Фільм про Майдан

Промова на презентації

Сьогодні річниця Майдану. Пройшов рік як я почала щиро пишатись нашим народом. Пройшов рік з того часу коли ми самоідентифікувались як українці. Кожен з нас пережив ці події. Кожен з нас відчував гнів, бажання помститись, гордість, любов і радість. Кожен з нас пам’ятає безсонні зимові ночі перед монітором комп’ютера в сльозах. Ми вже ніколи не забудемо запах живого вогню в центрі столиці і теплого чаю з великого казана.  Кожен з нас назавжди запам’ятає добродушного вірменина, що читає «Кавказ» Шевченка. Кожен з нас був каплею мільйонного моря засвічених ліхтариків. Кожен з нас пам’ятає щогодинну молитву в оточенні бійців Беркута. Кожен з нас зрозумів істинний зміст гімну, що забирає страх і надає сил. Кожен з нас знає, що сотня українці в лютому своєю смертю дали нам шанс на гідне життя.

Всі ми розуміємо що за останній рік відбулись незворотні зміни і не тільки соціальні чи політичні. Відбулись зміни всередині кожного  з нас. Просто для мене ці духовні зміни всередині нації стали відкриттям. Я вирішила у фільмі акцентувати саме на цьому увагу. Бо на моє тверде переконання, те що ми пережили вже ніколи не дозволить нам бути пасивними і байдужими. Принаймні я хочу в це вірити. Бо саме цей стан зараз дає нам силу  боротись з окупантами. Ті незворотні зміни, що відбулися в нашій свідомості штовхають нас їхати добровольцями на війну і збирати кошти для наших воїнів. Самі та революція, що відбулась всередині нас, зародила в нашому серці впевненість у своїх силах і наснагу будувати своє майбутнє. І це дає нам сил йти на смерть заради ідеї.

Фільм зробила не я, не ми з Володимиром Ярошом, фільм зробили люди. Герої фільму з своїми унікальними історіями. Їхніми словами говорить весь український народ. Кожен зі своїми переживаннями та емоціями. З своєю революцією свідомості. Їхні схвильовані свідчення  кожного разу надихали нас на нові ідеї.

Спочатку ви почуєте історії трьох різних людей, які передували революційним подіям. Згодом матимете змогу побачити як еволюціонували і змінювались думки героїв. Тут кожен зможе впізнати себе.

 Я дякую Луцьку за свою революцію свідомості. Бо саме тут я чи не вперше відчула загальну любов до України, тут я вперше відчула гордість розмовляти українською мовою, тут я вперше побачила братерську любов і самовідданість, альтруїзм у відношенні до інших. Тут я вперше відчула українство. Я з Закарпаття, де теж є українці, проте вони закарпатські українці. Луцьк дав мені зрозуміти що українська нація є і вона жива. Що конформізм і матеріальний добробут  може бути далеко не на першому місці. Проте я з Закарпаття, з того Закарпаття де мріяли про Карпатську Україну і на державному рівні вітались «Слава Україні!», я з того Закарпаття де подібно Небесній сотні, молоді люди мого віку в березні 1939 року беззбройні стояли на Красному полі за українську ідею, коли на них їхали угорські танки.

Я безмежно вдячна всім тим хто абсолютно безкорисливо допомагав і надихав на цей фільм. Я дуже хотіла б аби цей фільм не розповідав, а стверджував те, що революція свідомості відбулась.

Євгенія Мочарник

Теги: майдан, революція

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати