Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення

Закінчення. Початок - Політичні трансформації Закарпаття, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5 ,Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9 Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12 Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13 Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14

– При Сталіні таки було краще.

– Чому, бабко?

– Бо мене тоді спина не боліла та хотіли чоловіки
 

За майже 30 років політичного розвитку України та Закарпаття фактично відбулася повна зміна покоління, яке в соціально-демографічному вимірі визначають приблизно у 20-25 років. Для розуміння феномену В.Зеленського цей фактор відіграє незрівнянно важливішу роль, ніж розмірковування про політичні погляди, професійні якості та морально-етичні цінності. І справа не в тому, що вони перестали бути визначальними, а в тому, що ці погляди у різних поколінь та соціальних груп мають різне емоційне та смислове навантаження. Скажімо «незалежність» у одних насамперед буде асоціюватися з ОУН-УПА, С.Бандерою та війною з Росією. У других – з великою країною, яку боявся весь світ та яка могла протистояти США. А у третіх, це буде можливість пересуватися по всьому світу, мати власну справу та не залежати від конкретної влади. І суперечка між ними навряд чи дійде спільного знаменника, хоча в реальності всі вони є складовими політичного процесу та впливають на його розвиток.   

 «З Незалежністю не жартують», – каже одне покоління, для якого це зміст всього політичного життя. А для наступного, яке при ній народилося та іншого не знає – це природній стан, який позбавлений страхів минулого, проте настільки вкорінений, що навіть не розглядає можливостей повернення назад.

Упевнена перемога Володимира Зеленського на президентських та парламентських виборах 2019 р. – це реакція нового покоління на страхи минулого, коли за боротьбою між «західниками» та «слов’янофілами» приховуються банальні економічні інтереси пануючих груп, які «життя по-новому» не уявляють без абсолютної влади. Причому, покоління тут визначається не стільки віком, скільки ментальним ставленням до дійсності. На сьогодні їх маємо три. Радянське, що живе переважно ностальгією. Пострадянське, яке не бажає повернення до Радянського Союзу, але скуте його вихованням. Та покоління суверенної держави, котре іншої не знає. Тому й патріотизм кожна з цих груп розуміє по своєму.

За своєю сутністю це були найдемократичніші вибори в історії України. І не тому, що не було спроб їх фальсифікувати, задіяти маніпулятивні технології, адмінресурс чи підкуп. Просто, зрілість суспільства знецінила дієвість таких потуг до мінімуму. Вперше в країні вирішальним чином були подолані електоральні відмінності за географічною ознакою.

Закарпаття на президентських виборах проголосувало наступним чином: В.Зеленський – 38,35% (п’ятий результат по країні); Ю.Тимошенко – 15,7%; П.Порошенко – 11,39%; Ю.Бойко – 7,48%. У другому турі: В.Зеленський – 80,67%: П.Порошенко – 16,69%.

На парламентських виборах такі результати були підсилені в бік вже діючого президента: «Слуга народу» – 49,86%; «Батьківщина – 10,04%; «Опозиційна платформа – За життя» – 8,01; «Опозиційний блок» – 5,06; «Європейська солідарність» – 4,58; «Голос» – 4,38.

Хоча на мажоритарних округах «Слуга народу» виборов лише 1 мандат із 6.

Загалом по країні «Слуга народу» отримав 254 мандати. «ОПЗЖ» – 43; «Батьківщина» – 26; ЄС – 25; «Голос» – 20. Ще 82 депутати йшли як самовисуванці або від інших партій.

Однак така впевнена політична перемога зовсім не означає невідворотність миттєвих змін. Ба більше, такі миттєві зміни ніде і ніколи не відбувались, крім як у промовах політиків та пропагандистів, які повинні випромінювати оптимізм та рішучість. Буржуазні революції у Англії та Франції змінювались реставрацією. Росія після 1917 р. змушена була повернутись до капіталістичного НЕПу. Сучасним реформам в Угорщині, Чехії, Польщі передували 56 рік, Пражська весна та рух «Солідарності». Тобто, суспільні процеси надзвичайно інерційні та обов’язково хвилеподібні, де пориви змінюються відкатами з дивовижною закономірністю. Навіть супербагата та організована ФРН не змогла безболісно поглинути НДР і суттєва різниця в розвитку там залишається й через 30 років. А перемога світлої біло-червоної революції в Білорусі неминуче зустрінеться зі своїми проблемами подолання «совкових» виразок.

Але останній приклад, як і всі попередні, підтверджує, що й закупорити суспільний розвиток неможливо, не зупинивши саме життя. У цьому й принадність історії.

Молода поросль, натхненна успіхом В.Зеленського, заповзято взялась за реформи, оголосивши турбулентний режим. І багато застарілих проблем вдалося зрушити з мертвої точки. Самоврядування, ринок землі, зняття недоторканості, обмін полоненими, припинення вогню на Сході. Корупція перестала очолюватися главою держави.

Однак дуже скоро стало зрозуміло, що молоднечого ентузіазму тут замало, а головне, що нову владу не можна випекти, як пироги. Що проблеми мають системний характер, та й саме молоде покоління не є ідеальним, а продуктом тієї ж системи. Хай трохи вдосконаленим, але цілком генетично спорідненим. І реформи забуксували. А бюрократичний професіоналізм за сприяння олігархату запрацював на повну потужність в режимі самозбереження.

Сам В.Зеленський замість реформи вертикалі державної влади продовжив її тягнути на себе. В цьому плані не відрізняючись від попередників. З благими намірами чи ні, але потрапив в тенета адміністративно-чиновницького павутиння, що і є основою корупції. За рік було змінено 24 із 26 призначених ним самим «губернаторів». В тім числі й закарпатський Ігор Бондаренко з формулюванням «у зв’язку з відсутністю результатів». Які від них можна очікувати результати, крім паперової та піар-творчості – залишається невідомим. Під роздачу потрапив і уряд приблизно з такими самими претензіями, і Генеральний прокурор. Звичайно, така гарячкова діяльність може викликати адміністративний захват, але про системність тут не йдеться. Особливо, що стосується питань законності.

Подібне відбувається з митницею, судами, НАБУ, САП. Складається враження, що президент хоче осягнути неосяжне, але це саме той випадок, коли поспіх перетворюється на метушню, а віз не рухається.

В таке ж русло потрапив й новопризначений закарпатський голова ОДА Олексій Петров. Очевидно, навчений гірким досвідом попередника, він намагається створити враження бурхливої діяльності, але при наявних повноваженнях це можна зробити лише на сторінках соціальних мереж та екранах телебачення. Рекламуючи «Велике будівництво» та туристичні краєвиди області, регулюючи усними вказівками розміри митних платежів, відкриваючи футбольні поля, збудовані угорцями, вивчаючи стан справ у районах шляхом роз’яснень виборцям, що це не справа обласної влади, а місцевої, можна зарекомендувати себе вправним піар агентом. А ще хорошим сім’янином та любителем бігу. Але до системного державотворення це не має жодного відношення. Тому непогано б вивчити досвід ще одного попередника, який також був класним піарником, але з ганьбою покинув Закарпаття після президентських виборів. Хоча, необхідно зазначити, що головну помилку Г.Москаля – погодження перспективного плану ОТГ, О.Петров виправив.

Загалом, напрошується висновок, що президент, а слідом і його підлеглі не можуть вийти з передвиборчої кампанії, яка вдалася їм з успіхом та породила наркотичну залежність. Величезною помилкою В.Зеленського стало втягування у місцеві вибори, які апріорі не можуть принести йому успіху. Бо невдача підірве авторитет і різко звузить реформаторський потенціал. А перемоги все одно не підпорядкують місцеву владу центру, бо кожний депутат чи керівник ОТГ діятиме, спираючись на місцеві розклади.  І це нормально,  інакше втрачається зміст місцевого самоврядування. Тому партійна робота це не справа президента. На жаль, В.Зеленський цього також не зрозумів. Тим паче, що він не може справитися навіть з фракцією у Верховній Раді. А коли побачить, яку кількість політичних пристосуванців та заробітчан набрали у місцеві ради, то від розпачу абстрагуватись буде важко.

Незважаючи на все це, останні політичні роки принесли набагато більше користі, ніж розчарувань, в тім числі й Закарпаттю. Насамперед тому, що ми набагато далі просунулися в розподілі та контролі за владою. Особливо яскраво нині демонструє це Білорусь, де через самодурство однієї людини та видресируваних ним чиновників та силовиків страждають мільйони. Україні це вже не загрожує. Комусь це не подобається, бо звик відчуватися покірним. Проте для суспільства це величезний плюс, який збільшує потенціал росту та внутрішньої безпеки. А масштабний запуск системи місцевого самоврядування підніме планку ще вище. Незмірно зростає роль виборця у добробуті власної громади, починаючи від інфраструктури та робочих місць і закінчуючи освітніми та культурними потребами. Звичайно, не обійдеться без помилок. Але це будуть власні помилки, а не відгороджених ореолом святості небожителів. Не всі це усвідомлюють. Хтось не усвідомить ніколи. Однак, це також його вибір.
 

Наступна серія публікацій буде присвячена політичним трансформаціям Ужгорода

Теги: незалежність, Зеленський

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати