І РЕП'ЯХ, І ШИПШИНА…

Хоч про Міжнародний поетичний фестиваль «Київські лаври» нагороджено чимало неоднозначностей , все-таки фестиваль київський .І володарював на ньому не боярин Бутурлін , а наші київські куратори , що опіку-валися тифлісцями , пітерцями , Таллінном , Варшавою й Ґданськом Фестивальним банером був «Все звезды современной поэзии» ,що висів при вході в колишній офіс Центральної Ради , а поруч суворо спостерігав за розпиван-ням «пляханів» недремний і непорушний Грушевський .

І РЕП'ЯХ, І ШИПШИНА…

Так от однією з фестивальних зірок виявився москвич Дмітрій Водєнніков,дві книги якого продавалися на розкладці у вестибюлі  поруч зі збірка-ми інших сучасних російських поетів .Росіяни зазвичай тримаються зграйками , у них давні розкладки і в Києві , і Коктебелі , однак не гребують нашим давнім "братством" , як, зрештою, і поляки та чехи.

Книжка Водєннікова ,яку я придбав задорого як на її поліграфічний копил , мала довжелезну назву "Вкусный обед для равнодушных кошек" . В збірці з означенням на обкладинці "твердый переплет"( либонь для російських видавців це так суттєво як ледерин і коленкор – П.М.) багато немоско-витських , а радше підмосковних понятійних рядів – "репей , репейник , шиповник" і т. д. Цим Водєнніков причетний до фітоценозу , а не лиш до галаману московських пабів і ресторацій.

Я, на жаль , на час його виступу в "Дивані"( за Лоркою "Диван Тама-ріта") не був , але всі фани й противники схиляються перед авторською рецитацією Водєннікова , яка є продовженням московської публічної поетичної естради ...

Тексти Дмітрія також неоднозначно сприймають його російськомовні колеги , котрі казали , що Алєксєй Остудін з Казані набагато кращий . Все ж це Водєнніков уперше в Києві зі своїм улюбленим клавішником , який плутав каву й кашу . Водєнніков предметний і сентиментальний , колючий як пєрєдєлкінська шипшина .Через шипшину я згадаю нашого великого метафориста Ігоря Римарука , який приятелював з Іваном Ждановим і Юрою Арабовим у радянські часи .

Зрештою , тексти Водєннікова – це окрема й специфічна розмова , але, увійшовши в Мережі на російські літературні сайти , можете почути записи його сольних вечорів у Парижі , Санкт – Петербурзі й Києві . І якби хтось профінансував побут і дорогу Водєннікова на Карпатську Русь , певно мав би разом з іншими поціновувачами мистецтва поетичного незрівнянну насолоду й вишукане інтелектуальне спілкування . Це справді поет вищого пілотажу .  Якщо я це читаю після наших "неокласиків" , "панфутуристів" , Плужника й Свідзинського , то , повірте , Водєнніков не рівня , але достойний . Як московський протопоп "Аксіос" . Що і є з греки "достойний" .

03 червня 2011р.

Теги: Водєнніков, Київські лаври, поет, фестиваль

Коментарі

ярослав орос 2011-06-04 / 21:53:00
петре миколовичу, я сих "київських кураторів", які "опікувалися" переважно ру(з)ькоязичними "тифлісцями , пітерцями , Таллінном , Варшавою й Ґданськом" знаю як облуплених... сії "куратори", щоб себе попіарити, підуть на будь-яке приниження власної гідності...
а щодо творчості Вами улюбленого поета дмітрія воденнікова, петре миколовичу, нічого не маю проти...

Кришеник 2011-06-04 / 15:02:00
Радий сьому тексту від Петра Мідянки (як і матеріалу по-сусідству в блозі Віка Коврея, до речі).
Відомо, що поезія, як і географія – річ тонка, і ефемерна. На жаль, мені невідома творчість ні Дмітрія Водєннікова, ні окремих інших згадуваних (і не згадуваних) у тексті молодших іноземних поетів. Порадував інший ряд – з нашими "неокласиками", "панфутуристами", Плужником і Свідзинським, з якими тих перших порівняно. Вважаю, що комусь таки належало б гарно працювати на нашій просунуто-культурній інтернетній ниві “Капітаном Очевидності”. Власні смаки, звісно, нікому не варто нав’язувати, але говорити про певні й наче комусь очевидні речі необхідно. Інакше звідки багатьом зацікавленим взнати. І вже не лякатися, що почуєш у відповідь банальне і навіть образливе.
У місцевому культурному пейзажі поміж рясного фітоцинозного буяння доморослих реп’яхів і шипшин часто десь губляться окремі мазки та кольорові вкраплення швидких онлайнових реакцій на літературні та художні події нашої щоденності (не забудемо лишень вітристу свіжість культурно-емоційних інвектив від шановного п. Ороса).
Тепер по суті. Закарпаття практично позбавлене своєї літературно-художньої критики. (Залишаю поза рамками академічно літературознавчі тексти, які своєю термінологічно нудною монументальністю здатні лишень відлякувати читача пересічного). Все те, що вдасться зустріти в газетно-журнальних реакціях на свіжу культурну з’яву, частіше нагадує звичний внутрішній “междусобойчик”, коли тільки хвалиться і славиться рідні брат, сват і кум, або ж той, з ким частіше перехиляється погарчик і сидиться душевно за кавою. Інший, менш розповсюджений варіант – глибоко законспірований анонімний критик, який стирає ворога в порох, а затим розвіює по вітру спалений попіл, бо колись там щось не поділили культурно (з ним теж, можливо, випивалося чимало).
Нарешті до інших, спроможних. Не лякайтеся власних думок. Висловлюйтеся.

Мідянка 2011-06-04 / 10:22:00
Інтереси "орденосносного" , "турулносного" Закарпаття мені відомі добре,особливо русинське шкурництво.Поезія вимірюється майже тим , що скрипка Попадюка .Масово слухайте ,пане Анонімус(Ви як з "Геста Гунганорум") вітальні вірші закарпатських районок , ефемок і ТК "Тиса-1".

2011-06-04 / 09:53:00
Питання не про те, чи затягти сюди Водєннікова, питання в тому, скільком людям на Закарпатті він буде цікавий. Тобто, в кінцевому підсумку, скільки чоловік прийшло би його послухати