Чин Святого Василія Великого в часи Карпатської України.

Слава Ісусу Христу!

         Панахида на місці розстрілу січовиків в с.Білки - на фото о.Віталій,представники влади та учні шкіл
Панахида на місці розстрілу січовиків в с.Білки - на фото о.Віталій,представники влади та учні шкіл
  
    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Важко коментувати спогади очевидців подій далекого 1939 року на Закарпатті  – нижче наведених дослівних спогадів о. Павла (Мадяра) і жителя села Імстичово Юрія Урсти. Певною мірою оригінальні записи частково самі передають  душевний стан авторів поряд з трактуванням історичних подій. З спогадів випливає  важливий момент – гоніння на греко-католицьких монахів та священників ЧСВВ в час військових змагань за Карпатську Україну з однієї сторони, а з іншої - в їх спогадах приклади окремих випадків нелогічної гуманності гортіївських угорських військових. Думаю що для духовних осіб друга  характеристика є вищим проявом християнської етики – навіть у жорстокому воргові бачити людину та мати мужність її прощати.  
       
Дослідження подій 1938 – 1939 р.р. ставлять сьогоднішнім поколінням запитання про первинність духовного та національного початків. Постать Августина Волошина, високоосвіченої духовної особи - лідера визвольних змагань, бійців Карпатської Січі – серед яких були представники різних релігійних конфесій і висловлюю гіпотезу: національностей також, свідчить про об'єднання на основі в першу чергу духовного стержня - християнської моралі. Не поділяю з деякими авторами сучасних досліджень тверджень , що в подіях біля Імстичівського монастиря – "католики стріляли в католиків", та висловлюю застереження щодо розмежування духовного життя та політичних процесів.  Доказом цьому може бути той факт, що правління регента Горті не було схвалено Ватиканом, і що було обов'язковою умовою для легітимності влади монархічної Угорщини. Як підтвердження цього – в свідченнях окупанти названі терористами, найманцями. Священники греко-католицької церкві Підкарпатської Русі здобували освіту в Будапешті, і відсутність представників Угорської легітимної світської влади та відповідно війська залишала їм надію на порятунок. Але наступні роки другої світової війни, післявоєнні роки – цинічно вбивали цю надію. Тільки віра допомагала їм вижити - доказом цьому є приклад життя отця Павла (Мадяра), що заслуговує на окреме дослідження. 
         
Протягом довгих років підпілля о. Павло як духовний лідер разом із вірниками, був носієм пам'яті про трагічні дні Карпатської України. Він не полишав душпастирської служби жодного дня – очевидці в с.Імстичево свідчать що всі роки з часу закриття Імстичівського греко-католицького монастиря, з 1952 року до 1989 року за участі о.Мадяра, о.Сотмарія та їх побратимів кожної неділі таємно в одній з сільських хат відбувалася Служба Божа за участі великої кількості вірників. Ці служби відбувались незважаючи на всі ризики, і тому в 1989 році, як ковток води для спраглого, урочисто пройшли перші вільні молебні на цвинтарі  в присілку Телятинець с. Білки та біля монастиря в с. Імстичево. Отець Павло був організатором першої панахиди на могилі розстріляних січовиків в с. Білки в  1990 році.
 
Отець Павло після 1989 року роздобув друкарську машинку і багато працював, друкуючи під копіювальний папір в декількох екземплярах свої спогади про історичні події та історію Чину Святого Василія Великого на Закарпатті, Особливо цікавим є його нариси про о.Петра Ороса. Багато жителів села Імстичево читали, на сьогодні вже пожовклі від часу машинописні листи, які він розповсюджував також і в інших селах. Сьогодні маю нагоду представити документальні свідчення подій 1939 року, трагічні дні в монастирі ЧСВВ Святого Миколая на Чернечій Горі в м.Мукачево та монастирі ЧСВВ  Архистратига Михаїла в с.Імстичево.      
 
Спогади о.Павла (Мадяра)   записано в 1989-1991 р.р.        
 
