Рахівські храми

Нова книжка Василя Поповича “Храми Рахівщини”, що побачила світ у видавництві “Карпати”, – найсолідніше з усього досі написаного і опублікованого знаним краєзнавцем з Великого Бичкова. На 392 сторінках подано текстові і візуальну інформації про 86 нинішніх храмів чотирьох конфесій. Оскільки подано фото і не існуючих вже храмів, а також двіниць, частин інтер’єрів (іконостаси, олтарі, приділи, склепіння), різних обрядів, книга містить майже тисячу світлин.

Рахівські храми

Автор – директор Великобичківської музичної школи, де працює вже 36 років. Член Спілки композиторів, написав понад 200 пісень. Окрім кількох нотних збірників, видав вже кілька краєзнавчих розвідок присвячених рідному селищу і району у цілому.  

Найдавніша виявлена автором дата з історії рахівської архітектури – 1428 р., коли споруджено церкву св.Миколая у Середньому Водяному (збереглася донині, але з суттєвими перебудовами ХVIII ст.). Кожній церкві присвячено від двох до чотирьох сторінок детальної інформації. Особливо детально викладається історія останніх двох десятиліть.

У чотирьох благочиннях (церковних округах) УПЦ на Рахівщині налічується 46 храми. Серед них чимало споруд ХХІ ст., але є й церкви 1930-х років і навіть ХІХ ст. (Ясіня, Кваси, Чорна Тиса, ), а також XVIII ст. (Ясеня-Плитоватий). В одному лише Рахові 5 православних храмів.

Греко-католики мають у районі 26 храмів у трьох деканатах – переважно ХХІ ст., але кілька ще з XVIII ст. У римо-католиків 9 храмів – 5 старих і 4 нещодавніх. УПЦ Київського патріархату представлена у районі 5 храмами – усі 2010-2013 років будівництва.

А ще у книзі мовиться про 4 монастирі – два колишні і два діючі. Наведено чимало даних про церковні дзвони і книги. Перших є 250 різних за формою, величиною і звучанням у майже 80 храмах. Збереглося кілька відлитих ще у XVII-XVIII ст. Не менш цікаво мовиться про рукописні метричні книги та богослужбові стародруки, що збереглися тут з XVIII ст.

Наприкінці дано біографічні нариси про двох найвидатніших церковних діячів, що народилися на Рахівщині – православного святителя Алексія Карпаторуського (1877-1947) і греко-католицького єпископа-мученика Теодора Ромжу (1911-1947). Обох канонізовано.

У додатках подано чотири нариси: про ялинку для Ватикану (вирощена на Менчилівському урочищі Великобичківського лісово-мисливського господарства, встановлена на пл. св. Петра 19 грудня 2011 р.), старовинні карти Рахівщини (1585-1600, 1725, 1772, 1889 р.), паломництва сучасних священиків на Святу Землю, про 12 листівок 1910-1930-х років. 

Серед використаного дослідником – 53 друковані джерела (в тому числі рідкісні буклети і листівки), архівні і рукописні (зокрема, церковні книги), а також власноруч зібрані спогади 74 краян. 

Автор дякує усім, хто допомагав йому у збиранні матеріалів. Це перш за все його батьки (батько, теж В.Попович – іконописець, чиї образи є практично в усіх православних храмах Рахівщини), а також численні настоятелі церковних громад, діючі та колишні голови парафіяльних рад, касири, церковники (дячки), куратори, вірники, історики М.Сирохман і Ю.Данилець, редакційні працівники. Окрема подяка фотографам і комп’ютерникам Омеляну та Павлу Горинецьким, Василю Йосипчуку.

Книга містить кілька тисяч прізвищ. На сьогодні це найповніша церковна історія одного закарпатського району. Принаймні, чотирьох конфесій, які позначені традиційною архітектурою і церковним мистецтвом (бо поза книжкою лишилися різні протестантські деномінації, але вони мають зовсім іншу специфіку і в архітектурі, і в інтер’єрі храму). Книгу написано спершу ногами, які сходили уздовж і впоперек увесь район, а вже потім – руками на комп’ютері.

27 червня 2014р.

Теги: храми, церкви, Рахів

Коментарі

Bychkivljanyn 2014-07-02 / 22:23:09
Dobra, bohouhodna pracja! Velyka podjaka.