У Рахові – 15 храмів і жодного басейну!

Гадаю, духовно-релігійні потреби рахів’ян задоволено повністю, ба більше – тут кожна громада вже має ошатну церкву чи доступну капличку (їх конфесійна приналежність – тема окремого дискурсу).

А як з іншими потребами? Приміром, бажанням батьків навчити дітей плавати? Ця тема є вельми гострою та нагальною і має свою передісторію.

Рахів’яни старшого покоління пам’ятають, що колись у місті було два басейни – один на колишній вулиці Леніна (нині Карпатська), інший – поблизу картонної фабрики. 

Я мешкав неподалік першого. Через наші городи було прокладено трубопровід, яким  з перегородженого навпроти Хрестовоздвиженської церкви Сільського Потоку самопливом текла вода. Нічого складного – діяли закони фізики, вдало використовувався перепад висот.

Майже 34-метровий басейн споруджено в центрі Рахова у тридцятих роках «за чехів». Служив людям добрих 40 років, у 70-х міські служби вирішили зрівняти його з землею, засипали бетонну чашу. Як гадаєте, чим? Вибраною з вулиці Миру гранітною бруківкою! Центральну вулицю закатали у смердючий асфальт, а бруківку, яка надавала місту європейський шарм, скинули у бетонну чашу.  У Львові й інших містах Західної України нині поновлюють історичні вулиці, здирають  асфальт і кладуть бруківку. Чи набуде давнього вигляду вулиця Миру? Сумнівно.

Ніхто не переймався унікальністю басейну, у тодішньому центрі прийняття рішень – райкомі партії – немудра голова розчерком пера поховала «буржуазний» водний об’єкт.  Перемоги мають багатьох батьків, це тільки поразки – сироти. Однак нині можемо назвати головних фігурантів того злочину проти громади Рахова: це тодішні керівники - перший секретар райкому партії Михайло Шпатарюк, голови райвиконкому Юрій Корж і міськвиконкому Юрій Рачок.

Басейн банально засипали, а на його місці відкрили базар-шанхай, який нині є найбільшою ганьбою міста у центрі Європи.

А водяний млин! Не можна без хвилювання згадувати цю казкову фортецю дитинства, на яку, завмираючи від страху, пробирався опівночі з ліхтариком не один юний шукач пригод. Чесно відробив своє старий млин, назавше вмовкло веселе фиркання водяного колеса, нерухомо застигли рипливі жорна. Отут би мудрій голові помізкувати, прикинути, глянути через роки – чим не музей, на всю область один. Та де, шкода говорити... Млин розбили-розтягнули, навіть сліду не стало. Не від одного покоління підступно вкрадено світле свято далекого дитинства, у наших дітей та онуків – самобутню сторінку з історії рідного краю. Відсутність масштабності мислення – головна вада і тодішнього, і нинішнього місцевого істеблішменту.

Драматична доля спіткала й інший басейн – на вулиці Хмельницького, біля картонної фабрики. Надзвичайно популярний серед  рахів’ян, влітку тут вирувало життя, тисячі підлітків вчилися плавати і вже не боялися глибокої води. У результаті кількох купівель-перепродаж землі з використанням заплутаних схем ділянка, на якій було побудовано водну споруду, опинилася у власності місцевого бізнесмена Миколи Сидоряка.  Він теж довго не думав, засипав чашу басейну і збудував на тому місці два приватні особняки. 

Як  у першому випадку, так і тут відомі «творці» злочину проти рахів’ян. Районна і міська влада проявили злочинну бездіяльність, дозволили знищити спортивний об’єкт, такий потрібний місту! Чому не звернулися до суду, щоб визнати оборудку незаконною? Певно, мали свій інтерес. Відомі імені  владоможців, які посприяли цій сумнівній трансакції, не називаємо їх тільки тому, що ще збираємо документальні докази. Усі ниточки знову ведуть до «білого дому», злі язики торочать про тісну дружбу тодішнього голови районної ради з впливовим «клієнтом» Сидоряком.  Нині доволі важко висунути юридичні претензії до бізнесмена, однак    маємо право  спитати його як рахів’янина: чи легко далося рішення знищити єдиний в місті басейн, щоб побудувати котеджі? Не облягали бодай найменші сумніви, не сіпнулась рука, не мучать нічні кошмари? 

У світовій історії не знайти прикладу, щоб одна безвідповідальна людина за потурання чиновників зруйнувала великий басейн. Сидоряк у рейтингу рахівських антигероїв безсумнівно  посідає непочесну першу сходинку. Очевидно, що він не може вважати себе справжнім патріотом Рахова, хоча  тут народився і виріс. 

Цьогоріч я часто приїздив до рідного міста, йшов його вулицями, вдивлявся в обличчя людей. Зловив себе на гадці, що Рахів стає… великим селом. Тут немало мешканців, але критично мало містян, справжніх патріотів гуцульського Парижа. Голосні реготи, крики у центрі, кинуті недопалки, запльовані тротуари, припарковані на газонах авто, а головне – абсолютно невластивий менталітет, іззовні привнесений  дух, неміська аура, від якої віє сільською марґінальністю.

Я пишаюся, що мої батьки й усі родичі – сільського походження, з повагою ставлюся до своїх земляків - вихідців із села, серед них немало мудрих і достойних, вони пишуть славні сторінки в історію краю. Однак багато хто приніс у місто своє село й вважає Рахів такою собі великою Бребоєю з сільським укладом, менталітетом, звичаями. 

Століттями у Рахові культивувався урбанізм  із зовсім іншими традиціями, ніж у селі. Нині він розмивається доволі швидкими темпами…

Для багатьох Рахів став місцем проживання, однак не рідним містом! Для бізнесмена Сидоряка слово «Рахів» абсолютно не має потаємного, сакрального смислу, для нього це місцина, на якій можна угробити басейн і збудувати собі комфортне житло. Гадаю, міськрада повинна найняти висококваліфікованих юристів, відсудити ділянку й відновити басейн.

У Великому Бичкові басейн після кількох трагічних випадків з потопельниками не закрили, хвала Богові,  не засипали, однак спортивна споруда бездіє. Чекають кращих часів.

Нині Раховом ширяться чутки, що на базі заводів «Конденсатор» у Квасах і райцентрі будуються аквапарки.  Змушений розчарувати рахів’ян: у Квасах нічого не будують, плани лишень витають у повітрі. А от у Рахові на вулиці Вербник розпочато будівництво нового басейну. Нарешті! Богоугодне діло! Дбати про фізичне здоров’я нації – свята справа!

Гадаю, районна і міська влада повинна сприяти ініціативі бізнесменів і зробити все можливе, щоб якнайшвидше новий басейн прийняв відвідувачів. Абсолютно не важливо, які прізвища стоять за новобудовою, – важливо, щоб велика купальня запрацювала!  Якщо рахів’яни спромоглися громадою збудувати  15 храмів, то очевидно, що можемо толокою збудувати й історико-краєзнавчий музей, басейн, а згодом і аквапарк. Сподіваємося, буде відновлено повноцінну роботу й гірськолижної школи (мав нагоду там займатись), яка готувала чемпіонів і просто  гартувала підлітків. З допомогою влади та спонсорів будуються футбольні міні-поля, спортивні майданчики.

Одні руйнують – інші будують. Не ґенделиками, аптеками й базарами повинні жити закарпатські міста, а й здоровим способом життя утверджувати європейськість нашого славного краю. 

Теги: басейн, храми

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати