До побачення, УжНУ!

На початку квітня подала заяву на відрахування з УжНУ, тоді ж написала цей текст, але чомусь вирішила не публікувати його. Та через останні події (точніше новини) вирішила таки доповнити кількома абзацами і запостити. Сподіваюся керівництво УжНУ перевірить інформацію щодо прослуховування своїх працівників та студентів і вирішить цю проблему. Я ж бажаю університету скинути баласт у рухатися вперед до розвитку!

До побачення, УжНУ!

Надумала забрати документи з УжНУ... Так, саме тепер, за кілька місяців до закінчення. Перебираю думки, зважую усі "за" та "проти". Але таки розумію, що, мабуть, подолати емоційний та психологічний бар'єр і довчитися не зможу. На жаль, 5 курс на філфаці в УжНУ вбив у мені все бажання отримувати диплом цього вишу. Хоча, щирю вірю, що в перспективі університет стане дуже крутим і потужним і всяко сприятиму цьому.

Причин, чому не можу і не хочу закінчувати УжНУ, багато, але основні такі:

1. Середовище не те. Завжди вважала і вважаю, що університет має вчити, зокрема  й приймати виклики та справлятися з ними, або робити позитивні зміни, або змінювати те, що не подобається, вільно думати і висловлюватися врешті-решт. Але коли постійно бачиш пристосуванство, то починаєш вважати це нормальною моделлю поведінки в суспільстві. Це не для мене.

2. Кожен сам за себе. Про «студентоцентризм» тут можна тільки мріяти. Під час революційних подій не склала один залік, втратила стипендію (про що дізналася, коли мені її не нарахували), але сама винна, бо не встигла вивчити. За це нічого не кажу. Та проблема в тому, що перескладання мені призначили у період практики, а практику я проходила в іншому місті (у  Львові). І так у мене минали перескладання за перескладанням, а я про них ні сном ні духом. Ходити в університет щодня, щоб дізнатися, коли буде перескладання, не мала фізичної можливості, а сказати одразу мені в деканаті не могли. І зателефонувати не могли, і старості передати не могли, і через студентське самоврядування повідомити теж не могли… Отак-от.

3. Диплом заради диплому. Спочатку про тему дипломної роботи. Я вже писала про те, як мені відмовили реєструвати тему дипломної роботи, над якою я дуже хотіла працювати, якою горіла, яка мала практичне і теоретичне значення, яка мала сенс. Але ні, залишили те, що вважали «безпечним». Як на мене, саме такі «безпечні» теми вбивають журналістику і не мають ніякої користі. Але я ніби прийняла це, вирішила писати те, що мені, м’яко кажучи, «порекомендували» (чи то нав’язали, чи то не залишили вибору) і не псувати нервів. Але не можу я себе замусити писати те, в чому не бачу сенсу. Ну не можу я написати, що опис перформансів, які були в Ужгороді, матиме хоч якесь практичне значення для мене, чи, тим більше, для інших студентів. Не можу я говорити, що це важливе дослідження, коли нічого нового воно не несе… Це навіть не підрахунок евфемізмів в газеті «Ужгород». Можливо, ще рік тому було навіть цікаво розписувати, яка твоя робота актуальна, важлива і усім необхідна, але зараз це щонайменше тупо і зовсім неправдоподібно. Отже, я можу організувати крутий перформанс, але написати про це дипломну роботу не можу, а точніше – не хочу. Останнім часом помітила, що диплом давно вже не має значення, головне – працювати над собою, здобувати практичний досвід і бути сумлінним в обраній галузі. Цим і планую зайнятися найближчим часом. А як треба буде, то довчусь :-).

4. Треба скинутися комісії. Добре пам’ятаю, як минулого року ми «задобрювали» комісію, що приїхала до нас на державні іспити. Хоча за 5 років навчання жодного разу не давала хабара, але на квіти і цукерки на сесію скидувалася, бо якось так прийнято (зараз за це дуже соромно). Але минулого року, на держіспитах, це переходило вже всі межі. Ми не просто скидувалися на гостину комісії, а й на їхній повноцінний і недешевий відпочинок (оренда будиночка за містом з басейном і лазнею, ресторани, екскурсії…). Цього року я б не скидувалася, і тільки від самої думки про це починаю відчувати флюїди непорозуміння з одногрупниками. Тому побережу їхні і свої нерви і не даватиму приводів для невдоволених обговорень (і на кафедрі теж :-).

