За чим сумувати?

Мені 28 років. Я народився в СРСР. Все, що я пам'ятаю, про цю країну - черги.

черга, СРСР
черга, СРСР

Черги та трилітрові банки з морською капустою в місцевому магазині. Наскільки пам’ятаю, цікавили ці банки хіба що п’яничок, яким було пофіг, чим закусувати - головне, аби було хоч щось. Ще пам’ятаю, що раптово помер мій сусід. Люди казали - склоочисника напився (бо він містив спирт). Для себе я в цьому переконався, коли побачив сусіда в труні - він був геть синій. То вже пізніше я зрозумів, що синій покійник- це не ознака того, що він помер від склочосника.

Для мене СРСР - це черги. Живучи в містечку Іршава (це такий крихітний райцентр, на 10 тисяч населення, на Закарпатті), де люди мали (і мають) можливість харчуватися за рахунок присадибних ділянок і худоби, я все одно вистоював у чергах (так, цього слова – черги – тут забагато). За молоком. Мама будила мене о шостій ранку і відправляла по молоко. Якось я ледь не став героєм відомого анекдоту. Оскільки мама завжди кидала гроші за молоко на дно трилітрової банки, я лише завдяки уважності продавщиці не сказав розгублено, після того, як вони налила молока, що "мама поклала гроші на дно банки".

Ще пам’ятаю, що, аби таки отримати ті нещасні три літри молока, я завжди кидався до трактора, який врешті-решт привозив молоко, і тягнув 30-літрові бідони до магазину – носії молоко отримували без черги.

Для мене СРСР – це гречка. Я пам’ятаю часи, коли вдома була лише гречка (десь її батько "нарив" цілий мішок). З часом у мене виробилася настільки сильна ненависть до гречки (підсмаженої цибулею – коронна страва мами у той період), що я її не їв довгий час. Дивина, але моя дружина, яка аж ніяк не жила легше у той період, гречку любить. Зрештою, почав її (гречку) їсти і я. Не скажу, що фанат, але ненависть зникла.

Для мене СРСР – це поїздки до Югославії! Я навіть не хочу ритися в часі і виясняти, до розвалу чи після нього мої батьки почали їздити в цю нещасну країну. До чи після я спробував вперше колу та снікерси. А мій батько придбав перший автомобіль (це був "Фіат" - а по суті, "копійка" - ми до того не знали, що "Жигулі" - це "Фіат").

Для мене СРСР – це коли в середині 90-х мама нарікала - тоді було краще! А батько заперечував: тоді ми стояли в черзі за дурацькою вареною ковбасою, а тепер можемо собі дозволити 150 сортів ковбаси, купити м’ясо (воно є!). Мій батько відчував себе людиною в 94-95 роках.

Дякую всім, хто прочитав мій такий великий вступ.

А хотів я сказати ось що…

Як мої ровесники, а тим паче, люди, молодші за мене, можуть ностальгувати за тими часами? Що вони особисто пам’ятають про СРСР?

Як би не нарікати на умови, які ми маємо в Україні сьогодні – це краще, ніж те, що ми пам’ятаємо з того часу.

Я переконаний, що мої ровесники або трохи старші), зі свого досвіду не можуть пригадати нічого доброго про СРСР. Відповідно, якщо ностальгують про ту країну, значить опираються на розповіді своїх батьків і дідів/бабусь.

Україна не приєднається до Росії тільки тому, що ми, молоді українці, не пам’ятаємо нічого позитивного від того союзу.

 

(вперше розміщено на моєму блозі в ЖЖ)

29 березня 2010р.

Теги: Україна, СРСР, спогади, ностальгія

Коментарі

местный 2010-04-08 / 08:05:00
Юрий, я Вас чуток постарше, но и мои воспоминания об СССР - длиннющие очереди за тем немногим, что можно было достать... и номер очереди на ладони...

а "ностальгия" по тем временам - да просто кроме этого, были ведь еще интересы, увлечения - жизнь не заканчивалась в очереди... были еще и надежды, которых уже нет...

но "бэк ин зе Ю.Эс.Эс.А" не хочется точно :)

Оксана Штефаньо 2010-03-31 / 16:19:00
До В.С. Зате тепер торти смачніші. При СРСР у них крем був із маргарину. Якщо хотів замовити торт із масляний кремом - неси власний продукт.

Наташа Столярова 2010-03-31 / 13:01:00
Павлу Білецькому.

Я буду збирати наш курс у травні, коли потеплішає і можна буде на терасках сидіти)))


А знайти можна усіх - головне бажання в мене є. Величезне)))

Крім того, у середині травня приїде Куча, тому плануйте десь на цей період. Всім повідомлю)))

В.С. 2010-03-30 / 22:38:00
Оксано, тоді тортики були буденним задоволенням. А зараз? Страшно замовляти, влетіти можна конкретно з їхніми цінами від 60 грн. за кіло. Ще згадала смачнющі еклери і цукерки "Любимая" з трояндами на обгортці!


:) :) :)

В.С. 2010-03-30 / 21:19:00
Знаючи, що Столярова сюди загагляне в першу чергу, нагадую: перевір пошту! :) :) :)

Павло Білецький 2010-03-30 / 20:49:00
Наталці Стояровій. Нещодавно телефонувала мені твоя колега з "Версії" через самозванця (ніби ваш працівник) Володимира, який мене вчив журналістиці, етиці ітд., пикриваючись вашим радіо. Головне, що ми порозумілися і з'ясували, що думка у нас про медицину і таких Володів одна. Зустрітися б треба справді. Можна спробувати знайти ще когось із однокурсників. Я лише "за". Давайте після Паски якось. Якщо справді є бажання.

Маріанна Шутко 2010-03-30 / 16:54:00
Я теж колись простоювала в черзі за хлібом і морозивом. Хліба завжди вистачало всім покупцям, а ось морозива - ні. Мені ніколи не щастило купити морозиво. Могла простояти в черзі годину й більше, кожного разу вірила, що ось тепер і мені вдасться його купити, але, але. Додому приходила заплакана... А ще мені дуже смакували "радянські" цукерки "іриски". Запам'яталися мені й апельсини, які привозив татко із Москви. І не один, і не два, а повну дорожну заробітчанську сумку.))


В ті часи щоліта в нас відпочивала наша родичка з Санкт-Петербурга, вже була старенька, але весела, я б сказала, навіть кумедна. Смішно вона їла наші закарпатські варені струки - ножем і виделкою. Вона так і не навчилася їх їсти. У пам'яті залишилися й те, як ми ходили в колгоспні сади красти яблука "білий налив" і гра у схованки на цвинтарі - ми ховалися за надмогильними плитами. Шкільні походи в гори, в ліс, піонерські табори, де знаходила собі нових друзів. Але в моєму радянському школярстві й негативи були. Я дуже не любила носити піонерський галстук, завжди він у мене лежав у кишені. А за це вчителька писала мені в щоденник зауваження. Щоправда, я щоденник батькам не показувала. Ще цікавий момент був у дитсадочку - на другому поверсі там красувалося погруддя Леніна. Одного разу з дитсадка мене прийшла забрати моя бабуся. Я повела її з ним знайомитися і кажу: "Бабко, знакомся, це великий вождь Ленін. Леніне, це моя бабка!")........

Юрій Лівак 2010-03-30 / 15:42:00
Оксанко, ясно, що дитячі роки згадуються з приємністю, які б тоді часи не були)

Оксана Штефаньо 2010-03-30 / 15:32:00
Юр, я теж пам"ятаю ті черги в Іршаві. За молоком, правда, завжди вистоювала сестра, а я - за іншими продуктами(ми так домовилися). Одного разу мене ледь не роздавили у черзі, навіть не дивилися, що дитина. Коли нарешті добралася до прилавка,то продавець переможно сказала, що ковбаса закінчилася. А я так хотіла порадувати маму, яка про мій задум нічого не знала. А ще СРСР - це пляшки з - під мінералки, з якими татко нас відправляв на пункт прийому (біля старого хлібного, пригадуєш?). Хоча там і зустрічали своїх подруг, а гроші від пляшок ішли нам із сестрою, та все одно ми ці походи дуже не любили.

Та це так, поодинокі моменти. Із "есесесерівського" дитинства мені все ж запам"яталося більше позитиву. Було більше "життя" в центрі Іршави (фонтани, апарати із мінералкою та водою із сиропом, концерти та каруселі в парку), а ще - "Дитячий світ" (тепер "Господарські товари"), де від різноманіття іграшок розбігалися очі і передчуття радості від того, що зараз тобі щось куплять, щотижневі приїзди бабусі із подарунками, кафетерії, куди часто із батьками ходили на морозиво, дні народження із великими тортами...Було якесь постійне відчуття свята.

2010-03-30 / 15:22:00
Януковича, Табачника, Варцабу і Русина -- в СРСР! Бажано аж за УРАЛ! :)

Юрій Лівак 2010-03-30 / 14:13:00
Я тільки "за"!

Наташа Столярова 2010-03-30 / 13:39:00
Це, звичайно, не по темі. Але треба би вже зустрітися всім дружнім гуртом.

Юрій Лівак 2010-03-30 / 13:33:00
Привіт) І де б я ще з однокурсницями поспілкувався)

Наташа Столярова 2010-03-30 / 12:44:00
А для мене СРСР - це подорожі до Москви влітку. В мене там жили баба з дідом. На жаль, після розвалу союзу я їх вже не побачила. Спочатку були різні проблеми з перетином кордону, а потім вони вже померли.

Звичайно, плюсів і мінусів є багато. Серед позитивного - люди були трохи добріші, діти більш культурні. На приклад, місця у транспорті уступали. А от я три роки назад їхала вагітна у автобусі - і НІХТо не встав. Звичайно, і негативу багато. Найбільший - це відсутність власної країни. Ну, і черги, звісно))))))

Юрій Лівак 2010-03-30 / 11:03:00
О, привіт, Наталко!)

Наташа Маджара 2010-03-30 / 10:15:00
А у мене найкращий спогад про ті часи - парк з каруселями у Буштині. Шкода, що не вберегли...

Віктор Мангур 2010-03-30 / 09:47:00
я лиш памятаю як був жовтенятком на тиждень (потім відмінили), як з-за кордону мені привезли перші джинси, і як з вуйком ходив на демонстрацію в с.Пістрялово ))

В.С. 2010-03-30 / 08:11:00
А у мне теж табель за перший клас старого взірця! :) І я теж пішла до школи у 1994 році.




А в кого була гра "Ну, погоди!", там де треба було ловити яйця! Для мене вона була чимось фантастичним, ніякий "Тетріс" мені не зміг її замінити! ;)

Саша 2010-03-30 / 00:00:00
я пошла в школу в 1994-м. помню, что в первом (а может ещё и во втором ) классе я получила табель старого образца с гербом СССР! принесла домой и зарисовала этот герб (политически подкованая была))))))) после каникул вначале второй четверти принесла в школу этот табель. уже по окончании второй четверти мне персонально выдали новый, с Тризубом.

В.С. 2010-03-29 / 22:31:00
А я з 1987 року, і теж пам'ятаю "Чебурашку" й "Золоту рибку" :). А ще пам'ятаю, як з татом на веліку їздили на молококомбінат. Там з вікна тітонька продавала морозиво у вафельному стаканчику з паперовим кружечком. :) І я ніколи не забуду, як у садочку і хлопчики, і дівчатка ходили в однакових майках "абвгд-ейках" і майках, на яких були намальовані, здається, 4 хлопчики (Коля, Петя, Вася... ). ;) ;) ;)