Тячівський образок

У Тячеві на автостанції чекаю на племінника, який своїм авто має забрати мене до Широкого Лугу. Поряд з автостанцією стоїть «мікрик», що перевозить пасажирів. Чую, чоловік мого віку з кількома набитими торбами сперечається з франтуватим молодим водієм приватної маршрутки, на лобовому склі якої видніється табличка з написом «Ужгород». Мій ровесник укотре перепитує в шофера, чи справді він довезе його до столиці краю, позаяк минулого разу той обдурив і довіз тільки до Мукачева, а там довелося пересідати вже на другу загодя наготовлену маршрутку, що таки доправила без доплати пасажирів з Тячева до Ужгорода. Водій «мікрика» мнеться, на поставлене запитання не дає прямої відповіді, мляво перегодом каже: «Не хочете – не їдьте». Той з клунками спересердя добряче вилаявся та подався до кас автостанції брати квиток на рейсовий автобус, на ходу бурмоче під ніс: «Ґешефтар недуйдавий».

Лишень той одійшов, як тут зупинилася дорогувата срібляста іномарка й з неї вийшов чимось стурбований мій давній знайомий, тутешній крутелик середньої руки. Доволі вгодований, хворобливий (одразу й не вкмітиш) на вигляд, але на людях тримається, ставний. Коли побачив мене, наче збадьорився. Не бачились, можна сказати, з ним ще з минулого століття. Перше, що поцікавився в мене: «Як там Київ?» На те йому відповів, що не знаю, бо зараз повертаюся з Чорногори, де пробув тривалий час. «Щасливчик, – щиро позаздрив мені. – Маєш коли забратися високо в гори. А я тут живу, й завжди ніколи». – «Бо не хочеш», – якось безтурботно стенув я плечима. Перекидаємо з пустого в порожнє словами, коли ж наше запанібратське ні про що базікання обірвала мелодія гімну України з його мобілки. Моргає мені, мовляв, бачиш, я також патріот. З кимось він хутко переговорив, а через хвилин десять над‘їхав самовпевнений молодик і мій давній знайомив поспіхом подав мені руку: «Пробач. Слідчий… Мушу йти», – та вдвох вони неквапом як добрі знайомі подалися до найближчої кафешки.

Уже в салоні легковика про свого давнього знайомого, позивні мелодії гімну України на його мобілці та слідчого я розповів племіннику, який без роздумувань кинув:

– Увесь район про нього знає. Він недавно попався на великому хабарі, а тепер хоче вийти сухим з води, – хмикнув. – Вуйку, се – Закарпаття… Тут замість гімну гроші гріють душу, а слідчий – пан і Бог.

Теги: Тячів

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати