Місто, яке мені сниться

Коли багато подорожуєш, цілі міста і навіть країни починають зливатися в якийсь одноманітний колаж. Першим великим містом Заходу, яке я побачив, був Будапешт. Можливо, саме з цієї причини я люблю його чи не найбільше.

Місто, яке мені сниться

Натомість Мюнхена я майже не пам'ятаю: єдине, що залишилося серед спогадів — це парковка, на якій ми ніяк не могли знайти місця і неможливість однією фотографією охопити центральний собор (як він називається?). Парадокс, але в папці “Мюнхен” я мав понад сто фотографій, а згадок залишилося так мало і вони настільки буденно-безглузді!

Відень — це місто з найкомфортнішим громадським транспортом і широчезним Дунаєм, я ніколи не забуду теплого весняного вітру, який куйовдив мені волосся, поки ми намагалися купити щось не зовсім легальне в негра на набережній. Берлін — це улюблене місто, сучасний Париж початку минулого століття, основні події моїх взаємин із цим містом, сподіваюся,  ще попереду.

Боже, скільки цих міст! Стамбул запам'ятався широчінню Босфору і сонцем, яке довго не хотіло зникати з небокраю. Москва нанесена на особисту карту радше емоційно — холодом, тиснявою і темрявою (не варто було їхати туди у грудні!).  Зальцбург — овочевим ринком і будинком, де народився Моцарт. Інсбрук — неймовірно довгоногою дівчиною, яка подарувала мені перстень на згадку, тобто радше перстенем. Київ — це місто, в якому мені найменше писалося. Прага залишається у спогадах могилою Кафки, чергою перед собором святого Віта і культовим гітаристом, який приперся на мої читання абсолютно непритомним від випитого. Мінськ — Любою і в'язницею, Рим — водою, яку можна пити з вуличних бюветів, про Амстердам сором'язливо і скромно промовчу. У Лодзі класні туалети в театрі. У Люксембурзі я їздив на велосипеді, у Ризі я народився, у Варшаві я написав свій перший і досі неопублікований роман. У Парижі я зупинявся на вулиці Муфтар, у будинку, в якому мешкали Гемнінгвей і Верлен, у Любляні я так і не дістався до замку на горі, у Ляйпциг я приїхав пограбованим, у румунську Клуж-Напоку я не долетів, бо проспав літак, у Венеції в мене страшенно намокли ноги, і тільки Ужгород — місто, яке мені сниться.

У всіх цих містах я багато ходив пішки, багато роздивлявся і часом навіть фотографував щось цікаве, знайомився з людьми, закохувався, пив, їв, спав, прокидався, купував диски з місцевою музикою, а в підсумку — якісь кілька штрихів спогадів, кілька ситуацій, два-три обличчя, записані в бортовий комп'ютер. В Ужгороді ж, здається, я знаю кожного пса на кожному перехресті, вони вже навіть не гавкають на мене й привітно теліпають хвостами. Цим містом  я можу ходити із зав'язаними очима, керуючись тим внутрішнім джіпіесом, наявність якого і вказує на “рідність” міста. Мені подобається, коли мене називають ужгородцем. Я ніде так не люблю проводити час, як в майстернях ужгородських художників (заради справедливості маю визнати, що спогадів після тих посиденьок теж майже не залишається). Про Ужгород я кілька років тому писав:
 

Я лечу над містом, як на картинах Шаґала,

тут моя молодість проминала,

перші побачення й перша слава,

жінка ота, що мене кохала,

і ця — як її там? - кава.
 

Ну і так далі, якщо під “далі” розуміти життя.

Сьогодні вночі Ужгород мені снився. Уві сні я довго йшов липовою набережною, вітаючись із усіма друзями, котрі буквально заполонили берег Ужа, і в руках їхніх були тромбони, тюльпани, велосипедні колеса, зібрання творів Гренджі-Донського, дорожні знаки, запалені різнокольорові свічки, сонцезахисні окуляри, цукрова вата, гральні карти і гральні автомати, повітряні кульки, вирвані із парканів поштові скриньки й інші предмети простої народної радості; здається, це був День міста, або навіть Дні міста, - аж так довго цей сон тривав.

Я здогадуюся, чому Ужгород мені наснився. Бо весна, і вже сьогодні-завтра у цьому місті розпочнеться його найкраща, золота пора — коли тепло повільно змішуватиметься з розмаїттям зелені й цвітінням сакур, першими квітами у дворах приватних будинків чеської забудови, і всі без винятку ужгородці будуть гуляти центром, і всі вітатимуться, а небо буде високим і чистим, як небо молодості. Бо весна — це пора, коли варто не соромитися і освідчитися в любові, а закохані навіть можуть собі дозволити снитися одне одному. Дякую, що наснився, мій дорогий У.

24 березня 2012р.

Теги: Ужгород

Коментарі

Бу бу 2016-11-02 / 07:36:55
Ну. Раз. Він. Так. Написав. То. Треба. Розуміти. Шчо. Любка. Спеціаліст. По дупах. А. Не. Тільки. Поезіі

галина 2012-03-29 / 08:57:48
Згода. Але є поети, які чудово сприймаються і без призми.

Словянин 2012-03-28 / 19:25:37
Творчість поетів, схожих на Любку, цікаво і адекватно сприймається крізь призму творів Григорія Климова.

Галина 2012-03-28 / 11:46:09
Заздрість ? Не думала над цим. От Шевченку та Стусу я б позаздрила. Чому саме їм ? Адже наш Андрюша вважає, що тільки ці два поети варті деякої уваги, крім нього. Якщо чесно,Любка поет дуже цікавий.Уважно слідкую за його творчістю. Але інколи, набір фраз чи для екстравагантності, чи для оригінальності, як би пом"якше виразитися, коробить. Ось таке: "Ісус відрізає вухо Ван Гогу ", як на мене: "це дупа така шо піздєц"( вибачаюсь, але це не мої слова, а пана Любки"

Габріел Булеца 2012-03-28 / 08:47:57
Як відданий любколюб, поздоровляю з весною, коханням, березневими котами!

Пан Баклажан 2012-03-27 / 18:43:49
Пані Галина, певно, в житті не була ніде?
Що там нереального? Машиною їдеш на кордон, з Ужгорода - на Чорп, далі - Будапешт (від кордону десь 5 годин). До вечера вже можна бути в Відні. Наступного дня - в Мюнхені чи Любляні. Все поруч. Так користуючись європейськими системами знижок та залізниць, за кілька років неквапливого життя можна оглянути ледь не всю Європу...

*** 2012-03-27 / 13:52:13
Галино, заздрість - почуття деструктивне і підточує людину зсередини...)))

галина 2012-03-27 / 12:42:10
Буйна фантазія у хлопця. І, як видно, її належно оцінили. В такому молодому віці побувати в стількох столицях світу ! А ти нічого не забув згадати Андрію ? Може тобі ще щось наснилося ?
Валяй, не ганьбися !

Гуцул 2012-03-26 / 18:50:07
Ужгород друге найкраще місто у світі. Після Рахова. Краого - точно нема (незважаючи на докори п. Орисі, в Ужгороді - те ж саме, із-за "гомо совєтикус")

1958 2012-03-26 / 10:11:53
Любка как Битлз, что бы не накатал все хвалят. Модность и настоящая ценность литературного произведения не одно и то же.

К СЛОВЯНИНУ 2012-03-26 / 09:58:24
ЛОЙЧІ, НА ТАКЕ, ЯК СЛОВЯНИН, ДІЙСНО НЕ ТРЕБА ЗВЕРТАТИ УВАГУ. ДУРНІВ НА СВІТІ БАГАТО.

лойчі 2012-03-26 / 07:50:28

Хамство і тролінг. Коментар видалено. Адмін

Словянин 2012-03-25 / 22:13:50

Рекомендую не сперечатися з Адміном, що прямо заборонено "Правилами коментування" і автоматично тягне за собою бан коментатора. Адмін

Словянин 2012-03-25 / 20:13:45

Пане, Адміне, таке враження, що критикувати **** вже заборонено... І куди поділися такі поняття, як толерантність та політкоректність...


Справді, куди поділися толерантність та політкоректність? Ви дозволяєте собі під нікнеймом звинувачувати конкретну людину на підставі виключно власних фантазій, не наводячи на підтвердження своїх слів жодних фактів. Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Будете наполягати в тому ж дусі – я змушений буду заборонити вам доступ до коментування. Адмін 

Словянин 2012-03-25 / 19:57:33

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Словянин 2012-03-25 / 19:30:06

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Корятович 2012-03-25 / 17:14:31
Уже за довго ні словечка не чути від Андрія...а сон його цікавий...наче сюжет для фільму ала Феліні?......

сорри 2012-03-25 / 12:33:22
Замальовочка гарна, душевна. Хочеться вже прочитати "перший і досі неопублікований роман" пана Андрія.

Михайло 2012-03-25 / 12:01:49
Чув я, чи то снилось мені, що існує Країна Мрій... Хай несе мене ріка, у фантастичному човні, в небо несе - наче у ві сні...
БРАВО Андрію