Редакція закарпатської газети – редактора та верстальника достатньо?

Мова йде про приватні друковані ЗМІ. Свідомо упустимо газети, засновниками яких є держадміністрації та ради – там і кабінетів і людей багато, а реальної користі для читача мало.

А ще не так давно повноцінне творче життя у редакціях закарпатських газет вирувало. ЗМІ могли дозволити собі утримувати приміщення з окремих кабінетів для журналістів, технічних працівників. Були посади, а відповідно, й кабінети, шеф-редакторів, головних редакторів, заступників редакторів, редакторів відділів. Більше того, деякі газети у кожному із 13-ти районів області мали свого кореспондента, і таким чином підтверджували свій статус загальнообласних ЗМІ. Ясна річ, що у такій атмосфері – планірки, «літучки», обговорення, дискусія щодо резонансних тем – від цього зароджувався якісний журналістський продукт.

З початком 2000-х років у місцевій медіасфері сталося багато всіляких подій, виникали різні фактори, які призвели до того, що посади журналістів скоротилися, редакції почали вміщатися в одному-двох кабінетах.

Як тепер виглядає творча частина редакції закарпатської газети в узагальненому вигляді? Редактор (людина, яка фактично одноосібно, на свій розсуд, визначає, що публікувати, а що – ні); верстальник (куди ж без нього). І лише кілька редакцій у штаті тримають власне журналістів. У кращому випадку їх двоє-троє. У ще кращому випадку принаймні один із трьох є реально журналістом, що збирає інформацію в полі. Решта двоє за вказівкою редактора показують верстальнику що на якій сторінці повинно розміщуватись; шукають інформацію на сторінку гумору; узагальнюють інформацію від прес-служб.

До чого це призводить на практиці? До того, що закарпатські газети віддзеркалюють події, описані в Інтернет-ЗМІ. Власного авторського контенту виробляється мало. Тематика матеріалів стосується суто Ужгорода, хоча газети претендують на статус закарпатських. Відповідно, губиться читач газети у глибинці. Молодь немає у кого переймати досвід, відповідно відбувається дегенерація нового покоління, бо у редакції нема в кого вчитися.

Соціальних захист журналістів – окреме, болюче питання. Наприклад, в одній із газет, що колись була чи не найпотужнішою в області, прямо вказали, що гонорари для авторів є символічними.

Загалом, потрапити у штат закарпатських газет вкрай важко, бо там фактично нема вакансій. А якщо і з’являються, то журналіст повинен виконувати власне функцію редактора відділу, а не з понеділка до неділі бути в полях, продукуючи власний унікальний контент.

Схоже, поки така ситуація самі редакції влаштовує. А все тому, бо є мережа Інтернет, і взяти з неї інформації на 16-ть друкованих сторінок – не проблема. Є ще й багато «журналістів-любителів», які готові друкувати свої твори безкоштовно, лиш би їх ім’я було в газеті. І редакції дозволяють брати собі такі матеріали – не найвищої проби, втім безкоштовні. Ще є, куди ж без неї, ТБ-програма, яка теж займає свої сторінки.

Як наслідок – на Закарпатті читач від місцевих газет переключається на загальноукраїнські. А якщо місцеві газети перестають виходити, то цього багато хто й не помічає.

Словом, ситуація у редакціях друкованих ЗМІ краю далеко не втішна. Тому область очікує на появу незалежної газети – такої, де б редакція складалася не з редактора, верстальника та журналіста, який де-факто і не журналіст зовсім.

Коли власники закарпатських редакцій (заразом з їх редакторами) зрозуміють, що газетну площу потрібно наповнювати якісним контентом і за це треба журналістові платити хороші гроші, тоді друковані мас-медіа знову набудуть своєї колишньої слави і потужності.

Ярослав Гулан,

регіональний представник ІМІ

в Закарпатській області 

Теги: газети, друк, редакція

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати