Ірландія. Досвід для України

У статті бачимо дуже багато історичних і світоглядних паралелей Ірландії з Україною, ірландської мови з українською. Ось, дивіться: суворі Заборонні закони, прийняті англійцями проти ірландців, не призвели до занепаду ірландської мови; вона починає занепадати, коли строгість цих законів пом’якшується, і з’являється ірландська буржуазія, якій є що втрачати. Далі – ірландською розмовляти стає немодно, всі школи переводять на англійську мову викладання, а дітей, що розмовляють ірландською між собою, карають за це. Далі був Великий Голод, причому найбільше від нього потерпало саме ірландськомовне населення. Хто не загинув, виїхав за океан. А хто залишився в Ірландії, почав відувати власну меншовартісність – і ось батьки вже благають шкільну адміністрацію, щоб школи переводили на англійську. Далі з’явилися ідеалісти, які стали відроджувати майже вмерлу мову. Вони добилися незалежності від Британії, але зразу ж пересварилися між собою. Далі починається «ірландизація» офіційних установ, чому активно супротивляться самі ж службовці, що незмінно лишаються на посадах з часів англійського панування. Ірландською насправді розмовляють лише на заході (!) острова – у найменш розвинутій його частині, яка, однак, стає П’ємонтом національного відродження країни (чи позиціонує себе як такий). Ірландську вивчають у школах, однак на перервах усі розмовляють англійською. З іншої сторони, ірландськомовні школи є найпрестижнішими в країні. Аж ось з’являється молоде покоління, для якого говорити ірландською – це престижно, і для бізнесу вести справи ірландською – прибутково.

Чи не нагадує вам це все щось, шановні? Ну, можливо, окрім останніх двох речень…

Тож, може, варто й нам повчитися чомусь від ірландців?

ІРЛАНДСЬКА: НОВІ ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ СТАРОЇ МОВИ

Доналл О’Ріґан

Ірландська[1] – єдина з кельтських мов, що її задекларовано як національну та першу офіційну мову незалежної держави. Це єдина кельтська мова з-поміж офіційних і робочих мов Європейського Союзу. Ще сто років тому про цю мову метафорично говорили, що вона стоїть «однією ногою в могилі», однак зараз вона розвивається і значення її зростає.

На початку…

Нікому точно невідомо, коли кельти вперше прибули до Ірландії. Більшість дослідників вважають, що це сталося близько 500 р. до н.е., однак дехто стверджує, що ще раніше, можливо, біля 2000 р. до н.е. А це означає, що ірландська є однією з найстаріших живих мов у Європі.

Писемність ірландської мови сягає своїми початками V ст., після чого швидко розвиваються як її усна, так і письмова літературна традиції.

Тривожна історія

Англо-нормани з’явилися в Ірландії у ХІІ ст., започаткувавши довгу й неспокійну історію взаємовідносин з народами сусіднього острова – [Великобританії].

Незважаючи на тривалі війни с англійськими загарбниками, могутні реґіональні ґельські вожді в більшій частині острова забезпечували необхідну інституційну підтримку ірландської мови впродовж XIII – XVII ст. Коли якобітські претенденти на британський трон зазнали поразки, то переважну більшість ірландців, що їх підтримували, було позбавлено громадянських прав. Закони, що запроваджували таку маргіналізацію ірландського населення, дістали назву Заборонних, або Каральних законів. Критерії їх запровадження були переважно релігійними, оскільки ірландці були переважно католики. Справді серйозний занепад ірландської мови розпочався щойно наприкінці XVIII ст., коли суворість Заборонних законів було суттєво пом’якшено, і з’явився клас дрібної буржуазії католицького віросповідання. Цей занепад посилився у ХІХ ст., коли почав діяти цілий ряд негативних лінгвістичних чинників.

У 1831 р. законодавчо були засновані т.зв. «національні школи». Звичайно, національні в цьому випадку означало англійські. Англійська мова стала мовою викладання. Ірландську не тільки не викладали в школах – дітей карали за те, що вони розмовляли нею між собою. Як знаряддя такого покарання використовували різки, дерев’яні вуздечки для рота, дітей шмагали, принижували та насміхалися над ними. В тій чи іншій формі ця практика застосовувалась аж до поч. ХХ ст.

А потім сталося найжахливіше. Картоплю – головну їжу для переважної більшості народу – у 1845 р. вразила картопляна гниль. Пошесть тривала до 1851 р. Бідні були приречені. Великі ферми, власниками яких були англійці, продовжували виробляти зерно й фураж для худоби. Їх відправляли на експорт, незважаючи на те, що в країні люди гинули від голоду. Через 20 років населення острова зменшилося наполовину – в результаті мору й масової еміграції, переважно до Америки.

З мовної точки зору, це також стало трагедією. Вчені вважають, що перед Великим Голодом 1845 – 1851 рр. число ірландськомовних мешканців острова було найвищим за всю історію: у 1800 р. менше третини населення (близько півтора мільйона людей) розмовляли лише англійською, близько 2 млн. – лише ірландською, і ще півмільйона людей були двомовними. Однак більшість з 4 млн. загиблих від голоду або ж тих, хто виїхав до Америки на «кораблях-трунах», названих так тому, що багато пасажирів помирало від голодного (висипного) тифу ще до того, як ступали на американську землю, в роки Голоду та після нього, були ірландськомовними монолінгвами. Голод залишив жахливий шрам на самому духові ірландців, прискоривши вплив уже діючих на той час негативних чинників – розчарування, почуття меншовартості, безпомічності та майже повної залежності від англійських властей.

Люди якомога швидше відмовлялися від своєї ірландської мови, переконуючи адміністрацію шкіл, щоб їхніх дітей примушували розмовляти виключно англійською. На 1890 р. ірландською мовою володіло лише 15% населення, що переважно представляли старші вікові групи, а також мешканців віддалених районів на заході острова. Д-р Ґарретт Фіцджералд у своїй розвідці про функціонування ірландської мови перед Великим Голодом пише: «На острові Ірландія в цілому у 1911 р. ірландськомовними були 26,7% осіб старших 60 років, і тільки 1,3% населення було одномовним – ірландськомовним».

Д-р Дуґлас Гайд, ініціатор руху за відродження ірландської мови і пізніше президент Республіки Ірландія, стисло описував ситуацію, що склалася, так: «…ірландська нація зараз знаходиться у найбільш ненормальній ситуації, імітуючи Англію і водночас ненавидячи її».

Ірландська невпинно згасала як жива мова, і будь-який фахівець із соціолінгвістики, якби такі тоді були, дійшов би до висновку, що впродовж одного покоління ця мова повністю вимре. Але сталося – ні, не щось неминуче, але насправді чудо.

Новий світанок

У пустелі лунали поодинокі голоси, що закликали робити щось, щоб зупинити неминучу загибель ірландської мови. У 1876 р. було засноване Товариство збереження ірландської мови, від якого у 1880 р. відділилась Ґельська спілка.

Однак прогрес став більш-менш очевидним лише у 1893 р., коли у Дубліні було засновано Ґельську лігу. Метою цієї організації було збереження ірландської як живої мови. Ірландці проголошувалися великим народом, що мав гордитися своїм минулим. Вони мали багату, гарну й старовинну мову та культуру. Ірландці повинні були стати впевненими в собі, перестати бути рабами і відновити належне місце для своєї мови у житті нації. Відкривалися мовні класи, заохочувалися традиційні пісні, фольклор, музика й танці. Започатковувалися програми з уведення ірландської мови у щоденне життя. Ґельська ліга підтримувала ірландську промисловість, заохочувала громадян купувати ірландські вироби. Ліга була позапартійним об’єднанням, і її підтримували всі верстви ірландського суспільства, включно багатьох уніоністів[2] Ольстера.

Хоча Ґельська ліга була неполітичною організацією, її місія заохочувала все більшу кількість молодих послідовників до визнання необхідності здобуття незалежності для Ірландії, де ірландська мова посіла б належне місце. У 1915 р. на своєму з’їзді Ліга включила пункт про «свободу Ірландії» до цілей своєї діяльності. В результаті народна підтримка Ліги зменшилась.

Слідом за короткочасним і безуспішним повстанням 1916 р. розпочалася 4-річна партизанська війна, кульмінацією якої стало проголошення Ірландської Вільної Держави у 1922 р. На жаль, після цього вибухнула громадянська війна, що тривала у 1922 – 1923 рр.

Свобода?

Новостворена Ірландська незалежна держава була створена метушливо й безладно. Острів було розділено, Ірландська Республіка охопила тільки 26 із 32-х графств. Решта 6 північно-східних графств залишилися в Об’єднаному Королівстві під управлінням уніоністів і з чітким антинаціоналістичним (антиірландським) та антикатолицьким ухилом. Від членів національного парламенту вимагалося прийняття присяги на вірність Британському монархові. На території самої Ірландської Республіки Великобританія продовжувала утримувати 3 морські порти, важливі з військової точки зору. Каменем спотикання на шляху до свободи було те, що багато республіканців, що боролися за незалежну Ірландію під час громадянської війни, виступило проти англо-ірландського договору 1922 р.

На чийому боці не була б правда, провина лежить на обох сторонах конфлікту – громадянська війна стала трагедією, що залишила шрами на обличчі Ірландії на принаймні 4 десятиліття. Хоча конфлікт тривав лише рік, під час нього загинуло й було поранено більше людей і було знищено більше майна, ніж за 4 роки війни за незалежність. Більше того, колишні товариші зненавиділи один одного, вважаючи один одного зрадниками. Впродовж 1920 – 1930-х рр. соціально-економічні проблеми не тільки залишилися, але й посилилися.

Куди ж привело це все ірландську мову й процес її відродження? Керівники обох воюючих сторін проголошували вірність мовному відродженню, втративши, однак, колишню єдність цілей і духу. Незважаючи на це, уряд Ірландської Республіки вирішив надати ірландській мові її законне місце у житті нації.

Ірландську мову було запроваджено до всіх початкових шкіл як обов’язковий предмет. Були видані розпорядження про «ґелізацію» державної цивільної служби. Від державних службовців очікувалося знання ірландської мови. З ретроспективного погляду можна зазначити, що влада новоствореної Ірландської Республіки віднеслася до мовного виклику більше з відчуттям задоволення, аніж здорового глузду. Вчителів і держслужбовців відправляли до Ґелтахту – так називалися райони країни переважно на західному узбережжі, де населення продовжувало спілкуватися ірландською, – щоб вони там навчалися ірландської мови чи вдосконалювали її. Загалом цим зусиллям його суб’єкти – держслужбовці, вчителі та зрештою їх учні й батьки цих учнів –  чинили опір. Треба пам’ятати, що більшість держслужбовців, поліцейських і вчителів, які розпочали службу за британського панування, залишалися на своїх посадах у момент проголошення Ірландської Республіки.

Нові труднощі та розчарування

Після закінчення Другої світової війни становище Ірландії не покращилось. Ще з 1919 р., від заснування першого ірландського парламенту, існував свого роду консенсус щодо основних цілей існування незалежної держави – такими були суверенність і єдність країни, боротьба з безробіттям і, як наслідок, масовою еміграцією і, звичайно ж, відродження ірландської мови. Ще в середині 1950-х не треба було бути надто прозорливим, щоб збагнути, що жодну з цих цілей не було досягнуто.

Численні помилки

Стосовно мови – що йшло не  так? Багато що! Державна мовна політика базувалася на вірі, що єдиною причиною того, що ірландською мовою більшість населення не користувалась, було незнання ним цієї мови, і що якщо ірландську вивчатимуть у школах одне-два покоління ірландців, відродження рідної мови станеться майже автоматично. «Ґелізації» держслужбовців чинився тихий, але вельми успішний опір тими держслужбовцями, хто ледве або й зовсім не володів ірландською, і хто не мав жодних намірів створювати якісь внутрішні адміністративні перешкоди чи ставити самим собі перепони на шляху до кар’єрного росту. Публіцист і колишній революціонер Мартін О’Кадген описував ситуацію так: «В Ірландії уряд ґарантує право і запроваджує можливості для навчання ірландської мови. Однак, поза школою цей самий уряд робить функціонування цієї мови, у будь-якій практичній формі, неможливим».

Райони Ґелтахту лишалися недорозвинутим маргінесом, з яких тривала масова еміграція. Політики закликали мешканців Ґелтахту продовжувати розмовляти ірландською зі своїми дітьми і плекати свою давню культуру. Прекрасна порада, та самі політики не мали жодного наміру її дотримуватися! А дрібні фермери та рибалки з Ґелтахту слушно міркували, що потреби в ірландській мові немає, бо ж доля їхніх дітей – в емігруванні за межі країни. Тому сам ірландськомовний реґіон – Ґелтахт – постійно звужувався як у географічному, так і в мовному плані.

Але винними були не тільки політики. На відміну від євреїв, що приїжджали в Ізраїль, в ірландців не було потреби у спільній мові. У них була така мова – англійська – наймогутніша та функціонально найуживаніша мова в світі. І, парадоксально, ірландці володіли англійською краще, ніж більшість англійців! На цій мови ірландці виховали цілу плеяду письменників світового рівня, включаючи трьох Нобелівських лауреатів – Вільяма Батлера Їтса, Джеймса Джойса та Сімуса Гіні.

Підсвідомості ірландців продовжували дошкуляти психологічні шрами від факту забуття власної мови. Нагадаємо, що жодної з головних цілей поставлених засновниками незалежної Ірландії, так і не було досягнуто. Не було видно навіть натяку на їх яке-небудь скоре досягнення. Багато хто з ірландців запитували самі себе, чи весь проект незалежної Ірландії не був ілюзією.

Невтрачена мрія

І все ж, ірландці продовжували мріяти про вільну, об’єднану та квітучу Ірландію, де їх стародавні кельтські мова та культура відродилися б, посівши належне місце у житті нації. Тому вони продовжували докладати зусиль для відродження своєї мови як живої народної мови. Вони робили це, і продовжують це робити, по-своєму – непослідовно, часто неефективно, однак дуже щиро. На щастя, до них таки прийшов успіх!

Сучасне становище ірландської мови

За переписом 2006 р., населення Ірландської Республіки становить 4.057.646 осіб. З них ірландською мовою володіють 1.656.790 осіб (прибл. 42%). В Північній Ірландії, що належить до Об’єднаного Королівства, більше 167.000 мешканців (10,4%) заявили про активне володіння ірландською. Отже, всього на острові є близько 1,8 млн. осіб, які активно володіють ірландською мовою. З них, у Ґелтахті проживають 64.265 осіб, які становлять 70,8% від загального населення цих районів країни.

Володіння ірландською мовою дітьми за віковими групами:

*З цих 14.773 малолітніх дітей лише 1.226 (8,3%) живуть у Ґелтахті. Тобто, з одного боку, лише для трохи більше ніж половини дітей у цих районах ірландська є першою рідною мовою. З іншого боку, це означає, що все більше молодих сімей по всій країні використовують ірландську як мову в сім’ї.

Однак цифри щоденного використання ірландської зовсім інші. Про те, що ірландська для них є мовою щоденного спілкування, повідомили 538.283 особи, але з них 453.207 (84,25%) використовують її тільки в освітніх установах! Ще 97.089 осіб послуговуються ірландською принаймні раз на тиждень поза освітніми закладами, і ще 581.574 використовують її ще більш рідко.

