Наша Наталка Дмитрівна

Лише добре зроблене діло залишається...
Василь Довгович

Міжчасся 80-х злодухо продубоніло довкола неї в дикому танці з вівканням і гуком, своєю темною силою втягуючи у шалений вихор безпросвітку і безнадії.

Ми познайомилися вже після всього, і щоразу при зустрічах цей спогад-здогад виринав мимовільно, і слухаючи її, розуміючи поважність мовленого, було просто не можливо не подивувати її заповзятість, якусь аж гіпернаполегливість у реалізації намріяного, задуманого.

Я більше, ніж певен, що без неї в Золотарівській школі, як кажуть, ніколи в світі не постали б пропам’ятні барельєфи Олександра Сливки і Василя Довговича, поросли б мохом і заникли могили багатьох славних односельців: Теодозія Злоцького, Леонтина та Павліни Бокотеїв і т д., і т. д. Вона вміла мобілізовувати. І Богдана Коржа, і Дмитра Кременя, і Петра Мідянку, і Миколу з Маґдою Мушинків, і Наталію Вигодованець, і Омеляна Коляджина, і «Ґражду», а вже тим більше – «домашніх»: Довганичів, Бабичів, Поповичів, Сливок, Турків і дальших, дальших.

Ясна річ, хтось узявся б за написання історії Золотарьова, але ніхто не написав би так: «Довго думала я, чи маю право продовжити справу, розпочату в 1937 році Омеляном Белінським – написання історії села Золотарьова. Багато людей бралося за цю справу, але, на жаль, так і не довели до кінця. Тому я, Гайдур Наталія Дмитрівна (1953 р. н.), – вчитель української мови та літератури, – взяла на себе таку почесну місію – написати продовження історії села (від 1938 р. до цього часу, тобто 2011 р.). Буду писати об’єктивно, точно (як писав мій попередник) і правдиво, використовуючи спогади старих людей про минуле Золотарьова...».

Те ж саме з історією сільської церкви: «Пару років тому мене зацікавили щоденні записи Василя Сливки (Долинського) про події, які відбувалися у селі. Деякі з них я уже використала для написання історії села Золотарьово. Але не давали спокою замітки про боротьбу, яку вели вірники, за повернення церкви Івана Хрестителя греко-католицькій громаді. Прочитавши їх ще раз, вирішила писати історію греко-католицької церкви у с. Золотарьово й присвятити її 150-й річниці храму Івана Хрестителя та 25-й річниці виходу греко-католицької церкви з підпілля...»

Про фатальну хворобу й жорстоку неминучість ми знали давніше, але їй цього не виказували жодним навіть натяком. Щедро планували майбутнє й рухалися до нього. До видання Креміневих «Волхвів» понаходила вона кипу студентських фотографій. Однокурсниця ж. Минулого тижня ще ми обговорювали її ідею виготовлення двох стендів для школи: Довговича і Злоцького. З видавничого архіву зробили кольорові роздуки портретів, рукописів тощо, знаючи... Вона втішалася...

І от на високому закарпатському небі побільшало ще одною світлою душею.

Вона мала просте земне ім’я: Наталка Дмитрівна Гайдур.

Наша Наталка Дмитрівна.

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати