Володимир Задорожний: Василь Кукольник

255 років від дня народження Василя Кукольника

Ім’я Василя Григоровича Кукольника відносимо до плеяди видатних закарпатських вчених, що жили і працювали за межами рідного краю, зокрема у вузах Російської імперії. До них, скажімо, належать Ю. Гуца- Венелін, М, Балудянський, П. Лодій, І. Орлай та ін. Серед низки історич­них досліджень про діяльність цих осіб в Росії виділяються праці І. Свєнціцького, Т. Байцури, О. Рудловчак, Ю. Бачі, Л. Баботи та ін.¹

На жаль, діяльність В. Кукольника ще й до сьогодні мало досліджена. Досі, наприклад, не вдалося встановити навіть місце його народження. Уривчасті дані, які маємо в нашому розпорядженні, дозволяють зробити припущення: Василь Кукольник народився 30 січня 1765 року в селі Шелестово біля Мукачева. Примітний факт: у формулярі послужного списку місце народження майбутнього вченого постає загальником – околиця Мукачева. Ми схильні б назвати і село Чинадієво, яке на зламі XVIII – початку XIX ст. належало до Мукачево-Чинадієвської домінії графа Ервіна Шенборна. Обмаль відомостей і про соціальне походжен­ня Василя Кукольника, діяльність його батьків. Де отримував початкову освіту – в Мукачеві, Ужгороді? Ці запитання й досі залишаються без відповіді.

Документи засвідчують: своєю різнобічною освітою наш земляк завдячує Львівському університету, з яким найтіснішим чином пов’язані також І. Земанчик, І. Орлай, П. Лодій, Ю. Гуца-Венелін.

 До слова, син Марії Терезії австрійський імператор Йозеф II (1741-1790), відомий своїми реформами в галузі культури й освіти, відвідав у 1787 році Львівський університет: на пропозицію імператора представити йому трьох винятково обдарованих студентів були названі імена уродженців Закарпаття – І. Орлая, П. Лодія та В. Кукольника.4 Тому і не дивно, що згодом Василь Кукольник продовжував свої студії у стінах Віденського університету, а Іван Орлай – Віденської хірургічної вищої школи «Йозефінум». По завершенню навчання на молодого вченого чекала пристойна посада – професора Замоського ліцею (нині м. Замость на території Польщі), що функціонував тоді в Люблінській гу­бернії; внаслідок третього резділу (1795) землі цієї губернії увійшли до складу Австрійської держави. Ми увиразнюємо цей факт, бо діяльність Василя Кукольника мала помітний вплив на передову громадськість, зокрема, наукові кола Австрії, Польщі, а невдовзі – України та Росії. В його особі щасливо поєднувалися уподобання фізика-природознавдця та агронома, педагога і юриста.

А ще ми повинні додати – журналіста, якому виявилося під силу заснувати цінне видання – «Економічний щоденник». Це, власне, перший такого типу журнал не тільки на західноукраїнських землях, але і в Польщі загалом. Упродовж 1803-1804 рр. з’явилося 12 номерів польською мовою, що переконливо свідчить про пізнання редактора щодо словесних скарбів польського народу.

На нашу думку, чимало ідей, висловлених та обґрунтованих В. Кукольни­ком, і сьогодні не втратило свого актуального значення. Вчений ар­гументовано обстоював необхідність раціонального поєднання еконо­мічної науки з господарською практикою. Якщо зважити, що цю ідею утверджував В. Кукольник на початку XIX століття, то можна, сказати б. подивуватись від його наукової обсервації. Бо ж мовиться про глибоке прогресивне розуміння закономірностей динаміки соціально-економіч­ного розвитку тогочасного суспільства на переломі епохального періоду – переходу від феодальної до нової, капіталістичної формації. Знамен­ний початок її ускладнень і потрясінь було покладено 18 травня 1804 року, коли Наполеон Бонапарт був проголошений імператором Франції – ознака випробувань для Австрії та Росії. До речі, як на сторінках «Еко­номічного щоденника», так і оригінальної праці»Економічна справа» польською мовою, що складається з п’яти нерівноцінних частин. Василь Кукольник широко закроїв питання сільського господарства, висловив низку конкретних рекомендацій, які розкривали сутність його агроно­мічних методів і спричиняли якісне піднесення матеріального добробуту людей, а також окремих галузей промисловості, торгівлі.

З цього по­гляду цікавими видаються й такі публікації вченого, як «Суть землеробської науки» та»Збірник економічних правил у світлі давньої й сучасної економіки...» тощо. Вони принесли Василю Кукольнику в Ав­стрії та Польщі заслужене визнання. Тому й не випадково, що саме він очолював у Замоському ліцеї кафедру агрономії. Без сумніву, все це послужило доброю рекомендацією для Івана Орлая, який 5 березня 1803 року склав для уряду Росії і, зокрема, для керуючого Петебурзьким освітнім округом М. М. Новосильцева знамениту «Записку гоф-хирурга Орлая о некоторых карпаторусских профессорах». Вона містила докладну характеристику діяльності Лодія, Кукольника, Балудянського. Петрашевича, Земанчика, Кодеша, власне, аргументацію мети клопо­тання Орлая – запрошення згаданих вчених очолити університетські кафедри в Росії. Наголосимо: Іван Орлай увиразнив у своєму проекті»Обдарування та успіхи в науках» пана Кукольника із Замоської акаде­мії, який «Отримує 1 000 гульденів».6

На початку 1805 року Василь Кукольник прибув до Петербурга разом з дружиною С. М. Пилянкевич, з якою одружився в 1793 році, а також дітьми – Миколою, Павлом, Олександрою, Платоном і Марійкою. Не без всебічної допомоги Івана Орлая він одразу обійняв посаду професора в Головному Педагогічному інституті, на базі якого в 1819 році було відкрито столичний університет. Примітний факт: того ж року він був затверджений ректором цього авторитетного навчального закладу, де викладав хімію, фізику, сільське господарство, читав лекції з римського права латинською мовою, вміло використовуючи матеріали з вітчизня­ного права. Про популярність лектора-новатора, автора «Короткого істо­ричного огляду російського законодавства»,»Приватного громадського права Росії», свідчить неодноразове призначення Кукольника ректором Головного Петербурзького інституту (1805, 1816, 1818). А від 14 лютого 1815 року він виконував обов’язки ще й інспектора усіх навчальних за­кладів Петербурзької губернії. Разом зі своїм другом-земляком М. Балудянським, а також російськими вченими Д. Чижовим і А, Куніциним Василь Кукольник стояв біля витоків заснування Петербурзького уні­верситету і був одним із авторів його статуту. Як відомо, саме кандида­тура Кукольника була першою серед можливих претендентів на посаду ректора; проте вона була відхилена особисто Кукольником на користь ї Михайла Балудянського (1769-1847), який – за результатами виборів від 19 серпня 1819 року – став периіим ректором храму науки в столиці Ро­сійської імперії.

Зауважимо: упродовж п’ятнадцяти років життя та наукової діяльності в Петербурзі Василь Кукольник зробив багато доброго на терені духов­них устремлінь Росії. Адже тут побачили світ найяскравіші, сказати б, пісні його серця й розуму: «Круг хозяйственных сведений» (трьохтомна праця з’явилася 1805 року заходами Вільного економічного товарист­ва), «Экономический журнал» у трьох томах (1807), «Начальные основа­ния сельского домоводства Василия Кукольника, свободных художеств, философии и обоих прав доктора..., изданные от Главного правления училищ для употребления в учебных заведениях Российской империи» (1810; друге видання – 1836), «Начальные основы римского гражданско­го права. Для руководства в преподавании оного на публичных курсах. Сочинения Василия Кукольника...» (1810; друге видання – перероблене й доповнене – читацький загал Росії отримав у 1821 році під назвою «Ру­ководство и преподавание римского права Василия Кукольника» (Т. I). «Начальные основания римского права» (Т. 2). Та особливий резонанс у російських наукових колах викликала праця нашого краянина, що вийшла з друку 1813 року під назвою «Начальные основания российско­го частного гражданского права». Це засвідчує переконлива ілюстрація: книжка витримала за три роки три видання (1813, 1815, 1816); останнє з’явилося у двох томах під лаконічною назвою «Российское частное гра­жданское право». Не буде перебільшенням, коли скажемо: в особі Васи­ля Кукольника тогочасна європейська наука мала визначного вченого універсального характеру, що поєднував у собі потенціал значних мо­жливостей фізика, біолога, економіста, юриста, педагога, громадського й культурного діяча. А ось ще один штрих до характеристики цієї уні­кальної постаті: Кукольник володів українською, російською, польсь­кою, німецькою, французькою, латинською та італійською мовами, Іншими словами, він був енциклопедично освідченою людиною своєї епохи. На нашу думку, Кукольник справив плодотворний вплив на сві­тоглядні позиції Пушкіна, Гоголя, Бєлінського, Герцена, Чернишевського, Куніцина, Подолинського... До речі, його лекції слухали Вяземський, Арсеньєв, Куніцин, Галич, а також автор славнозвісного «Євгенія Онегіна». Як слушно підкреслюється у «Словнику історичного життя закар­патських українців», який протягом багатьох років укладав видатний український поет і невтомний дослідник історГі Закарпаття Іван Ма­рийський (ЧСФР) (1929-1978), Василь Кукольник виділявся з-поміж визначних уродженців Карпатського краю особливо плідною спадщиною. У цьому зв’язку наголосимо: науковий ужинок вченого набув поширення й визнання не тільки в Росії, Україні, Литві, Польщі, але і в Німеччині. Приміром, праця Кукольника «Российское частное гра­жданское право» була перекладена польською мовою й побачила світ у Вільнюсі в 1819 році; використовувалася у вузах Польщі на рівні підруч­ника для студентів. У цьому неважко переконатися, якщо проаналізува­ти реєстр науковців Краківського університету, що містить 82 замо­влення названого польськомовного видання. Серед них – позиції у пов’язі з відомими іменами таких польських вчених, як Лелевель, Бандке, Падура тощо.⁷ До слова, Василь Кукольник, як і М. Балудянський, І. Орлай та П. Лодій, був обраний членом Ієнського мінералогічного товар­иства, президентом якого був світоч німецької культури – Й. В. Гете (1749-1832).

21 липня 1820 р. Василь Кукольник покинув стіни Петербурзького університету і невзабарі прибув на землю України, в старовинний Ніжин. Тут він став одним із фундаторів, власне, першим директором гімназії вищих наук, яку було засновано 19 квітня 1820 року на кошти за­повіту меценатів-братів – О. Безбородька (1747-1799) та І. Безбородька (1756-1815).8 Доля появила 56-річному вченому скупе щастя на рідній землі, де він прагнув пізнати після холодних мурів Петербурга сутність сонячного тепла. У затінку невтишимої печалі, розпачу й болю Василь Кукольник добровільно зупинив свій смертельний двобій із власним життям, викинувшись 6 лютого 1821 року з напіводчиненого вікна третього поверху.

З-поміж тих, хто прийшов до місця вічного спочинку В. Г. Кукольника за сліпим закутком Ніжинського монастиря, виділявся 12-річний син небіжчика – Нестор Кукольник (1809-1864), майбутній російський письменник, однокласник Гоголя у стінах Ніжинської гімназії, друг осно­воположника російської класичної музики М. Глінки (1804-1857), автор цінної повісті про трагічну долю українського композитора XVIII ст. Мак­сима Березовського (1745-1777).

Смерть В. Кукольника вразила Івана Орлая. Хто знає, можливо, і це спонукало його при першій оказії прибути в Ніжин і, відвідавши 23 серпня 1821 року могилу незабутнього друга і сподвижника – земляка, подати цареві клопотання про переведення його з Петербурга в Україну. Гадаємо, що автор клопотання не був обтяжливий царською ласкою, бо вже 3 вересня І. Орлай був затверджений директором Ніжинської гімна­зії – красномовний знак – дозвіл покинути столицю.⁹

Ми переконані: І. Орлай снажився прагненням реалізувати нездійснені задуми покійного побратима, аби, за його зізнанням,»по­сеять семена обильных плодов к пользе и славе отечества».¹⁰ Без сумні­ву, новий директор спричинився до нового поступу щодо здійснення й розвою творчих обдарувань у таких вихованців гімназії, як Микола Го­голь, Нестор Кукольник, Євген Гребінка. Та особлива заслуга Василя Ку­кольника і, в першу чергу, Івана Орлая (1770-1829) перед Україною в тому, що їм вдалося заснувати такий першорядний навчальний заклад, як гімназія вищих наук у Ніжині (згодом ліцей, а сьогодні – педінститут ім. М. Гоголя). Поза всяким перебільшенням, Нестор Кукольник мав доціла рацію, коли у своїх споминах «Из памятной книжки» стверджував, що Ніжинська гімназія – «...это была моя афинская академия». Та, звісна річ, можна тільки пошкодувати, що Нестор Кукольник, автор популяр­них рядків для романсу «Прощание с Петербургом» Івана Глінки, явив у зрілому віці прочування невдячності Україні, уславлюючи в царських по­коях феодально-кріпосницький терен у Російській імперії. Либонь, тому талановитий нащадок Василя Кукольника близький до забуття, що сприймається у певній мірі як праведна кара за надто солодке життя, зримо віддалене від рідного народу. Однак, якщо колись в Ужгороді – го­ловному місті Закарпаття – буде споруджений пантеон славних уродженців краю, то земля наша гідно прийме прах великої родини, добре ім’я якої несли Василь Кукольник та його сини Нестор – ро­сійський письменник та Павло – професор Вільнюського університету.

1. Свенцицкий М. С. Материалы по истории возрождения Карпатской Руси. 4.1-2. – Львов. 1905; Его же: Обзор сношений Карпатской Руси с Россией в І-ой половине XIX века. – Спб., 1906;

2. Мицюк Олександр. Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатськой Русі. Т. П. Прага. 1938; Шульга І. Г. Соціально-економічне становище Закарпаття в другій половині XVIII ст. – Ужгород, 1962.

3. Лазаренко E. К. 300 лет Львовского университета. – Изд-во Львовского университета, 1961.

4. Dr. W. Finkei і Dr. S. Starzynski. Hystoria universytetu Lwowskiego. – Lwow, 1988. – С. 87-89.

5. Dziennik ekonomiczny Zamoyski. W Zamosciu roku. 1803. Видання зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.

6. Центральний державний історичний архів у м. Ленінграді, фонд 733, опис 86. спр. ЗО, арк. 1-6.

7. Kukolnik Bazyl. Pravo cywilne prywatne panstwa Rossyjskieho. – Wilno, 1819. Праця зберігається у фондах наукової бібліотеки Краківського університету (Польща).

8. Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко. – СПб., 1881.

9. Байцура Тамара. Иван Семенович Орлай. Жизнь и деятельность. – Братислава-Пряшев, 1977.

[1]0.  ЦДІА. – Ф. 733. – Оп. 94. – Од. зб. 12.

* Стаття написана у співавторстві з доктором філологічних наук. М. Зи­мом­рею. Подається за публікацією: Володимир Задорожний. Історіографічні студії. - Ужгород: Ґражда, 2016. - С. 197-201 (ж. Дукля. – №4. – 1992. – С. 27-31).

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати