х років кількість малих ГЕС становила 950 із загальною встановленою потужністю 300 МВт, що у десятки разів перевищувало дореволюційні показники. У 1970-х ця цифра зросла до 1600 — цей час став піком розвитку малих ГЕС. Але в ті роки розпочався пік розбудови енергетичного сектору, коли в Українській Радянській Соціалістичній Республіці будували нові потужні електростанції: теплові, атомні та великі гідроелектростанції на Дніпрі. До слова, за рік один атомний енергоблок виробляв більше, ніж усі малі ГЕС того часу за два роки. Більшість існуючих малих ГЕС згодом було демонтовано чи зруйновано.

Відновлення малої гідроелектрогенерації розпочалося лише на початку нового тисячоліття. Особливо посприяло впровадження 2008 року «зеленого тарифу» — підвищених розцінок на електроенергію, видобуту з відновлюваних джерел. Мета цього тарифу — заохотити інвесторів створювати нові сонячні, вітрові та інші подібні станції.

Рентабельність генерацій та можливість окупити проект за п’ять-сім років зацікавила приватних інвесторів. І вони почали відроджувати малі ГЕС.

На сьогодні в Україні таких станцій працює до сотні. Маючи загальну потужність у близько 100 МВт, малі ГЕС виробляють до 400 млн кВт/год електроенергії на рік. Наприклад, Явірська ГЕС з досить невеликою встановленою потужністю — близько 0,45 МВт — за рік дозволяє економити 800 тонн вугілля, яке спалила б теплова електростанція такої ж потужності. За словами голови Державної агенції з енергоефективності й енергозбереження Миколи Пашкевича, торік за рахунок відновлюваної енергетики Україна зменшила обсяги споживання газу на 2,218 мільярда кубометрів.

Тим часом експерт з питань енергетики Володимир Саприкін стверджує, що будівництво малих ГЕС вигідне в усіх випадках, оскільки ціна електроенергії, яку вони виробляють, є однією з найнижчих. «Енергія ГЕС є найдешевшою, а енергія теплових електростанцій є найдорожчою, окрім того, є найбільш шкідливою з точки зору екології», — підкреслив експерт.

Хоча в масштабах країни дуже важко відчути роботу малих ГЕС. Разом з іншими відновлювальними генераціями (такими, як сонячні батареї, вітряки тощо) вони виробляють лише 0,2% електроенергії України. Але згідно з державною програмою, до 2030 року альтернативні джерела енергетики мають забезпечувати до 10% всього енергобалансу країни. Всього ж у світі завдяки воді виробляють близько 3,4% енергії. У Швейцарії відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 8,3%, в Іспанії — 2,8%, у Швеції — майже 3%, а в Австрії — 10%. У Китаї близько 18—20% всієї електроенергії виробляють на більш ніж 80 тисячах малих ГЕС.

Поки в Україні найбільше станцій у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Тернопільській та Житомирській областях. На сьогодні тут розташовано 64% загальної кількості станцій, тоді як технічний гідропотенціал малих річок у цих областях становить всього 14% від загального. Дуже перспективними є Чернівецька, Закарпатська, Івано-Франківська та Львівська області, де зосереджено близько 70% гідропотенціалу малих річок. Влада запланувала збудувати там більше півтисячі малих ГЕС, із них 330 — на Закарпатті. І, здавалося б, це дуже позитивне рішення, бо, окрім вироблення електроенергії, дамби на річках здатні захищати прилеглі населені пункти від повеней, сприяти нормальному водопостачанню, розвитку рибного господарства. Та природоохоронці наголошують, що така велика цифра станцій може безповоротно вплинути на річкову систему Карпат, а якість будівництва і малий контроль за обслуговуванням таких об’єктів з боку влади може призвести як мінімум до природної катастрофи, а як максимум — до людських жертв.

ФАЛЬСТАРТ ПІЛОТНОГО ПРОЕКТУ?

Власне, такі страхи і призводять до протестів місцевих жителів, яким не надто хочеться, аби якісь малознайомі бізнесмени під прикриттям влади з району чи області проводили експерименти над природою батьківщини. Конфлікт між «забудовниками» і простими жителями назрівав упродовж останніх десяти років. І сягнув апогею у березні-квітні 2012 року. Керівники західних областей тоді наклали тимчасові мораторії на будівництво малих ГЕС.

Єдиною областю, яка тоді не відреагувала на це питання, була Закарпатська. З цим категорично не погодилися місцеві громадські активісти і взялися захищати природу рідного краю усіма гарантованими законодавством шляхами. Найбільш переконливими стали експертні висновки, підписані головою Західного наукового центру НАН України академіком Зіновієм Назарчуком, та рекомендації Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. У документах констатували, що «масове будівництво та експлуатація малих гідроелектростанцій в Українських Карпатах є неприпустимим, оскільки порушує нестійку природну рівновагу цілісних ландшафтних систем», а «спроби подальшого стимулювання будівництва малих ГЕС без належного обґрунтування, нехтування можливим негативним впливом будівництва на навколишнє природне середовище та ландшафти викликає соціальну напруженість».

Пізніше, 30 липня 2012 року Закарпатський окружний Адміністративний суд виніс ухвалу про неприпустимість будівництва малих ГЕС в області. В ухваленні рішення важливу роль відіграла підтримка вимог позову Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Після цього суспільна гострота теми міні-ГЕС дещо спала.

По-новому суспільні пристрасті завирували, коли в березні 2013 року міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков заявив, що Закарпатська область може повністю забезпечити себе електроенергією, використовуючи гірські річки. «Слід запустити «пілотний» проект і розпочати конструктивний діалог із населенням», — наголосив чиновник. Цією заявою він практично схвалив рішення місцевих рад Рахівського та Великоберезнянського районів, котрі прийняли рішення про проектування малих ГЕС у десятках (!) визначених місць. Там чиновники вже намагаються швидкими темпами реалізовувати ці рішення, часто в обхід громад.

Але в коментарі «Дню» міністр, на відміну від місцевої влади, стверджує, що до питання будівництва малих гідроелектростанцій треба підходити обережно. «Закарпатська область закуповує електроенергію. Якщо ми грамотно проведемо програму міні-ГЕС на закарпатських річках з урахуванням всіх екологічних норм, що дозволять зберегти ландшафт і природу, які є, то цей регіон зможе не тільки себе забезпечити електроенергією, а ще й експортувати», — зазначив «Дню» Проскуряков.

ТУТ БУДУВАТИ ГЕС ЗАБОРОНЕНО!

Недарма незадовго до цього дві комісії Громадської ради при Закарпатській облдержадміністрації 10 квітня виробили критерії та запропонували дві категорії місць заборони будівництва малих ГЕС у Карпатах і дві категорії з можливістю будівництва, аби захистити найбільш вразливі природні території.

Зонами «категоричної заборони» визнали території природно-заповідного фонду високого статусу, водно-болотяні об’єкти міжнародного значення, незмінені або малозмінені малі гірські річки, які є осередком існування аборигенних водних видів флори й фауни і території, які межують з об’єктами природно-заповідного фонду та екологічно з ними пов’язані.

Категорія «небажаної зони» — це території природно-заповідного фонду нижчого статусу заповідання, а також ті, які межують з ними; річки, які є осередками біорізноманіття, та низка інших. За словами голови Регіонального молодіжного екологічного об’єднання «Екосфера» Оксани СТАНКЕВИЧ, більшість з описаних зон, які неприпустимо виділяти для будівництва за жодних обставин, наразі й підпадають під забудову. «Прикладом такого втручання у Закарпатті є Тур’я-Полянська ГЕС, побудована минулоріч на річці Шипіт. Сьогодні ця річка під екологічним кутом зору вже втрачена для природи», — зауважила Станкевич.

Натомість, громадські ради вирішили, що можливе будівництво у долинах та водозборах річок, які входять до територій об’єктів природно-заповідного фонду нижчого статусу, якщо існує обѓрунтований економічний та соціальний інтерес. «Найбільш прийнятними місцями для електростанцій є середні й нижні течії річок, середовище яких уже змінене і вони не представляють високої екологічної цінності», — додала Станкевич.

Незалежно від чіткості формулювань ухвалених рішень, активності прихильників і противників, позиції влади та рівня зацікавленості бізнесу, все ж останнє слово в дискусії «будувати міні-ГЕС чи ні» поки лежить на місцевій громаді.

Найсвіжіший позитивний приклад — уже згадана на початку публікації ситуація з намаганням звести дві малих ГЕС у Чорноголові. Представники інвестора — ужгородського «Комерцконсалт», розповідаючи, що спорудження трубопроводів для забирання води протяжністю 6,2 і 1,7 кілометра будуть зариті в землю на глибину 3 метри, місцевий люд отримає роботу на будівництві, сільський бюджет разово поповниться на півмільйона гривень на розвиток, не змогли переконати селян у важливості будівництва станції.

ОБЕРЕЖНО, ЗАПОВІДНИК!

Проти будівництва виступають не тільки жителі західних регіонів України. Нещодавно така проблема постала і на Кіровоградщині, де на сьогодні вже працює п’ять малих гідроелектростанцій: три на річці Синюха та дві на Південному Бузі. Між останніми планують збудувати ГЕС. Жителі села Салькового, вище якого планується дамба ГЕС, та сіл Хащувате і Казавчин, які знаходяться поблизу запланованого водосховища, виступають проти будівництва. Вони вважають, що створення водосховища змусить відселити людей із двох прилеглих до річки вулиць у Хащуватому і з кількох будинків у Казавчині та Буговому.

Та головне, що сьогодні непокоїть селян, — водосховище назавжди знищить унікальні природні цінності. Тут розташований ландшафтний заказник «Казавчинські скелі» площею 55 гектарів, на скелях якого можна побачити 17 видів рідкісних рослин, які занесені до Червоної книги. У свою чергу, колишній голова колгоспу села Хащувате Анатолій Кадіков не розуміє, навіщо будувати ще одну станцію на річці, коли найближчі Гайворонська та Ладижинська міні-ГЕС використовуються лише на 30%. «ГЕСи і греблі на річці позбавили її можливості самоочищення. Водосховище замулюється і заростає шкідливими водоростями й болотною рослинністю. Його треба постійно чистити земснарядами. Але хто це буде робити?» — запитує Кадіков.

Разом із тим, представник інвестора — заступник директора ТОВ «Грін Енерджі» Микола Кравченко заявив, що внаслідок підняття рівня води в річці жодних загроз будинкам у прибережній зоні не буде. Щоб переконати селян, він заявив, що будівництво ГЕС надасть можливість створити 15 робочих місць для місцевих жителів, а за використання води районний бюджет отримуватиме до 100 тисяч гривень надходжень щорічно. Також інвестор обіцяє зарибнити водосховище коропом, сомом, карасем та іншими видами риб. У компанії стверджують, що водосховище допоможе відновити й підтримувати баланс води в регіоні. «Заболочування і зростання водоростей не буде, адже температура води регулюватиметься завдяки постійному її руху», — додав Кравченко.

Утім, селяни збираються провести місцеві референдуми та обіцяють, що нізащо не погодяться на будівництво Сальківської міні-ГЕС.

Міністр екології, почувши про цю проблему, заявив, що в цьому питанні ще потрібно дочекатися результатів експертиз. «Якщо ми будемо однозначно розуміти, що є екологічні ризики і загрози, то міністерство буде проти і цей проект не працюватиме», — сказав Проскуряков.

ЯКІСНО І БЕЗ ФАНАТИЗМУ

Ще одним плюсом малих ГЕС є те, що вони видають найдешевшу і найбезпечнішу електроенергію з усіх наявних альтернативних засобів її отримання, розповідає екс-міністр палива та енергетики, голова наглядової ради «Київенерго» Іван Плачков. «Наприклад, через низькочастотні звуки, які видає вітряк — біля них не живуть звірі. У нас дуже популярні сьогодні сонячні батареї, і є компанія, яка їх активно лобіює. Та до цих пір ніхто не навчився утилізувати кремній від сонячних батарей. І їхнє виробництво досить шкідливе», — зазначає екс-чиновник. За його словами, річки забудовувати новими ГЕС потрібно якісно і без фанатизму. З ним погоджується і нинішній міністр. «Нещодавно я був у Закарпатті й бачив ці міні-ГЕС з дотриманням усіх екологічних і технологічних норм, коли залишається в природному стані русло гірської річки. Коли залишаються ті природні шляхи міграції риб та інших організмів, а просто вода виводиться в трубу. Тому екологічних питань немає», — додав Проскуряков.

Водночас заступник директора Державного агентства водних ресурсів Олексій ЧУНАРЬОВ заявив «Дню», що його відомство категорично заперечує масове будівництво електростанцій на гірських річках. «Жодного погодження на таке будівництво ми поки не давали і давати не будемо без громадських обговорень у регіоні, без проектів облаштування благоустрою прилеглих територій», — заявив чиновник. Він вважає, що малу електростанцію може бути збудовано лише за умови, якщо, крім функції вироблення енергії, вона працюватиме також як протипаводкова ємність. «Тільки тоді ми будемо готові розглядати можливість будівництва малих ГЕС на відповідних технічних радах. І якщо там не буде зауважень, то ми можемо затвердити проект. Але, знову ж таки, це не говорить про те, що всю річку має бути забудовано. Бо в такому разі вона буде деградувати. Наприклад, була ідея збудувати на річці Черемош 38 чи 39 малих ГЕС. Ми виступили категорично проти цього й заявили, що в жодному разі не погодимося на будівництво. Річка має жити», — наголосив Чунарьов.