Додамо, що ці цифри стосуються тільки активного володіння ірландською мовою. Мало хто з ірландців не володіє нею хоча б пасивно, час від часу, про що свідчить частка глядачів ірландськомовного телеканалу TG4.

У 2004 р. 89% опитуваних заявили, що «сприяння розвиткові ірландської мови є важливим для країни в цілому», а 57% погодилися з тим, що сприяння розвиткові ірландської мови є важливим для них особисто.

Резюмуючи, можна сказати, що виклик, який стоїть перед ірландською мовою сьогодні, полягає у перетворенні позитивного ставлення та вміння розмовляти у регулярне використання цієї мови.

Стаття 8 Конституції Ірландії проголошує:

«1. Ірландська мова як національна мова є першою офіційною мовою.

2. Англійська мова визнається другою офіційною мовою.

3. Законом можуть бути застосовані положення щодо ексклюзивного використання однієї з вищезгаданих мов для будь-яких офіційних цілей, як у країні загалом, так і в будь-якій її частині».

Згідно зі статтею 25.4, у разі виникнення суперечностей у текстах Конституції «перевагу має текст національною мовою».

Освіта

Всі учні початкових і середніх шкіл Ірландії вивчають обидві офіційні мови – ірландську та англійську. В Північній Ірландії ірландська мова є факультативним предметом, що викладається лише в деяких католицьких школах.

Оскільки такий стан речей триває уже багато десятків років, можна було б очікувати, що загалом в Ірландії велика частка населення володіє ірландською мовою. Однак це не так. Більшість випускників шкіл не здатні на щось більше, аніж підтримати найпростішу розмову чи написати коротенького листа ірландською. Причин цього багато. Викладачі кажуть, що ірландська викладається ніби у вакуумі. Багато учнів не чують її поза межами школи. Незадовільною є й шкільна програма. Ба більше, навіть деякі вчителі слабко володіють ірландською. Викладанню ірландської загрожує й запровадження нових предметів (інформатика, іноземні мови). До цього ж, протягом останніх 20 років в Ірландію прибуло багато іммігрантів, чиї діти не знають ані слова ні по-ірландськи, ні по-англійськи.

З іншого боку, ірландськомовні школи мають вельми високу академічну репутацію. В Ґелтахті працюють т.зв. «ірландські літні коледжі», де молодь протягом 3-х тижнів вивчає ірландську мову, пісні та танці, проживаючи в ірландськомовних родинах.

Ірландську можна вивчати практично у всіх вишах країни, однак власне ірландською мовою ведеться небагато курсів, окрім Національного університету Ірландії Ґелвей, а також Дублінського університету.

Державне управління та судочинство

Теоретично, органи державного управління можуть надавати послуги ірландською мовою, однак на практиці це далеко не завжди так. Не всі службовці володіють ірландською, і представники ірландськомовного населення регулярно скаржаться, що вони стикаються з труднощами, прагнучи отримати послуги на національній мові. На їх листи урядовці часто також дають відповіді англійською.

Ще одна загроза для ірландської мови – приватизація комунальних послуг (телефонної мережі, авіакомпаній тощо). Приватні компанії, якщо вони цього хочуть, мають право ігнорувати ірландську мову. Майже всі громадські надписи (дорожні знаки, маршрути автобусів) виписано на 2-х мовах, однак англомовна версія, як правило, написана більшими літерами, ніж ірландськомовна.

Ірландською можна користуватися в судах, якщо необхідно, вдаючись до послуг перекладача. Однак, якщо хтось бажає користуватися під час процесу ірландською, про це бажано повідомити суд заздалегідь, оскільки малою є кількість ірландськомовних юристів, навіть у Ґелтахті.

Радіо та ТБ

У 1996 р. почав роботу переважно ірландськомовний телеканал TG4, який був тепло зустрінутий глядачами. Наголос на каналі роблять на своєму власному виробництві.

Деякі передачі ірландською мовою ведуться також на двох державних англомовних телеканалах.

Є виключно ірландськомовний радіоканал, який працює 24 години на добу. По одному приватному радіоканалі мають Дублін і Белфаст.

Преса та книгодрукування

Є цілий ряд тижневиків і місячників, що виходять ірландською мовою. Першою щоденною ірландськомовною газетою стала «Ла», яка виходить у Белфасті (Північна Ірландія!) з 2003 року.

Щороку ірландською видається близько 150 назв книжок – від словників і шкільних підручників до романів, поезій, мемуарів, збірок фольклору, дитячих книжок і т.д.

Ірландська мова в бізнесі

Використання ірландської мови у бізнесі є дуже обмеженим, хоча й тут є ознаки того, що воно розширяється. Основні комерційні банки видають чекові книжки та бланки, надруковані ірландською мовою, на вимогу клієнтів. Багато банкоматів мають ірландськомовну опцію.

Вивіски багатьох книжкових, музичних магазинів, супермаркетів та універмагів теж двомовні. Цікаво те, що торговельні заклади, власники більшості з яких іноземці, діють так не з альтруїстичних причин, а тому, що це вигідно для бізнесу. Збільшення ірландськомовної реклами на телебаченні показує, що вона має хороші перспективи.

Течія знову міняє свій напрям

На початку 1980-х ситуація виглядала похмурою для ірландської мови. Однак, як це вже бувало й раніше, події взяли несподіваний поворот. Цього разу зміна у відношеннях і сприйнятті була повільною, майже непомітною. У доросле життя вступали діти тих, хто першим народився у незалежній Ірландії. Це були впевнена у собі, добре освічена й амбіційна молодь. Однією з основних галузей її спеціалізації були інформаційні технології. У них були свої мрії та надії. Це було покоління, що дало початок стрибкові Кельтського Тигра, за одне десятиліття повернувши ірландську економіку.

Ірландська мова була частиною світогляду цієї молоді. Не такою, як у їхніх батьків – емоційною, «патріотичною», але невід’ємною частиною їх самоідентифікації у новій Європі. Вони заснували мережу ірландськомовних шкіл по всій країні і послали своїх дітей учитися в них. Студії та ретранслятори ірландськомовних радіо- та телеканалів були модерніші, ніж у традиційних англомовних. І транслювалися передачі ірландською цілодобово!

Ірландія та Європа

Ірландія вступила до Європейського Співтовариства (нині – Союз) у 1973 році. Ірландська ще тоді стала однією з офіційних і робочих мов цієї організації.

Ірландія завжди активно виступала на захист інших маловживаних  мов Європи (реґіональних мов і мов меншин).

Майбутнє

Яке ж майбутнє чекає на ірландську мову? Чи зможе ірландський Давид вижити у двобої з англійським Голіафом? Чи, як писав канадський соціолінгвіст Вільям Мекей, «ірландська є однією з тих давніх європейських мов, яка впродовж століть змогла вижити для нації, що не мала державності, але опинилася перед імовірним вимиранням у країні, що не має нації».

Ірландська не вмерла. Нині це вже не рідна мова тих здеморалізованих селян, якою вона була наприкінці ХІХ ст., але мова впевнених у собі добре освічених молодих людей, які за 10 років перетворили ірландську економіку в таку, що найшвидше розвивається з-поміж усіх країн ЄС. Сучасний ірландець каже, що це мова, від якої відмовилися його діди, але яка, парадоксальним чином, є рідною для його дітей. Це – мова країни, імміграція в яку вдвічі перевищує цифри еміграції з неї. Навіть для багатьох з тих, хто не знає ірландської, вона лишається мовою їхнього серця.

Теги: Ірландія, кельт, ґельська

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати