Український чин Закарпаття в період угорської окупації та початку встановлення радянського тоталітарного режиму (1939-1945 рр.)

Український чин Закарпаття в період угорської окупації та початку встановлення радянського тоталітарного режиму (1939-1945 рр.)

(Коротке пояснення до публікації)

Дана публікація була підготовлена мною ще у 2013 році. Але, на мій погляд, вона не втратила своєї актуальності і тому вирішив опублікувати її. Однак, наперед мушу дати попереднє коротке пояснення до неї.

Спочатку хочу зорієнтувати читача в деяких аспектах даної публікації. Насамперед, проінформувати про те, що дана публікація готувалася як передмова до планованого другого перевидання книжки: «Український чин Закарпаття. Архівні матеріали, документи, дослідження, спомини». До мене звернулися з відповідною пропозицією написання передмови. На мою електронну пошту були вислані всі необхідні матеріали, які я проштудіював, прочитав уважно ще раз перше видання і відповідно написав дану передмову, яку відіслав замовникам.  Однак, далі після активізації суспільно-політичних процесів в Україні восени 2013 року (Майдан, російська інтервенція в Криму і на Донбасі) з невідомих мені причин проект перевидання книжки був відкладений, ініціатива згасла.

Але, не дивлячись на вищенаведені обставини, вважаю, що ідеї, порушені в моїй публікації-передмові, є важливими для оцінки та розуміння суспільно-політичних процесів у краї в 1939-1945 рр., одночасно як і актуальне перевидання цієї книжки. Можливо ця публікація підштовхне до появи ініціаторів та спонсорів її перевидання. Текст публікації залишаю незмінний, тобто у форматі передмови, який був мною написаний у 2013 році. А наразі, рекомендую всім прочитати перше видання, яке можна віднайти в бібліотечній мережі.

 Основний текст

З виданням книжки у 2004 році «Український чин Закарпаття. Архівні матеріали, документи, дослідження, спомини» вітчизняний читач, а насамперед закарпатський, отримав безцінний скарб з історії національно-визвольної боротьби в краї в період угорської окупації та початку встановлення радянського тоталітарного режиму (1939-1945 рр.). Однак, тираж видання у кількості 300 екземплярів є неймовірно малим для такої важливої теми. Книжка об’єктивно не змогла дійти до широкого кола читачів, та відповідно стати вагомим виховним та світоглядно  формуючим чинником сучасності.

Саме тому доповнене перевидання цієї книжки є хоч запізнілою, але вкрай актуальною і благородною справою. Ініціатори та меценати даного видання заслуговують на високу суспільну пошану. Книжка багата на архівні матеріали і документи, спомини очевидців, світлини учасників ковнерівського процесу. Це надало виданню переконливості, емоційності, легкості у сприйнятті історичної реальності.

З виходом дослідження у світ можна буде з впевненістю сказати, що дане видання не стане лише історичною хронікою, хай і дуже важливого та мало досліджуваного періоду. Воно надасть імпульс в переоцінці історії краю, як багатої, героїчної і обов’язково української. Бо лише такі видання можуть створити належну духову атмосферу, карбуючи справжні суспільні цінності, надаючи імпульс для наповнення держави глибоким змістом українського чину та одночасно можливість послабити спекулятивність і профанацію у сучасній українській політиці  (особливо до 2014 року).

Цінність даного науково-популярного нарису полягає у відображенні героїчного змагання українського підпілля на Закарпатті за визволення краю з під угорської хортистської окупації та злуку з Україною; боротьби за здобуття її державної незалежності. В ній яскраво засвідчений український чин. Чин організаційний, інтелектуальний, вольовий, чин героїки в умовах неймовірно жорстоких окупаційних режимів: угорського фашистського та сталінського комуно-більшовицького. Це свідчення дії української національної ідеї на Закарпатті та яскравої демонстрації надуманості розвитку суспільності в краї поза українськими національними чинниками.

Висвітлений в дослідженні матеріал про підпільну боротьбу крайової організації ОУН, спочатку проти  хортистської (гортіївської) Угорщини, а далі організації спротиву проти встановлення радянського тоталітарного і теж, по своїй природі, окупаційного режиму, надає можливість осмислити її, краще зрозуміти історію Закарпаття середини ХХ століття, провести аналогії та порівняння із суспільними процесами в краї після проголошення державної незалежності України.

Матеріали даного монографічного видання наштовхують на порівняння та висвітлення історії Закарпаття 20-30-х років із періодом панування в краї хортистської Угорщини та початку становлення радянської тоталітарної системи. Досягненням істориків, письменників, публіцистів, журналістів, політиків, органів державної влади та місцевого самоврядування є те, що в 90-х ХХ століття – першому десятиріччі 2000-х років вдалося вивести на широкий суспільний рівень висвітлення теми про просвітницьку діяльність на Закарпатті товариства «Просвіта» та інших українсько орієнтованих організацій та політичних партій в умовах Чехословацького періоду 20-30-х років. Але найбільш висвітленою є героїчна сторінка становлення та оборони Карпатської України 1938-1939 рр.

Дисонансом в цьому плані є висвітлення наступного періоду. Тому український чин Закарпаття якби обривається Карпатською Україною. Далі  немов би настала пустка, провалля. А тим часом періоду з 1939 року в історії боротьби за реалізацію української національної ідеї на Закарпатті є не менш багатий, героїчний, важливий. Із-за недостатньої дослідженності,  осмисленності та невисвітленості цього важливого періоду в історії закарпатського краю різними силами робляться спекулятивні висновки на зразок: «Закарпаття не підтримувало національно-визвольну боротьбу за створення української самостійної соборної держави в 40-50-х роках ХХ століття», або «Закарпаття не сприймало збройної боротьби ОУН-УПА» і т. п. На базі даних висновків нанизувались політичні ідеї про відмінність краю від решти України, про особливі ментальні цінності, про необхідність отримання особливого адміністративного статусу, національної ідентифікації, тощо. Тому вкрай необхідно означити напрямні суспільного розвитку Закарпаття після захоплення хортиськими військами Карпатської України.

На підставі даного дослідження  чітко видно, що Закарпаття залишалося вірним традиції та ідеям Карпатської України. Організоване підпілля ОУН, яке було представлене молодим поколінням Закарпатців повело подальшу боротьбу за відокремлення краю від Угорщини та відповідно з’єднання його з Україною в набагато складніших, суворіших суспільно-політичних обставинах чим їх попередники в 20-30-х роках. Саме цей аспект належно неоцінений у сучасності. Боротьба за реалізацію української національної ідеї проходила в екстремальних умовах. Кожному, хто включався в цей рух опору безпосередньо загрожувала небезпека втрати найбільших цінностей: особистої свободи, здоров’я, життя, що в принципі і сталося. А той факт, що цей рух до 1942 року розбудував мережу по цілому краю, був представлений, як на умовах підпілля, доволі чисельно, свідчить про його велику організаційну силу, вплив. Він включав в себе організаційну, інформаційну, вишкільну і навіть військову складову. Друковані матеріали закарпатського підпілля ОУН свідчили про його інтелектуальне забезпечення, діяння на засадах розвиненої української національної ідеї, а найперше ідеології українського націоналізму та платформи ОУН, метою яких було вибороти українську державу, навіть в умовах найскладніших суспільно-політичних та геополітичних обставин. Розуміння цих фактів надасть можливість по-новому оцінити значення боротьби українського підпілля ОУН Закарпаття в 1939-1945 роках, як дуже важкої, складної і героїчної сторінки.

Доречно зупинитися ще на одному аспекті проблеми, яким часто дорікають та спекулюють окремі історики та політики сучасності, а саме на тому факті, що український національно-визвольний рух 40-50-х років на Закарпатті не був масовим. З першого погляду дане твердження виглядає правильним. Бо справді, тої активної, в тому числі збройної боротьби, яка вирувала на землях сусідньої Галичини і Волині Закарпаття не знало. Однак, на підставі першого твердження робиться другий неправильний загальний висновок про те, що Закарпаття не підтримувало і не сприймало національно-визвольної боротьби ОУН_УПА за незалежну самостійну соборну державу.  Насправді причиною відсутності масового національно-визвольного, особливо повстанського руху була не відсутність підтримки з боку населення, адже воно було далеке від підтримки радянізації краю, а більш глибокі обставини, факти, причини на які дослідники не звертають увагу. Такою, головною причиною відсутності масового національно-визвольного руху на теренах Закарпаття у 40-50-х роках була знекровленість  крайового проводу, практичне його знищення. Це чітко видно зі сторінок даного видання. Першим потужним ударом по українському національному чиннику була фізична втрата в боях під час оборони Карпатської України, розстріли полонених карпатських січовиків окупантами, а також вимушена політична еміграція дуже великої частини провідних людей – носіїв української національної ідеї. Наступним великим ударом по українському руху в Закарпатті був арешт в першій половині 1942 року всього керівного складу закарпатської частини ОУН. Ув’язнення, катування і подальший Ковнерівський судовий процес над молодими патріотами паралізував організаційну розбудову українського підпілля. Тут доречно зауважити, що саме на період 1942-1944 років припала організаційна розбудова підпілля ОУН, як бази майбутньої визвольної боротьби на Галичині, Волині, Східній Польщі (терени українських етнічних земель). На Закарпатті угорський окупаційний режим зумів нейтралізувати розбудову українського підпільного руху саме в цей важливий період. В 1945 році відбувся третій завершальний удар по відновленій закарпатській ОУН. НКВД напало на слід підпільників і в невдовзі ліквідувала їх. Андрій Цуга і Дмитро Бандусяк загинули у сутичці з МГБ, Михайло Габовда був розстріляний за рішенням суду. Решта підпільників була засуджена на довгі роки ув’язнення.

Про те чому так сталося, що українська акція на Закарпатті так жорстоко була обірвана ворожими силами теж можна міркувати. Факторів було багато. Але одним із головних було те, що патріотично настроєна молодь не мала належного досвіду підпільної діяльності. На теренах закарпатського краю український національний рух формувався і розвивався  в умовах ліберально-демократичного режиму Чехословацької республіки. Відповідно був відсутній досвід конспіративної підпільної боротьби, який здобула сусідня Галичина і Волинь у 30-х роках. Це дало змогу ворогам викрити організацію та її членство. Один із учасників оунівського підпілля Закарпаття Михайло Орос в своєму листі так і зауважував: «Ми не змогли вивести закарпатську ОУН на галицький рівень. Бракувало досвіду, знання». Але він тут же зазначив: «Але вже той факт, що ми не злякалися жорстоких репресивних режимів, вважаю подвигом».

Тому темі подвигу, героїки, звитяги треба особливо приділити уваги. Бо власне в українській історичній літературі недооцінено подвиг українського підпілля Закарпаття 40-х років. Відповідно належно неоцінений чин, вклад тих людей в загальну українську справу, в справу продовження змагань будівничих та оборонців Карпатської України в нових, складніших суспільно-політичних обставинах. Особливо актуально возвеличити імена активних учасників оунівського підпілля Закарпаття, організаторів і провідників руху опору окупаційним режимам, борцям за створення самостійної української держави та включення краю в її склад. Ми не просто повинні згадати їх імена. Ми повинні піднести їх на ту висоту, на яку вони самі піднялися – рівня героїв України. Прізвища Дмитра Бандусяка, Михайла Габовди, Андрія Цуги мають бути відомі кожному закарпатцеві, кожному українцеві. Вони заслуговують належати до пантеону слави. Лише тоді коли це зробимо, ми відродимо їх дух, їхню велич, спосіб мислення та діяння та повернемо їх присутність у наше сьогоденне життя.

Це актуально і тому, що процеси в Закарпатті в 90-ті – 2000-х роках проходили у великій мірі поза традицією та заповітами творців українського чину краю періоду Карпатської України та українського підпілля 40-х років. Прояви діяння з позицій протилежних до творців українського чину були непоодинокі. Вони провокували в краї провінційність, антидержавність мислення з елементами культу пасивності, аполітичності, агресивного антиукраїнства (політичне русинство), адміністративної ізоляції (самоврядна територія, вільна економічна зона, автономія), тощо. «Славою» такого діяння  найбільше увінчала себе Закарпатська обласна рада п’ятого скликання (2006-2010 рр.), яка прийняла відверто антидержавні рішення, а саме, «Про визнання національності русин» та «Про гімн Закарпатської області», за яким було затверджено слова «Подкарпатские русини оставте глибокий сон» офіційним гімном області. Останнє, на щастя, під тиском громадськості, з мотивів порушення процедури голосування не було підписано головою ради та не набуло законної сили.

Дані факти ще більше підтверджують про необхідність отримання сучасниками духових посилів з минулого, щоб нейтралізувати ідеологічне, світоглядове тло поза українства на Закарпатті. Тому нове доповнене видання книжки «Український чин Закарпаття…» є вкрай очікуваним. Вона надасть можливість по-новому відкрити та осмислити цей важливий і героїчний період в історії закарпатського краю. З іншого боку створить передумови для формування україноцентричного світогляду, виховання громадян, а найперше молоді, в дусі дієвого патріотизму, яким було пронизано покоління закарпатців 30-40-х років минулого століття.

14 червня 2017р.

Теги: окупація, тоталітаризм, Карпатська Україна


Петро Ференц
Публікації:
/ 3Запис мого діда і сепаратне святкування Паски
/ 4Сигітський визвольний похід. Тріумф і трагедія
/ 6Ухвала про злуку ЗУНР і УНР у Станіславі та представництво Закарпаття
/ 5Михайло Тиводар. П’яті роковини
Іван Жеґуц та його "Книжка і преса - їхні шляхи у Закарпаття протягом двох століть"
/ 7Як жити з "ворогом народу"?
/ 11Олекса Борканюк і декомунізація історії комуністичного руху Закарпаття
/ 3Підкуп був, підкупу не було
/ 12Погані українські президенти і добрий український охлос
/ 4Голодомори, політичні репресії, терор, погроми, депортації
/ 5Перші польові матеріали, або Записник бесід з батьком
/ 53Ти, дебіле, або Булінг учителя Богданської школи
/ 56Московське православ’я на Закарпатті як дітище МГКЄ
/ 13Родина Поповичів з Богдана
/ 10Богданські смереки, або Похвала глупоті
/ 5Освітній закон і Угорщина. Історичний контекст і завдання на перспективу
З літопису села
/ 5Пам’яті батька
/ 2Юрій Ерстенюк. На таких тримається Україна
/ 1"Золотий" вересень
/ 1Хата Калинюка
/ 10Михайло Тиводар. Слово про Вчителя
/ 36Бібліотека, фітнес і комунальне майно
/ 2Старе гуцульське фото з ХІХ століття
/ 12Гра на бідності
» Всі записи