Сильніша за смерть

У Закарпатському академічному муздрамтеатрі ім. братів Шерегіїв відбулася прем’єра вистави О.Саркісьянца за п’єсою турецького драматурга Азіза Несина “Задуши мене в обіймах”.

Сильніша за смерть

О.Саркісьянц – режисер-комедіограф. Прекрасно, що він повернувся до свого улюбленого жанру.  Публіка сміялася. Зал був переповнений, як рідко буває. Не останню роль у цьому відіграла дуже вдала афіша Е.Зайцевої у стилі ретро, яка відсилала ужгородців десь до часу наших прабабусь, коли виходили такі чорно-білі газети, майже без фотографій, зате з нескінченою текстовою рекламою, а головне – в епоху перших звукових ще теж чорно-білих  фільмів з їхніми неймовірними красунями і красенями й історіями, від яких кров стигла у жилах. Одну з таких історій і було відтворено на сцені. Хоча вона якраз не ретро – могла відбутися будь-де і будь-коли, в тому числі у сучасному Ужгороді.   

Вистава є своєрідним трактатом про жіночу психологію, її реалізацію у традиційному трикутнику. Жінка вважає себе молодою, допоки продовжує дихати.  68-річна вдова-генеральша, яку грала набагато-багато молодша К.Берец, це шалена протоплазма енергії, креативу і хіті. Як співає А.Пугачова: "Когда я буду бабушкой, годов через десяточек, причудницей, забавницей, вихрь  с головы до пяточек…"  Поруч живе не менша вигадливиця у халатику  «Здрастуй, молодість!” (Л.Білак). Аби усе прийшло в дію, до цього перенасиченого розчину вкидають досить підтоптаного на кшталт крота із мультфільму "Дюймовочка" парубка (О.Мавріц). Те, що не змогла оцінити Дюймовочка, оцінюють ці "трьохдюймовочки". У результаті починається така алхімічна реакція, що небу було мало і землі. Дивишся те, як футбол: як підрізає, як блокує!

Кохання і смерть – два боки того самого феномену. Одного не буває без іншого.  Кожний, хто закохується, має бути готовим померти.  Кожний, хто шукає смерті, має розуміти: найімовірніше, це відбудеться у результаті кохання. Для жінок це взагалі аксіома, і вони дуже щасливі, що чоловіки це далеко не завжди розуміють, тому дають жінкам додатковий шанс.  Бо кожна жінка – загадка. Чим більше за плечима років і чоловіків, тим ця загадка все глибша і парадоксальніша. От тільки тоді все менше бажаючих її розгадувати.  А кожна жінка прагне щоб її розгадували, причому щоб цей процес тривав нескінчено. Розгадувачі можуть змінюватися – не в них суть. Суть у самому процесі: show must go  on!  

Вистава вийшла таким собі курсом молодого самця: як вижити в умовах спілкування  з жінкою. Чесно кажучи, шансів практично немає.  Герой О.Мавріца іде на дно гідно, навіть не приходячи до тями. За якусь годинку на сцені він здійснює еволюцію усього чоловічого роду від Адама до наших днів. Від таких швидкісних перемін він просто чманіє, втрачає контроль над собою і стає максимально щирим, якими чоловіки бувають дуже рідко. На обличчі і у пластиці – вся палітра можливих і неможливих чоловічих емоцій.

Дві жінки навколо нього так затято борються за свої двісті грамів щастя, що скоро, здається,  від того щастя може нічого не залишитися.  Але чоловік завжди домагається того, чого хоче жінка. Навіть якщо йому самому здається, ніби він проти. Жінки заводять одна одну до нестями. Схоже, що чоловік там не дуже і потрібен, але обидві врешті-решт повертаються саме до нього, як кішки до замореної мишки.

А ще спектакль дуже карнавальний. Воно й не дивно, бо жінці до лампочки статус її чоловіка. Головне, щоб цей чоловік був. Добре, звісно, коли генерал, але якщо і щось інше, вона все одно зробить його генералом, бодай у власних очах, а часто і в очах оточення. Заради цього жінки готові на все, включаючи  загибель. Тим більше, що при цьому вони прекрасно знають: помруть аж ніяк не вони.  Жінки – істоти чемні і в цьому випадку завжди скромно пропускають нас уперед. 

Одним  з повноцінних героїв вистави є східна музика (музичне оформлення Н.Петрунь і М.Петрунь) – дуже сугестивна, навіювальна. Таке собі запрошення до страти і водночас запрошення у казку. Зрештою, у "1001 ночі" це те саме.

Оваціія, влаштована глядачами, була цілком заслужена. До того ж вистава нагадує конструктор "Лего", де у готовий виріб можна і далі вставляти все нові і нові детальки, змінюючи його до невпізнання. Віриться, що при наступних показах твір обростатиме все новими жартами і житиме вже власним життям.  

21 лютого 2017р.

Теги: вистава, прем'єра, театр

Коментарі

Степан Крук 2017-02-21 / 17:10:07
Браво, Сергію! Насправді рецензія Федаки в рази перевершує саму виставу! Дійсно, театральна переповнена зала всю виставу тихесенько очікувала... сюжету. Вперше побачив виставу в котрій є завязка, але відсутня кульмінація та розвязка. Стосовно комедійності жанру, то глядачі посміхалися один одному тільки коли вистава скінчилася. Незавершеність сюжетної лінії викликала в публіки подив та сміх: а що повинно було бути дальше? А Федака красава!! Як завжди. Такий гарний рецензійний матеріал видав...