День Помпеї

У Виноградові жили журналісти. Їх так називали для зручності. Насправді це були ті рідкісні у Виноградові люди, які дійсно любили владу. Будь яку. Всім серцем. Спочатку відносини базувалися  на суворих ідеологічних засадах. Любов виглядала як бронетанковий вальс, важкокрилою та суворо-мовчазною. На плакатах та чорно-білих фото - відкритою, чесною і народною.  Взаємність була беззастережна. За цим приглядали. Але настали часи, коли довелося прикидатися: торт, квіти, шампанське, таємні побачення та засоби утримання старанно маскувалися в рядки бюджетних кодексів, святкувань ювілеїв та днів журналіста, а то й на широку ногу, але під вибори, коли любов’ю доводилося обдаровувати ще й нову рідню - провладні партії та бандитський елемент. Щоб полегшити і осучаснити процес, журналістам закупили нові ліжка. Крім  паперових традиційних – електронні, телекомунікативні.  Все вмістили під абревіатуру - ЗМІ. 

В будні зустрічі відбувалися на стороні,  в тиші  кабінетів або так званих редакцій, щоб ніхто не зміг запідозрити  справжні стосунки і почуття. Хитрили, пояснювали,  що просто журналістам  дуже хочеться писати про добре, світле, позитивне, надію вселяти в цей важкий для країни час, тому позитивні матеріали, бо якщо писати те, про що люди і без них знають, то стане дуже чорно і страшно.  Руки опустяться. Та й влада засмутиться. На людях коханці намагалися виглядати як незнайомі, відверталися на вулицях, з’явилося нове і несподіване у стосунках: вередувати почали на побаченнях, проявляти норов… що  значно урізноманітнило інтимну сферу, а рольова гра «четверта влада» вдихнула нову свіжість, додала фарб  та інтриги в обридлу та понуру дійсність. В той же час все  робилося для того, щоб приглушити голосне чавкання коханих та звуки пилорами, які незмінно доносилися й доносяться із-за стін адміністрації та міськради у зв’язку із радісним розширенням функціональних можливостей та безконтрольності, прикритих  абстрактно-імітаційною формою існування тої белиберди, яку чомусь назвали українська держава. 

Але життя йшло вперед. Еволюційний тупик наближався. Деградаційні процеси розперезалися, на обличчі плями тління. В таких умовах місцева влада все більше і більше потребує любові і підтримки, бо насправді в природі майже не залишилося носіїв цього світлого до неї почуття. Крізь шпальти та фотошопи проривається рило переляканого Квазімодо і тріпотлива Есмеральда мечеться  не в силах щось вдіяти. Більше того, події в країні розгортаються так, що скоро будуть знищені  й ті невеличкі острівці, де могли відбуватися побачення  ніжних коханців. Комунальні ЗМІ наказано закрити і заборонити фінансувати, на дверях написати – любов тут більше не живе.  А отже  залишити можновладців один на один з суворою і немилосердною дійсністю. Що вони там собі  нагорі думають? А вибори? А гармидер через повну інформаційну безконтрольність? Напевно, сумки зібрали. І тоді влада у Виноградові пішла на відчайдушний крок. Всіх тих, хто раніше називали себе журналістами, запросила на роботу в адміністрацію і міськраду, тобто практично у ліжко. Не ховаючись, відкрито, на зарплату, серед білого дня. 

Отже: останній день Помпеї. Солодке вино, тепла ванна в центрі зали, тихий спів весталок (журналісток із «Голосу Карпат» та Виноградів ТВ), ковзають  в легкому танці божевільні німфи, здіймаючи прозорі покрови та куряву з розсипаних на підлозі червоних пелюсток.    Попіл Везувію кружляє в повітрі і лягає на мармур залитих західним сонцем каріатид , що здригаються час від часу від гулких титанічних ударів збуреної  матерії . Паморочиться в голові, кров повільно витікає із вени. До чого це ми?

Ну а як же бути в цій ситуації вам, дорогі читачі, тим, хто платить із своїх кишень за цей службовий роман,  свято життя, високі почуття вже десятки й десятки років… Агов! Кажу, як же бути вам – споживачам і платникам податків! 

Народ мовчить. 

Теги: Помпеї

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати