Смерть і ще тисяча приводів для любові

Вперше я зрозумів це у Львові років зо два, здається, тому. Потім це осяяння прийшло до мене в Амстердамі, весною року минулого. Тепер я вже не розлучаюся з ним.

Смерть і ще тисяча приводів для любові

Андрій ЛЮБКА, спеціально для "Українського журналу"

 

Вперше я зрозумів це у Львові років зо два, здається, тому. Потім це осяяння прийшло до мене в Амстердамі, весною року минулого. Тепер я вже не розлучаюся з ним.

У четвертій книзі своїх "Метаморфоз" Овідій (Публій Овідій Назон) пише дослівно таке: "День пригасав. Наставала пора, яку годі й назвати:/ Темряви ще не було, але й світла вже наче не стало, - / Никлого дня з несміливою ніччю хвилинне сусідство" (переклад Андрія Содомори). Що саме хотів сказати нам останній великий поет ( але ж як звучить – останній великий поет!) золотої епохи Римської імперії? Тільки те, що в якусь коротку мить можна вловити невловне, наприклад, той момент, коли день плавно загортається в ковдру і стає ніччю. Овідій подобається мені, бо вмів багато помічати. А в цьому полягає якась особлива риса людей бачити цей світ по-іншому. Отож, він захоплювався невловним, він бачив його. "Темряви ще не було, але й світла вже наче не стало"! Скільки тривало це відчуття? Секунду чи в мільйони разів менше? Головне, що він зміг вловити його, а значить – залишити собі назавжди.

Давайте минемо тисячу сімсот років і зупинимось на іншій постаті – Антоніо Вівальді. Його "Пори року" намагалися відчитати в найрізноманітніший спосіб: трактуючи, в тому числі, як віхи життя: дитинство, юність, зрілість, старість. Уважно перечитаймо останнє речення, зокрема перелік: дитинство, юність, зрілість, старість. Одного разу я слухав цей концерт двадцять шість годин поспіль, намагаючись зрозуміти про що ж насправді в ньому йдеться. А зрозумів тоді, у Львові, років зо два тому, вийшовши в тихе надвечір'я вулиці  й згадавши улюблені слова Овідія, вже тут цитовані. Отож, у Вівальді, у його "Порах року" немає народження й смерті, є життя, але його рамок – народження й смерті -  немає. Н-е-м-а-є. Я ладен був посивіти, коли зрозумів це.

Якщо йняти віри Вівальді, то існує замкнене коло, цикл, Гармонія. Його "Зима" повільно змінюється в "Весну". Як день повільно переходив у ніч для Овідія. І так безкінечно, а значить – без кінця, без надриву, без смерті.

У травні 2004 року я стояв на городі родинного обійстя у Виноградові і у великій бочці палив речі свого діда. Дід помер за кілька днів до цього. В якийсь момент диму стало настільки багато, що я втратив здатність бачити. Мені здалося, що вже нічого навколо не існує. І навпаки – що все-все ще існує так, як існувало щойно тиждень тому, коли командир взводу вивів мене на плац, повідомив жахливу звістку і втомлено поплескав по плечу зі словами: "Держись, Андрюха".

Два дні тому я писав і-мейл і, коли почав вводити адресата, мені вибило адресу давно померлого друга. Я й справді не знаю, що робити з такими адресами. Невже видаляти? А з номерами мобільних телефонів?! Я справді не знаю що з цим усім робити, я безпорадний у цьому.

Мені тільки хочеться, аби партія скрипки в allegro "Зими" Вівальді не закінчувалася ніколи, аби тільки тривала, аби звучала й надалі. Щоб з того мейлу мені час від часу приходили листи, аби з того номеру мені телефонували, аби дим і далі в'їдався в очі й нічого не було видно. Аби всі ті, хто далеко, вслухалися в цю музику і на мить торкнулися того, чого насправді вже не існує поруч з нами, а тільки всередині нас. Аби любові ставало більше.

Я вже вчинив величезну помилку, спаливши речі. Я вже не зможу видалити ані мейл-адресу, ані номер телефону. Я безпорадний. "Темряви ще не було, але й світла вже наче не стало". Всі ті, кого ми безмежно любили, існують десь поміж цими словами:

Смерть є. Смерті немає.

Десь між ними, там далеко, клубочиться наша любов, як хмара. Біла-біла хмара.

22 лютого 2011р.

Теги: український журнал, смерть, любов, колонка

Коментарі

Інна 2011-02-25 / 22:53:00
Помилки Вашої в спаленні речей немає. Любов і пам*ять - у серці і у душі.

Накопичувати речі, мейли, тел.номери- це дуже сентиментально, але не у цьому любов.

Це власний страх перед заходом.

Люблять через почуття, пам*ять, вірші, пісні, прозу та ін. , вкладаючи в усе свою душу.

Любов - дає життя, енергію, рух, розвиток.
Страх - руйнує, підмінює почуття та викривляє сприйняття.

KK 2011-02-24 / 18:58:00
Ще до сйогодні щодня споминаю своїх покійних родичів, і молюсь до все вишнйого щоби знова колись зустрілись. Бо родине життя, коли родина як одне коло, дуже поволи хоїться після незруху. Але, нам не дивуватись. Сам господь на світі (Іманюел), ридав коли почув що його близький друг Лазар помер. І після великого чуда, дав нам всім велику надію що колись ще зустрінемось!

Ника 2011-02-23 / 12:11:00
Замечательная статья, философская, глубокого содержания, понравилась манера изложения, я бы сказала: спокойная зрелость суждений такого молодого человека. Спасибо.

мишка 2011-02-23 / 10:05:00
смерть це тільки привід для того щоб жити

п.Тамара 2011-02-22 / 18:38:00
Самостоятельность суждений-такая редкость!

Кришеник 2011-02-22 / 18:29:00
Сталося те, що повинно було статися. Швидке дорослішання таланту. Прийшло щемке екзистенціальне бачення світу. Нема нині й сліду тих недодуманих загальновжиткових суджень з нерозважно позичених текстів друзяки Ол. Бойченка.
Нерозвійний дим втрат. Так само після смерті батька згорала у купі палимих речей ще й дідова шинель з Першої світової, що несла в собі пам’ять гірських доріг Італійського фронту. В залишку – трохи диму і трохи попелу. Зостанеться незгорима пам’ять. Пожива для поета.
Дякую.

Марія 2011-02-22 / 17:21:00
Гірше, коли друзі (колишні) десь є, живі, але при тому помирають для тебе внаслідок зради. От з цим що робити? Номер телефону тоді, звісно, видалити морально легше, але від того зовсім не приходить полегшення.

ІВАН 2011-02-22 / 17:11:00
Я теж ловлю себе на тому, що не знаю, що робити із номерами мобільних телефонів померлих знайомих, записаними у каталозі мого телефону, який час від часу висвітлює ці прізвища та імена. Стерти - не наважуюсь, бо це дуже неприємна, психологічно, процедура. Щось нагадує "вбивство"...