Чи зупинить Міністерство ЖКГ «поліетиленову лавину» ?

Це повторюється ледь не щодня. Навчений «зеленою» пропагандою, я йду до магазину чи кіоску із зелениною, тримаючи в сумці запас поліетиленових пакетів, які вже раз чи два виконали свою місію. Продовжити їм життя вдається далеко не завжди. Ввічливі продавщиці намагаються зробити мені додаткову безкоштовну послугу і кожну покупку, хай це буде навіть кілька цибулин чи апельсинів, вперто пакують у свіжій пакет. На спроби відмовитися машуть рукою, а на протягнутий кульочок «б\к» дивляться з відвертим подивом – навіщо?! Щоразу вступати в полеміку немає вже ані часу, ані бажання. Та й чи реально пояснити кожному продавцеві та покупцеві «безкоштовного» поліетиленового пакування, що ця дармовщина обходиться нам ой як недешево? Адже кожен з цих, без перебільшення, мільярдів пакуночків (прикиньте на око, скільки їх перепадає кожному щодня – і помножте на кількадесят мільйонів українських покупців) нікуди не зникає. Вже й в школах дітям розповідають про життєвий цикл поліетиленового сміття. Яке дуже недовго (подеколи всього кілька годин) служать в якості пакування, і дуже довго – десятиліттямі! – існують в якості непотребу, що валяється вздовж доріг, на вулицях, в лісах і навіть в горах, висить на гіллях дерев, занесене туди водами гірських річок у паводок, або – це найгірше – горить на звалищах чи в багаттях, отруючи нас канцерогенним димом.

Попри всі волання нечислених «зелених», жодних успіхів у справі хоча б часткового  вирішення проблеми «поліетиленової лавини» на наших теренах наразі немає. Навіть в тих нечисленних випадках, коли в містах впроваджують роздільний збір сміття,  використані пакети збирати та переробляти ніхто не планує. Бо надто дешево вони коштують  - ціна за штуку, якби хтось захотів збирати та здавати використані пакети, становила б якісь долі копійки, та й це за умови, що пакети не брудні. Відтак, економічної зацікавленості в рішенні проблеми нема  і не буде – куди вигідніше виготовляти та продавати оці мільярди поліетиленових «медуз» (а роздрібні торговці витрати на них все одно тишком-нишком перекладуть на споживача). Здавалося б, проблема нерозв´язна. Аж раптом у ЗМІ з’являється сенсаційна новина: «В Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ вирішили дати бій тоненьким одноразовим пакетам, які безкоштовно можна взяти в супермаркетах або купити на ринку. У міністерстві розробили законопроект, який передбачає заборону виробництва, імпорт і розповсюдження пакетів, об'ємом менше 20 л, товщиною - менше 0,025 мм. Винних каратимуть штрафами до 1700 грн. Проект зараз проходить громадське обговорення, потім його направлять у Верховну Раду, де, як сподіваються у міністерстві, закон приймуть, а в 2013 році він запрацює».

Начебто позитивна новина для людини, яка турбується станом довкілля. От тільки виникає питання: як, власне, буде виконуватись законопроект, в разі, якщо він діятиме? Чи можна уявити собі екологічного чи санітарного інспектора, який обходитиме усі торгові точки і штрафуватиме за крамольні пакети? Якщо тих же екоінспекторів у нас нині на район по одному-два, і вони навіть за щирого бажання не встигають навіть фіксувати усі порушення екологічного законодавства, про покарання ж винних годі й казати. Заборона виробництва пакетів призведе тільки до одного – їх понавезуть із Китаю контрабандою (так само, як той самий Китай виробляє начебто заборонений у світі фреон для холодильників). Можливо, через це пакети дещо подорожчають, але продавці все одно зуміють включити їх «безкоштовність» у ціну товару. Зрештою, пакети так міцно увійшли в наше життя, що уявити його без них не так і просто. Наприклад, куди подіти куплений  шматок м’яса чи оселедець тощо? Паперові пакети тут альтернативою не стануть. Є певна надія на так звані біополімери, такі, які мають із часом розкладатися. Та чи є можливості забезпечити ними всі потреби роздрібної торгівлі?  Чи не продаватимуть під їхнім виглядом звичайні поліетиленові (розрізнити їх суто за зовнішністю  неможливо)?  Тут потрібно порадитися із фахівцями, аби не звести нанівець нібито прогресивну ідею. Можливо, варто починати не з цілковитої заборони товару (тобто поліетиленового пакету) взагалі, а з заборони роздавати його безкоштовно, потайки включаючи його у вартість іншої продукції? Як варіант, гуртова торгівля поліетиленовими пакетами мала б обкладатись великим податком, спрямованим до бюджету на екологічні заходи. Малий пакет у роздрібній торгівлі тоді мав би свою ціну, аби споживач мав можливість вибору – пакувати кожну придбану річ в новий пакетик, витрачаючи на це зайві гроші, або ставати ощадливим та водночас дбати про довкілля.

Проблему поліетиленових пакетів вирішувати треба, і починати пора було вже давно. Втім, вона – лише частка значно більшої проблеми «полімеризації» нашого життя, яке починається із підгузників («памперсів»), що так само зроблені із ворожих природі матеріалів, а закінчується пластиковими вінками на кладовищі…
 

Для газети "Новини Закарпаття"

Теги: сміття, полімери, пластик, поліетиленові пакети

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати