Хто судитиме Іуду?

Далі йтиметься про справжнє чи удаване людське зрадництво, про нашу свободу (і несвободу) вибору і вчинків.

Почати б належало з однієї події, що кілька останніх літ хвилювала ледь не кожного в Чехії. Колись, у другій половині шестидесятих, шалений успіх здобуло в публіки знамените пісенне тріо Golden Kids. Співали в ньому молоді та талановиті: Гелена Вондрачкова, Марта Кубішова й Вацлав Нецкарж. Все враз перемінилося, коли в 1968 відбулася окупація Чехословаччини  військами Варшавського блоку. Гелена Вондрачкова так і залишилася у славі та успіху, бо зуміла прислужитися новій владі. Інша, Марта Кубішова, без вагань приєдналася до протестуючої частини народу і на двадцять років зійшла з естради. Гнула спину друкаркою в тісній клітині дрібного офісу, звідки її теж погнали, бо єдиною з колишніх естрадних зірок підписала дисидентський маніфест "Хартія-77". Знову цей голос почули в 1989 році на майданах "оксамитової" революції. Її давня пісня протесту "Молитва за Марту" стала гімном руху до змін.

Проминуло ще майже два десятиліття. Гелена Вондрачкова, як і раніш кумир чеської публіки, разом зі своїм чоловіком та продюсером Мартіном Міхалом запланували творчий тур з нагоди 40-річчя створення тріо Golden Kids у старому складі. Але з концертами не склалося. Відтак почалися затяжні судові процеси. Вондрачкова вимагала компенсації понесених збитків саме від Кубішової, і це було оцінено нею в 1,3 млн чеських корун (приблизно 70 тисяч євро). За відсутності договірного документу посилалася на усну домовленість творчих сторін. Звідки візьметься в бідної Марти отакенна купа грошей, мільйонерка Вондрачкова не брала до уваги. За Кубішову заступилися кілька десятків осіб з творчої інтелігенції країни на чолі з Вацлавом Гавелом (був поміж них і учасник давнього тріо Вацлав Нецкарж). Суди визнали нарешті правоту Кубішової. Вчинився для радощів вболівальницького загалу і довгочасно схвильованої публіки такий ось геппі енд.

І вже інша історія. ...Старому не спалося ночами. Вдень було легше. У останні роки, щойно постала сподівана українська незалежність, наш герой, вчитель-пенсіонер, увесь занурився в громадські діла. Тільки  ось на душі робилося часом мулько. Чи не з цієї причини питав щоразу сина свого давнього побратима, коли той навідувався в село до батька: "І що воно станеться з нашою вільною та незалежною? Чи встоїть?"

Колись, у далекій своїй юності, було ніби легше. Поруч – вороги. І він серед своїх – таких героїв. Схожих сміливців у Хустській гімназії найшлося понад десяток. Утворилися з них місцеві осередки "Юнацтва ОУН". Коли влітку 1942 року угорська контррозвідка розкрила всю підпільну мережу, відчув кожною частиною мордованого тіла нестерпну жорстокість мучителів з Мукачівської катівні "Ковнер". І вже тепер, у старості, йому раптом здалося, що то були ніяк не найтяжчі чи найгірші дні та місяці в його житті. Бо з цим не втратив гідність і самоповагу. Що сталося потому? Так, достойно й у веселій злагоді прожили життя зі своєю любимою, вже десяток літ як покійною дружиною. Ніхто ж бо не сказав би про них поганих слів.

Одначе, знов находило на нього оте давнє, притлумлене й заховане на споді душі, що нило й боліло. Ганьбився навіть згадувати, як в шестидесятих отримував дурне задоволення, коли на великі релігійні свята ганяв своїх учнів геть подалі від церкви. А тепер і він співав у церковному хорі. Там переважно такі ж учителі-пенсіонери.

Особливо мерзився тими нескінченними в радянські часи зборами та засіданнями.  Часто виступав на всяких трибунах. Було, що не стримався, коли надумали призначити шкільним завучем зовсім зелену й молоду вчительку, що тільки-но замешкала в селі. Мовляв, їй ще зарано, хоч як прихищена міцною спиною свекра-депутата. Виказав геть усе: і про її батька, затятого націоналіста, що йому радянська влада присудила двадцять п'ять років сибірських таборів, і про такого ж стрия, котрий встиг таки сховатися від народного гніву в Американських Штатах.
Стерти б з минулого багато, про що ніяк не хотілося згадувати.

Вирішив  розв'язатися зі своїм неспокоєм завтра, в чергову річницю української держави. Щойно відбулися промови, піднявся на сцену сільського клубу. Опустився навколішки, попросив у громади прощення за все зле, що коли-небудь скоїв. Публіка непевно мовчала, після гнітючої паузи рушився рядами дрібний поголос, хтось стиха посміювався в рукав. Ненормальний він якийсь. Цілком стратив глузд старий. Народу незручно. І що він там молов? Може щось і про нас? А що ми. Ми – як усі. Таке життя.

...Відала наша країна й іншого, також наче ненормальниого. Скандували ми колись хором його ім'я. Потім разом вирішили, що він зрадник. Відтак і зосталася з ним якась дрібна купка. Прикинути б на око – шестеро зі ста. Інші ж бо дотепер твердо вірять, наче він винуватець всього. Ну, звісно ж, не ми.

Згадати б і про синів справді великих батьків. Обидва ті сини записані нині в зрадники. За того, котрий Тарас В'ячеславович, боятися не варто, бо він з блискучою і спокійною впевненістю завжди пояснить чергове своє політичне сальто-мортале. Складніше з Дмитром Васильовичем. Той – мовчун. Недавні його вчинки – певно, що ним продумані. Ось тільки пояснив би хто, чому за останнє десятиліття жоден обіцяльник не поміг йому з виданням 12-томника творів батька, найбільшого українського поета в двадцятому столітті. Своя, така народна, влада клялася допомогти, і то не раз. За всі ці роки віддруковали державним коштом лише перший том, згодом зі спонсорами спромоглися й на третій. І все. Хоч цього поета в нас наче поважають і люблять. Навіть дехто зі владної обслуги почитував його вірші, коли належало вставити в тексти патріотичних промов щось про рідну Україну. Сьогодні Дмитрові Васильовичу обіцяють інші. Невже не обмануть?

Нещодавно Ярослав Грицак висловився про зраду інтелектуалів і про втрату ними власного обличчя, бо "не беруться думати критично та пропонувати інтелектуальні розв'язки". Гадаю, що ця несподівана розумова слабкість стосується аж як багатьох.

І останнє. Коли візьмешся судити іншого, спитай спочатку в себе: "Що я зробив для цього врожаю?"

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати