Вертке дишло, чи Свинячий грип

Краще спом'янемо нас нещасних, яким хоча би раз у житті випало зіткнутися близько з рідною нашою Державою, поставши беззахисним і безборонним перед очима когось зі служителів великого ордена українського чиновництва. Їх теперішні могутність та сила незмірно вищі, аніж у легендарних середньовічних тамплієрів, з якими зуміло колись розібратися їх священне начальство. Бо чи знайдеться потуга, яка б поборола клан чиновних Маклаудів –  вічних і незнищенних? Ось воно стоїть перед нами –  наше вітчизняне чиновництво в зімкнутих до бою шеренгах. На них ходили війнами, але ж після кожної смертної сутички державні воїни змикали тісніше бойові лади, продовжуючи стояти незламно.

Хочеться поговорити про те службове воїнство, яке окопалося на фланзі непробивної оборони, згадати їх всіх, бійців перевірених і найвправніших, що поблискують до нас гострими мечами Справедливості і Правди. О, ці міцні когорти вітчизняних служак неповносправної богині Феміди. Хтось  там базікав, наче здоров'я цієї хирлявої Пані в наших місцевих умовах все більше занепадає. Подейкують також, що поробилося їй зле не тільки з очима, але й зі слухом, так само з іншими внутрішніми органами.

А, може, й правду кажуть? Раніше не йняв віри намовникам, а тепер готовий признатися, що знедавна трохи поменшало колишнього мого оптимізму і впевненості щодо їх юридичної вправності та непогрішимості. Однак, все по порядку. Випала мені честь впродовж року не раз і не два заходити в храми Ужгородської юстиції в якості гостя-слухача. Панове судді розглядали й вирішували в багатьох судових засіданнях одну-єдину справу, пов'язану з майновими суперечками близьких родичів. Немає жодної потреби розбиратися на людях з усіма юридичними подробицями справи, хоч на мій цілком дилетантський розум вона б виглядала простою і прозорою, якби обійшлося без начебто замовних плутанин та дрібних казуїстичних заковик.
 
...Той раз я вперше втрапив у будівлю Ужгородського міжрайонного суду. У розпалі була передвиборча епідемія грипу (пам'ятаєте, як небезпечно міцно пристало до нас тоді оте "свинство"). На дверях майже непоборна перепона – ні кроку не ступиш без захисної лицевої пов'язки. Даремні хвилювання – потрібні ганчірки знайшлися. Тривале очікування початку судового засідання. У темному коридорі не вистачало лавиць для сидіння. Нічого, постоїмо. Нарешті впустили всередину. Суддя І., як на ближній позир – солідний поважний дядько. Під його орудою відбули швидко перше засідання. Зібралися знов через кілька тижнів. Нині цей вправний служитель Феміди виглядав геть інакшим –  зробився схожим на приходського священика, якому достобіса наскучила уся його паства і служба. Розібрати щось із тієї суддівської проповіді було неможливо. Суддя ледь здіймав обважнілі повіки опущених долу очей, певно не бажаючи бачити усіх нас присутніх. Нудотність судового засідання перебивав ненадовго хіба що базарний темперамент позивачки, яку ледве стримував її адвокат – людина глибоко пенсійного віку, що з усіма тут добре знався. Коротке засідання увінчав швидкий вирок – заяву позивачки задовольнити повністю.

Зустрілися знову в обласному апеляційному суді. Там, як виявилося, судять троє. Одягнені в мантії – усе, як у людей. Живемо в Європі. Від них отримали новий вирок – рішення суду попередньої інстанції скасувати. Мотивація наступна: минулий суд порушив закон уже тим, що взяв до розгляду заяву позивача.

Проминуло ще трохи часу. Йдемо знов на судове засідання в уже знайомий нам Ужгородський міжрайонний суд. Трохи змінено позовну заяву – і все завертілося новим кругом.  Цього разу маємо справу з суддею М. Вже цей суддя – цілковита протилежність попереднику. Педант, промовляв до слухачів голосно, з розбірною дикцією, демонстративно дотримувався повноти процедури розгляду справи – тебе наче перенесено до якогось американського суду з відомих усім серіалів. Результат розгляду – позовну заяву не задовольнити.

Нова апеляція. Позивачка-апелянт не з'явилася на перше засідання апеляційного суду – усе через надмірну зайнятість справами її представника. Ну що ж, хай так. Наступного разу зібралися повним складом. Допоки тривали розгляд справи й судові дебати діло доволі чинно просувалося вперед. Насторожило єдине – здалося, наче поважна пані К. (вона головувала в судовому засіданні) не спромоглася попередньо хоча б побіжно ознайомитися з матеріалами справи. Таке враження я виніс із запитань до учасників судового засідання, що йшли з вуст головуючої. Поважні судді перебралися думати в дорадчу кімнату. Радилися довго. Дивно, але поміж ними вийшла надмірно жвава  суперечка. Підвищений тон голосу пані судді чутно було кожному, хто сидів у судовій залі. Бігме, панове судді також люди. Можливо вибачити їм ті емоції. Ба більше, розмірковуючи  тоді про цю ситуацію, мені спало раптово на думку, що все не так погано з нашим судочинством. Колись може все наладиться. Виголосили новий вердикт – апеляційну скаргу задовольнити.

Отож, подумаймо. Маємо чотири судові рішення, де кожне наступне скасовує попереднє. Як це розуміти? Чи маємо тут справу з глибоким узвичаєним непрофесіоналізмом, чи так повсюдно ствердилася зневага до Закону?..

І знов нам торочать, мовби наша третя влада смертельно вражена невідомою свинячою інфекцією. Від того буцімто настало повне ослаблення організму із затяжним токсикозом. Якщо це правда, то порятунок шукаймо в закордонній вакцині. Її не важко знайти – хоч вагонами закуповуй. Одна тільки заковика – всі ті, хто беруться знешкодити кляту заразу, самі ж і є давніми рецидивними розповсюджувачами клятої інфекції.

Теги: суд, суддя, Феміда

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати