Ужгородські договірняки. Ч.1

Ужгород, в якому сконцентрована левова частка закарпатської бюрократії та який має привабливу прикордонну інфраструктуру, закономірно став місцевим епіцентром політико-економічної боротьби з кримінальним присмаком, що характеризувала як буремні 90-ті, так і революційні нульові та десяті.

Однак перші вільні міські вибори, які відбулися ще наприкінці радянської епохи, з погляду нинішнього дня виглядають надто наївними та романтичними. Тоді було обрано близько 100 депутатів до міської ради та голову, який найбільш доступно критикував радянську систему, бо добре її знав, викладаючи історію КПРС в УжДУ. В умовах політичного та господарського хаосу ні подібна рада, ні Еміл Ландовський багато зробити не могли, хоча Ужгород, завдяки близькості до кордонів, й став одним з лідерів ринкових перетворень в Україні. Тоді ж відбулися й перші скандали, пов’язані з власністю та криміналом. Найгучніші з них – афера з Будапешт-імпексом, який намагався за безцінь приватизувати привабливу туристичну галузь, та вбивство майора міліції В.Балеги, який займався організованою злочинністю, зокрема контрабандою горілки. Проте за ці роки стало зрозуміло, що влада є надприбутковим бізнесом і за неї варто боротися. Тому вже наступні вибори 1994 року стали класичним «договірняком», де різні сторони переслідували свої конкретні інтереси.

Так склалося, що у 94-му році в країні проводилися всі можливі вибори – від місцевих до президентських – і серед них прямим голосуванням обирали голів міст та обласних рад. Тому Сергій Ратушняк та Сергій Устич на цьому ґрунті швидко знайшли спільну мову. Представник партійно-комсомольської номенклатури С.Устич, якого висунули на голову обласної ради, конче потребував підтримки молодого підприємництва та грошей для своєї перемоги на виборах, а С.Ратушняку необхідно було легалізувати свій не надто прозорий бізнес. Відтак було вирішено, що С.Ратушняку віддають обласний центр, а номенклатура в особі С.Устича зберігає за собою вплив на решті території області. В результаті обидва перемогли з солідним відривом.

Проте подібний альянс протримався зовсім не довго. Енергійний та занадто нахрапистий Сергій Миколайович дуже швидко підпорядкував собі практично увесь привабливий бізнес в місті та розпочав наступ на обласний Олімп. Для цього була укладена угода з головним опонентом С.Устича на попередніх виборах Віктором Бедєм. Як наслідок, колишній народний депутат отримав у своє розпорядження ласий історичний комплекс «Корона», а взамін надав меру Ужгорода політичну та медійну підтримку. Так розпочалася надзвичайно запекла та виснажлива для обох сторін боротьба за лідерство в області. Безумовно, вона супроводжувалася безперервними скандалами та мала неоднозначні наслідки.

Під впливом С.Ратушняка та його соратників (РІО-синдикат) опинилася майже вся система торгівлі та послуг, базари, таксі, виробництво горілки, напоїв, кави, великі території, включно з колишньою військовою частиною «555». Звісно, конкурентів в таких умовах наказано нищити та «не пущати» – в тім числі й таких міжнародних монстрів, як «Кока-кола» та «Макдональдс». Показово, що обидва Сергії прагнули залучити на свій бік Віктора Медведчука, але в кінцевому підсумку зазнали політичного фіаско.

Спочатку розправилися з мером Ужгорода. Після того, як його зняли з депутатських перегонів 1998 року, позбавивши недоторканості, в Ужгород приїхала слідча група Генеральної прокуратури на чолі з О.Колінько. В результаті повторно обраний міський голова змушений був тікати з міста, а згодом був засуджений. Таким чином обласний центр опинився перед черговою дилемою, яка була вирішена черговим «договірняком».

Не маючи кого протиставити команді С.Ратушняка, СДПУ(о) вирішила висмикнути з її рядів найбільш урівноваженого господарника Степана Сембера, який залишався першим заступником міського голови ще з часів Е.Ландовського, та вивести його на двобій з найближчим соратником Ратушняка Сергієм Слободянюком. Наслідком стала перемога С.Сембера з невеликою перевагою. Однак бажаного для СДПУ(о) це не принесло. Не минуло й року, як президент зняв з посади очільника області С.Устича, а новопризначений «губернатор» Віктор Балога незабаром розпочав «департизацію» органів державної та місцевої влади. 

Таким чином, на певний час С.Сембер опинився у доволі вигідних умовах, коли не був зобов’язаний нікому, і цей період виявився найбільш сприятливий для розвитку економіки міста. Сюди змогли зайти доволі потужні інвестори, такі як «Гроклін-Карпати», «Генкель», будівельні компанії. Значною мірою відбулася демонополізація сфери торгівлі та послуг через розпад «РІО-синдикату». І, що вельми цікаво, С.Сембер залишився єдиним мером, якого обійшли серйозні корупційні скандали, хоча ужгородці це й не оцінили.

І вже у 2002 році знову обрали С.Ратушняка, який здобув ще й славу мученика. Хоча на цей раз Сергій Миколайович також надовго в місті не затримався і добровільно покинув посаду на користь депутатства у Верховній Раді. Тому на осінь цього ж року обласний центр Закарпаття очікував черговий «договірняк».

Однак тепер змагання вийшли на загальнодержавний рівень. Напередодні принципових президентських виборів В.Медведчук, що очолював Адміністрацію президента, повинен був довести, що влада сильна, як ніколи, тому в жодному разі не міг допустити перемогу опозиціонера з числа прихильників В.Ющенка. Відтак ставку було зроблено на досвідченого апаратника Віктора Погорелова, який непогано розумівся на міському господарстві, але був тісно обплетений корупційними зв’язками і тому зручний для влади. На підтримку його мобілізували увесь адміністративний ресурс на чолі з тодішнім головою Закарпатської ОДА Геннадієм Москалем.  Навіть С.Ратушняка схилили до підтримки В.Погорєлова.

Натомість, такому наступу протистояв добре відомий в освічених колах інтелігент-підприємець Павло Чучка, який, втім, не мав ні серйозного політичного досвіду, ні великих грошей. Відповідно, волонтерська по суті команда поета-сатирика, яка складалася переважно із студентів-ентузіастів, програла досвідченому тиску організованої бюрократії. В реальності це означало стрімке повернення Ужгорода, після кількарічної відлиги, в тенета корупції. Згодом і Г.Москаль, і С.Ратушняк активно відхрещуватимуться від діяльності В.Погорелова, втім, суспільство розвивається за своїми законами.

ДАЛІ БУДЕ

Теги: договірняк, Ужгород, Устич, Ратушняк, Сембер, Погорелов

10 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати