Русини на російському Кавказі сто років тому

Упродовж перших двох десятиліть ХХ ст. російське Чорноморське узбережжя Кавказу рясніло переселенцями з різних країн, що приїхали сюди влаштовувати свою долю. Річ у тім, що реґіон цей – Кубанська область з центром у Катеринодарі (тепер Краснодар) та Чорноморська губернія з центром у Новоросійську – розвивався надзвичайно бурхливо. Тож сюди потягнулися болгари, греки, вірмени, а також піддані Австро-Угорщини – чехи та русини, переважно галицькі, однак були серед них і русини підкарпатські. Цікаво, що історія перебування на російському Північному Кавказі багатьох з цих останніх так чи інакше пов’язана з сім’єю відомого карпаторуського громадського діяча русофільського напряму Адольфа Добрянського (1817 – 1901).

Ігор Грабар. Портрет роботи Бориса Кустодієва
Ігор Грабар. Портрет роботи Бориса Кустодієва

Так, у Добровольчій армії генерала А. Денікіна служив відомий громадський діяч-русофіл Олексій Геровський (1883 – 1972) – підкарпатський русин по матері – доньці Адольфа Добрянського, та галичанин по батькові. Під час громадянської війни в Катеринодарі він видавав газету білого руху "Единая Русь".

О. Геровський був двоюрідним братом ще одного карпатського русина за народженням – Ігоря Грабаря (1871 – 1960), сина доньки А. Добрянського Ольги (1843 – 1933), який пізніше став відомим російським художником, директором московської Третьяковської галереї. Його сліди також простежуються у Чорноморській губернії, під Сочі – в Адлері. Вперше Ігор Грабар приїхав в Адлер у червні 1901 року. Як він сам писав у своїй "Автомонографії", виданій у 1937 році, на той час в Адлері вже перебували його батьки. І. Грабар пише, що тоді уряд роздавав ділянки на чорноморському узбережжі всім охочим за невелику плату з умовою негайної розчистки лісу, посадки фруктових и паркових дерев, проведення дренажних робіт і будівництва дому. Зараз це важко уявити, але сто років тому район Сочі був місцем... заслання (приміром, для поляків – учасників повстання Костюшко), сумно відомим своїми болотами з хмарами малярійних комарів. Саме тому передумовою розвитку реґіону було проведення дренажних робіт і посадка дерев, які всмоктують велику кількість води. Далі І. Грабар пише, що на момент його першого приїзду в Адлер батьки займалися рубкою та корчуванням лісу і жили у маленькій орендованій кімнатці, пізніше вони побудували "сараеобразную хибарку". Грабар признавався, що чорноморська природа його не захопила як художника: "Ни тогда, ни потом я не зажегся красотой Черноморья".

Пізніше на місці "хижки" був побудований добротний двоповерховий дім, спроектований самим Ігорем Грабарем (за освітою він був архітектором). І саме в цьому новому домі у 1908 році з Грабарем трапилася пригода, що ледве не коштувала йому життя. Ось що писала газета "Московские ведомости" від 23 (10) вересня 1908 року:

Разбойное нападение на И.Э.Грабаря

Нам сообщают из Адлера (Черноморск. губ.), что в тамошней городской лечебнице находится на излечении тяжело раненый грабителями наш молодой живописец и художественный критик И.Э.Грабарь. В ночь на 29 авг. на одной из соседних с Адлером дач он подвергся ночью, во время сна, нападению грабителей, которые, пролезши через открытое окно в спальню, нанесли ему тупым орудием удар по голове. Положение больного, уже пришедшего в сознание, признается серьезным, но не безнадежным.

Есть значит и на нашей подкавказской Ривьере люди-звери, для которых чужая жизнь стоит меньше, чем лежащие на столе часы или кошелек, которые они могли бы, впрочем, унести и не прибегая к убийству!...

Выразим пожелание и надежду, что крепкий организм молодого художника осилит рану, так безжалостно нанесенную ему кавказскими разбойниками.

Сам Грабар в "Автомонографії" згадує, що причиною нападу стали 300 рублів, які він привіз з собою в Адлер для "якихось добудовувань і вдосконалень в домі". Він вважав, що гроші помітила прислуга, що чистила одяг, і комусь про це розповіла. Як уже згадано вище, на Грабаря напали уві сні, і врятував його батько, який піднімався дуже рано і виходив з дому, щоб попорпатися у саду. Саме він, проходячи повз кімнату Ігоря, почув хрипи, відчинив двері і побачив сина в калюжі крові, з пробитою правою скронею. Лікар, що приїхав з Адлера, порадив покликати священика – мовляв, лікареві тут уже нема чого робити: "Якщо він не помре від утрати крові, то помре від зараження крові". Але батьки з братом повезли Ігоря в Сочі, де йому зробили трепанацію черепа. Ігор прийшов до тями через багато днів і нічого не пам'ятав. Після цього він ще довго ходив на милицях, а потім – з ціпком...

Згідно з "Енциклопедією Підкарпатської Русі" І. Попа, батько І. Грабаря Еммануїл Грабар і помер в Адлері у 1910 році, очевидно, у тому ж самому домі. На жаль, на наш запит працівники міського архів повідомили, що відомостей про могилу Е. Грабаря в Адлері у них немає. Однак, напевне, можна за архівними даними простежити долю родинного дому Грабарів в Адлері – може, він стоїть там і понині...

Ще одна донька А. Добрянського – Олена (1855 – 1920), у заміжжі Будилович (за відомим російським філологом з роду білоруських греко-католиків Антоном Будиловичем (1846 – 1908), померла в Катеринодарі 28 січня 1920 року. Місце її поховання також наразі невідоме.

А ось іще один документ, і знову він, хоч опосередковано, напевне стосується Адольфа Добрянського. У грудні 1891 року з села Чертіж "в Венгрии" (а це – село, де знаходилося помістя А. Добрянського) "главноначальствующему гражданской частью" на Кавказі графу С. Шереметьєву пише лист орендатор помістя Чертіж якийсь Олександр Костянтинович Турков. У своєму листі він просить графа Шереметьєва повідомити йому умови, на яких можна купити землі "для колонії наших людей" у Сухумському окрузі. Ось як пояснював Турков причини того, чому він шукає для русинів землі на Кавказі: "Наши люди сейчас толпами выселяются в Америку и там зарабатывают много денег. Но жить там плохо, нельзя заниматься земледелием и т.д. В наших Карпатских горах все лучшие земли – в еврейских руках, поэтому, если получить землю на Кавказе, туда можно выселить большое число людей из Америки. Там много молодых людей, которые не хотят возвращаться в Австрию, так как там их призовут в армию". Шереметьєв переслав цей лист у міністерство державних маєтків, звідки через півроку прийшла відповідь, що "свободных земель в Сухумском округе, состоящих в ведении министерства государственных имуществ, нет", і, відповідно, був даний "отказ за отсутствием свободных земель для поселения". Так компактні поселення карпатських русинів і не з'явилися на російському Кавказі...

Володимир Пукіш, Закарпаття онлайн.Блоги
08 вересня 2011р.

Теги: русин, Кавказ, Грабар

Коментарі

Автор 2011-09-16 / 16:54:00
2 Ember Zoltán
Szivesen :)

Ember Zoltán 2011-09-16 / 14:05:00
Автору:

ошибся-:(
Очень много материалов про маджар на нете и на русском, и на венгерском языке!

De így is köszönöm!

Ember Zoltán 2011-09-16 / 13:52:00
Автору:

огромное спасибо! Об этом даже в венгерских изданиях еще не читал!

Учитель 2011-09-12 / 17:48:00
Правильно буде назвати село не Чертіж, а Чертіжне. Це край географії сучасної Східної Словакії,окрес Межилаборці, по назві містечка Меджілабірці (Мезолаборц), або ж. як раніше називали це село – Лаборець. На північ від Меджилабірців під самим словацько-польським кордоном і стоїть русинське село Чертіжне. Домінантою села є його церква, поруч кладовище, де легко знайти могили А.Добрянського та поета Юлія ставровського (Попрадова).

Автор 2011-09-11 / 18:05:00
2 Ember Zoltán
Слідів савардів не зустрічав, однак наведу частину своєї статті про угрів на Кавказі у добу середньовіччя (якщо Адмін не видалить за надто довгий зміст):
В день приезда Екатерины II в село Маджары (сейчас — Ставропольский край) местные жители решили преподнести ей в дар местного вина. Царица, отведав его, спросила: — «Бургундское?» Ей ответили: «Нет, маджарское». Екатерине очень понравилось, что в Российской империи есть место, где делают такие прекрасные, достойные царского стола, вина, и повелела назвать село «Бургун-Маджары». С тех пор белое молодое вино в России называют «Маджара». А название «Маджары» уж очень напоминает по своему звучанию самоназвание венгров – «magyar» (кстати, в южнославянских языках этноним «венгр» так и звучит: «маджар»). Откуда же в этнических землях тюркского народа карачаево-балкарцев такое название?
Из старых летописей известно, что в период нашествия Тимура предки балкаро-карачаевцев жили в предгорной и степной полосе Центрального Кавказа, в частности, в местностях Уллу Маджар, Кичи Маджар (kicsi по-венг.: «малый», т.е. «Малый Мадьяр»), Бургуй Маджар, озера Маджар Кель, речки Маджар Суу и т. д. Российские исследователи В. Миллер и М. Ковалевский, побывавшие в 1884 г. в Большой Балкарии, писали, что «в отдаленные времена пришли в эти места предки нынешних балкарцев, по народному преданию, из Маджар... развалины которых находятся на берегу реки Кумы».
Некоторые исследователи в маджарах склонны видеть кипчаков-половцев и ассимилированных ими алан (предков осетин). Последние частично пришли с мадьярами в Паннонию, где известны под именем «ясов». До настоящего времени в Венгрии и Румынии много населенных пунктов с корнем 'jász': Jászberény, Iaşi (Jászvásárhely).
Российский историк Р. Г. Мухамедова приходит к выводу, что племенное название самой крупной субэтнической группы современных татар – мишарей – восходит к этнониму "маджар". Однако еще в 1829 г. в беседе с венгерским ученым Ж.-Ш. де Бессом группа стариков-карачаевцев отвергла тезис о своем происхождении от древних венгров-мадьяр, так что вопрос этот требует дальнейшего изучения.

KK 2011-09-11 / 17:28:00
Lashkun Val (тобто Rusyn Val, все чомусь милюся!) - якщо ваш рух справді так скоро росте, то не знаю чи вистарчить вам місце для вашої нової 'республіки' в катакомбах в Сальцберзі. Мабуть вам прийдеться, як і першим місіонером русинства Одеакеру, перенестися у нову столицю в Римі???...:-)

Ember Zoltán 2011-09-11 / 12:35:00
К автору:

Интересно не встретились ли вы с следами (в сказках, в легендах тд. ) так называемых савард-мадяров на Кавказе.

Эта была ветвь венгерского народа, которая появилась на Кавказе в 8-м веке н. э.

2011-09-11 / 11:31:00

Коментар видалено через порушення "Правил коментування". Адмін

Волошин? 2011-09-11 / 10:48:00
До чого тут Волошин? А. Волошин скоріше був українофілом. А наш 'Rusyn Val' - вилитий а-ля Фенцик або Бродій.

Rusyn Val 2011-09-11 / 10:38:00
п.КаКа!Поки ви тут писали, у групі прибуло учасників - вже 21716 людей.Реальних між іншим,а не віртуальних як ви з "соррі".

KK 2011-09-11 / 05:33:00
Такий заантажований в 'русинському' русі наш 'Rusyn Val', то думаю що його скоро і посадять на пристолу першого прем'єра, нової Русинії. Він і всі його (21,698) однодумці. Tільки не ясно, де цей новий Волошин сидитиме на пристолі?...Може десь у Чихії, а то може десь в Австрії, як сучасний Одеакер! :-)

Сер Йовшко 2011-09-10 / 13:46:00
А чи не той це Чертіж (Чертеж), що біля Середнього знаходиться?

Rusyn Val 2011-09-10 / 10:15:00
Автор посту нижче явно "не копенґаґен". :-))
Довго сміявся - русинів не вдається українізувати,не те що аби комусь вдалося їх "русифікувати".До тепер люди мають на годинниках "місцевий"(середньо-європейський) час, а не "києський" чи "московський".
Шо-до Гецка - у група "Подкарпатська Русь", на соціальній сіті,обєднує на даний час 21698 людей.Така собі невелика "жменька".І приєднуються дальші.

KK 2011-09-09 / 23:17:00
'Так компактні поселення карпатських русинів і не з'явилися на російському Кавказі...'

І так сьогодні, на закарпатті, російськi політичнi авентюристи дальше пробують зрусифіковати жменю 'руснів' яка готова підатися до такої пропаганди 'руського міру' такими пропогандістами як
Сидора і Ґецька.

Ember Zoltán 2011-09-09 / 18:59:00
Очень интересный материал!


Володимир Пукіш
Публікації:
/ 5Закарпатський чернець – екуменіст і поборник Соборності
/ 4Венгры на Кубани
/ 1Українці, русини та росіяни Угорщини у дзеркалі офіційної статистики
/ 4У Криму презентують двомовну збірку угорської поетеси, видану за сприяння закарпатців
/ 6Інов. Закоханий в Закарпаття
/ 5Русини у всеросійських переписах 2002 та 2010 років
/ 5Перший гол угорського закарпатця в Росії
/ 3Виноградарство на Підкарпатській Русі
/ 12Багатоетнічна Росія у дзеркалі статистики
/ 3Маємо добре вино!
/ 8Він міг би бути імператором галичан, буковинців і закарпатців
/ 7Вулиці Мукачева. Логіка радянських перейменувань
/ 3Наше вино
/ 4Ірландія. Досвід для України
/ 2Як на Закарпатті ходить двічі Миколай
/ 4Золотий Отченаш із Мукачева
/ 8Закарпаття: Традиції відзначення Дня пам’яті померлих
/ 21Словацько-мадярська «мала війна» за Пряшівщину
/ 18Як лаялися предки закарпатців
/ 2Схиархімандрит Георгій (Савва) (1942 – 2011)
/ 63Остання читанка для угорських русинів
/ 45Як галицькі москвофіли ХІХ ст. «вчили» закарпатців
/ 13Південь призначено на другу годину пополудні
/ 18Яке «вікно в світ» мали закарпатці в СРСР
/ 1Деякі зауваги до «кавказько-турецької» теми в творчості Духновича
» Всі записи