Період історії Підкарпатської Русі (1919- 1939 р.р) в Чехо-словацькій Республіці оказався для пробудження національного і релігійного життя русинів-українців найбільш сприятливий. Це вперше наш народ зустрічавсь з демократією і міг у всіх напрямах випробовувати свої сили. Наш народ економічно стояв слабо, земля оброблялася лиш примітивними способами, але морально і релігійно в той період він стояв помірно найкраще. Свобода пробуджала всі сили і охоту шукати, працювати, творити. В Духовну Семінарію перший раз по многих десятиліттях пішли кращі сини простого народу, що знали життя народу і старались жити з ним тісно і полюбовно і під час своєї пастирської праці. 
 
.... людей краще не судити, краще не підчеркувати того, що нас ділить, а шукати того, що нас зближує. До такого вселенського християнства вже перед другою Світовою Війною визрівала ціла Україна і в тому числі Закарпаття.
 
Нажаль, якраз за це многі з них пострадали як почалися політичні змагання за владу над Карпатським Краєм. Карпатська Україна була самостійною всього лиш один день, але за те не можливо переслухатись всі послідуючі десятиліття, які великі вороги українці власного народу!
 
Немає сумніву, що Президент України о. Августин Волошин був ідеально чистою людиною, хотів добра свому народу з цілої душі, брався за трудне діло керувати нашим Краєм тільки тому, що не бачив іншого, спосібнішого для того на той час, але врешті мусив зложити і сам свою голову за велике діло народу....
  
...Після віденського арбітражу Чехословацька республіка була дуже обкраяна і на Закарпатті головні міста Берегово, Мукачево з Ужгородом та околицями перейшли до Мадярщини. Монастир Святого Миколая на Чернечій Горі опинився на самій границі. Мадярські терористи, бо так звали мадярських партизан, хотіли на сам Святий Вечір 1939 року силою відібрати монастир.
 
Розв'язалася перестрілка між пограничниками і терористами (скоростріл був і на вежі монастиря), і пограничники якось відбили той напад.
 
Однак 14 березня 1939 року при помочі регулярних мадярських військ монастир був захоплений силою і як виявилося ченці-мадяри, зокрема о. Гегедіш, цьому сприяли.
 
Терористи відвезли в ліс 8 кращих отців і хотіли їх там розстріляти, но їх спас якиїсь розважливий офіцер. Інших монахів тримали цілі три дні в підвалі, більшу частину дня з піднятими руками. Монастир був повністю сплюндрований. Відтак 12 отців, не закарпатців, між ними о. Кінаха, о. Сабола-Зореслава, о. Олеара, о. Крета,о. Федоренко, о. Поташа і других відправили за границю. А наших закарпатських отців о. Мондика, о. Сатмарія, о. Шепу, о. Малинича, о. Завадяка, о. Лозана, о. Дребітку, о. Мересія арештували і відвезли в Будапешт. Міністр внутрішніх справ відказався їх посадити  в тюрму і їх дочасно прийняли ченці ор.Єзуїтів у свій монастир – Манрезу. Звідти отців розділено в румунські монастирі Біксад, Мойсей і другі. Там о. Лозан стратив майже повністю зір. На вежі монастиря на Чернечій Горі поставлено такий плакат на угорській мові - "Тут було українське гніздо".    
 
Свідчення  Юрія Урсти, жителя с. Імстичево, записано 31.ІІІ.2000
 
В 1939 році мадяри від нижньої церкви обстрілювали (канончиком) монастир, зробили 2 вистріли. Перший попав в стіну коло вікна, де нинішня прийомна, тоді там жив ігумен. Другий вистріл попав в вікно кімнати. Брати з отцем втекли до підвалів. А інші брати пішли в гори з о. Голишем на Андритівську гору.
 
Потім монастир окружили найманими військами з автоматами і з танком штурмували монастир з боку центра села.
 
Танк розломив на ходу ворота і в'їхав в монастирський двір. Як вїхав в монастирський двір - стріляв в кожне вікно, крутившись на місці. А вояки-найманці ввійшли в монастирський коридор і в кожну кімнату кидали гранату. І все що було в келіях понищили. А потім пішли шукати монахів. В підвалі знайшли о. Котовича і двох братів. Як були легко вдягнені, і не вели а тягли за руки, в долину, в село. А люди в селі знимали з себе реклики і дали їм, тобто отцю і двом братам, бо було холодно.
 
Не знаю точно, куди їх забрали, в Іршаву, в комендатуру, то потім на другий день братів відпустили, а о.Котовича затримали. Після кількох днів відпустили і о.Котовича, дослідивши, що жодних січовиків в монастирі не було.
 
Після того прийшла військова комісія і виділила кошти на відшкодування всього, що було понищено під час здобуття монастиря – всі речі і меблі до келій понищили, кидаючи гранати.
 
При штурмі монастиря дуже був подірявлений церковний дах вистрілами з пушок і автоматів, кулеметів, тому що військовим сказали що в монастирі скриваються січовики. Потім дах за державний рахунок поремонтовано, полатано, попаяно, коли уряд довідався що жодних січовиків в монастирі ніколи не було.
 
Монастир політикою ніколи не займався. 
 
 З нами Бог!
 
Денис Добра, с. Імстичево
14 березня 2011р.

Теги: Імстичево, Білки, Карпатська Україна, о.Павло (Мадяр)

Коментарі

Денис Д. 2011-03-16 / 11:36:00
Кришенику - так, ця ікона зараз знаходиться в монастирі, з слідами від куль.Ця ікона - репродукція Сікстинської Мадонни роботи невідомого художника Окрім неї в монастирі була ікона Різдва Присвятої Богородиці, яка теж була пошкодженна дуже сильно. Пізніше з неї зробили дві репродукції - одна знаходиться в нижній церкві, друга в монастирі.
Щодо бою - один він міг відбутися біля мосту що веде в село через річку Боржава, інший - горах над селом. А монастир гонведи штурмували за всіма військовими правилами - спочатку обстріляли мінометами, потім брали штурмом. Адже монастир являє собою потужне фортифікаційне укріпленя - але січовики перемістилися в присілок Загірку. Туди вйськові побоялися іти - гориста незнайома місцевість.

2011-03-16 / 11:21:00
дурень

деп 2011-03-16 / 10:40:00
братья галичане как обычно приехали в закарпатье. нажрались. в пьяной драке убили двух жандармов. из~за этого погибло потом куча людей. а карпатська украина осталась з голов гузицьов. венгры ушли и оружие забрали

Орися 2011-03-16 / 10:02:00
Цікава мозаїка вийшла

Кришеник 2011-03-16 / 09:05:00
Денис Д., 15.03.2011 19:26

Я теж тут оперся на оригінальні спогади. Тут протиріччя нема. Справді, січовики в сам монастир не заходили, але той бій таки стався і дещо нижче від монастиря. І та прострілена монастирська ікона теж існує. Але описане Вами виходило вже як продовження тої історії.
Цікаво, що 17-18 березня ще інший невідомий загін січовиків пересувався сутичками від Імстичова до Довгого.

Денис Д. 2011-03-15 / 19:26:00
Кришенику - я передав оригінальні спогади. Описане Вами мало місце в околицях села Білки - де і встановлено хрест що на фото. В монастирі ЧСВВ в с.Імстичево січовики не переховувалися - очевидці стверджують що неправдиву інформацію дав "один нехрист" , що володів корчмою в селі і з яким боролися монахи - бо споював нарід. Чота Романенка справді проходила повз село - але бою біля стін монастиря не давала. Деякі з місцевих січовиків переховувалися в присілку Загірка села Імстичова. Прошу Вас не перебільшувати опір монастиря через збройний супротив - було достатньо того що там були проукраїнські насторої.

местный 2011-03-15 / 18:31:00
пан Кришеник, прошу Вас, не повторите моих ошибок - задокументируйте эти воспоминания! Потом уже ничего никому не докажешь...
Встречаемся сегодня на ходi?

Кришеник 2011-03-15 / 14:25:00
Деякі уточнення. Все тут описане відбувалося 16 березня 1939 року. Того дня під стінами Імстичівського монастиря дала бій окупантам січовицька чота інж. Н. Романенка, яка напередодні відступила з бойових позицій поблизу Іршави. Під вечір у бійців не залишилося зовсім набоїв, відтак вже після того, як до них приєднався загін іршавських січовиків під керуванням Осипа Свободи, залишки чоти Романенка за порадою вчителя Василя Галаса відступили через Кошельово на Волівщину. Раніше В. Галас нарадив їм скористатися послугами знайомого місцевого провідника. Більшість тутешніх січовиків із настанням темноти покинули загін та подалися додому в ближні рідні сіла.
Василь Галас наодинці сам рушився йти до Білок. Сталося так, що Василя зранку 17 березня зненацька захопили місцеві мадярони. Потім його разом з керівником білецької “Просвіти” (тоді важко хворим) Петром Фірцаком, гімназистом Іваном Черешнею та захопленими в полон на ночівлі в присілку Білок Телятинці січовиками – Василем Бровдієм із Броду, Петром Микитюком з Косівської Поляни та Юрком Петрашем (Петриною?) (існує припущення, ніби цей чоловік міг бути уродженцем с. Торгановичі, що на Самбірщині) відвели в центр села. Там їх угорські контррозвідники та сободчопотівці піддали полонених найтяжчим тортурам. Після жорстоких побоїв і наруг чотирьох бранців розстріляли в околиці Білок (у Церківному лісі), і тільки побиті до крові, геть зранені І.Черешня та П.Фірцак через активне втручання одного угорського офіцера-медика (раніш знайомого родині Черешні) зуміли врятуватися, тож були відправлені в с. Березники, де знаходився тоді тимчасовий штаб угорської контррозвідки.
До Білок П. Фірцак та І. Черешня змогли вернутися за пару тижнів (їх, ізнов побитих і хворих, було привезено немічними в село на селянському возі). Потім наші бранці мусіли ще місяць-другий лікуватися і відлежуватися в Білках.

P.S. Наслідком того бою під стінами Імстичівського монастиря оо. Василіян стало понівечення в кількох місцях осколками та кулями угорських гонведів запрестольної ікони Матері Божої Імстичівської. І саме такою, із простріленими наскрізними дірами, ця ікона залишається й нині.


Денис Добра
Публікації:
/ 14Як нам облаштувати Боржавську вузькоколійку
/ 4Боржавська паска, або яка паска буде цього року?
/ 2Річка 30 мостів
/ 4Футбол без кордонів
На Боржавську вузькоколійку висадився швейцарський десант
Британський стандарт Закарпаття
/ 7«Костиль відродження» Боржавської вузькоколійки.
/ 1Кесареві – кесареве!
/ 4Господарка фестивалю Гамора – 2011
/ 4ФОРЗА підтримала звернення "Боржавської ініціативи" до голови Закарпатської ОДА
/ 15ВІДКРИТИЙ ЛИСТ голові Закарпатської ОДА з приводу демонтажу Боржавської вузькоколійки
ДОКУМЕНТАМИ по продажі вузькоколійки
/ 27 «Шагренева кожа» Боржавської вузькоколійки
/ 1Вівці, мої вівці...
/ 2Поки крутиться колесо старого млина...
/ 2Сторіччя шляху до «Американської мрії».
/ 3Їхав трамвай, 13 номер…
/ 9Гранти Президента України як вища школа корупції.
/ 6Ура! Маємо вибір.!.?
/ 4«Зачистки» в стилі КГБ.
Сам врядую, сам прокуратурою, культурою і т.д. керую…
/ 3Старт виборів на селі ...
Закарпатці взяли участь у міжнародному «залізничному» таборі в Угорщині
/ 1На Закарпатті ентузіасти відзначили День Боржавської вузькоколійки
/ 7Вузькоколійна дорога Боржавської долини.Частина І. Історія
» Всі записи