5. Не бути білою вороною. Якщо чесно, набридло бути «вискочкою», якій більше всього треба, «скалкою», якій постійно щось не так, «непосидою», яка все би щось організовувала, «задавакою», яка на все має свої думки, «правильною», яка щось засуджує і не сприймає, тою, яка тільки те й робить, що «піариться», тою, якою «хтось керує» (за 5 років так ніхто й не сказав, хто ж цей «хтось»). Насправді, це середовище-демотиватор. Змінюватися я не хочу. Мені краще перебуватия серед мотивуючих людей, тих, хто діє, тих, в кого я вчусь, тих, хто надихає, тих, хто здатен творити, тих, хто чистий, щирий, добрий і вільний.

6. Журналістика чи прес-служба? На жаль, в УжНУ між цим дуже розмита межа. Зрозуміло, що не всім дано бути акулами пера, але ванільні журналісти – це вже теж якось пошло. Дуже сподіваюся, що колись кафедра журналістики перестане «штампувати» людей, що знають правило «оберненої піраміди», а випускатиме найкращих журналістів України.

7. Авторитети неавторитети. Коли прийшла на перший курс, то почала дуже захоплюватися своїми викладачами. Деякі, зокрема і Шумицька Г.В. (сьогодні декан філологічного факультету) стали для мене авторитетами. Але з кожним роком я в них розчаровувалася все більше і більше… Я не даремно назвала тільки одне прізвище. Це, мабуть, найбільше і невиправне розчарування… Я не буду зараз писати про те, якою ціною була здобута посада декана, але напишу про інше: як чоловік Шумицької підписував документи СБУ на прослуховування мене і Володимира Феськова на підставі ст. 253 Кримінального кодексу України – "терористичний акт". Вдумайтеся, ТЕРОРИСТИЧНИЙ АКТ!!!. І я, і Вова – студенти Шумицької. Скажете, що просто співпадіння? Можливо, як і те, що кілька років тому Галина Василівна просила мене зустрітися з працівниками СБУ, які намагалися домовитися зі мною про співпрацю. А ще цікаво написали в одному коментарі до статті про прослуховування: «Закарпатська СБУ прослуховувала телефони активістів ЄвроМайдану. Про це свідчать документи, що їх оприлюднив власкор Нового каналу на Закарпатті Віталій Глагола. А пані Шумицька чоловіку Вові ще доручила прослуховувати і абонетів з УжНУ з такими прізвищами (інші Глагола або хтось із добрих журналістів може довідатись): Сливка О.Г., Студеняк І.П. , Барчан В.В., Пахомова С.М., Джоганик Я.І., Сабадош І.В., Шпеник О.О., Бідзіля, Ю.М., Шаповалова-Гриць Г.В., Шебештян Я.М., Сенько І.М., Суран Т.І., Брандіс О.С., Гоца Е. Д., Пискач О.Д., Статєєва В.І., Галас Б.К., Галас А.М., Розумик Т.І.  і т.д.». Я не знаю, чи це правда, і не мені судити, вони там між собою колеги, нехай розбираються. Але чомусь особисто мені здається, що це цілком можливо.

 

8. Інші пріоритети. У моєму житті з’явилося багато нових пріоритетів. На це вплинули зміни в особистому житті, революція (+ революція в собі), спілкування з надзвичайними людьми, новий життєвий досвід та бажання ефективно використовувати час.

І думаю, на цьому досить. Бо писати можна багато. Знаю, багато хто мені може заперечити і сказати, що то все неправда, але така вже моя суб’єктивна думка. Можливо й на сайті «Медіацентру» напишуть щось філософсько-неоднозначне)) За 5 років було, безумовно, й багато чудових моментів. І є викладачі, яких пам’ятатиму завжди і завжди буду їм вдячна. І є багато переваг, звісно. І я не була найкращим студентом, що несамовито гриз граніт науки. І так, попри все, я – патріот свого університету і намагатимуся завжди йому допомагати розвиватися. Бо в кожній ефективній команді завжди має бути «критик», який помічає помилки і недоліки, щоб їх можна було виправити. І, можливо, якщо все в моєму житті складеться добре, я навіть стану меценатом УжНУ :). Але попрошу і викладачів, і студентів, і керівництво вишу тверезо оцінювати всі проблеми і вирішувати їх. Рухатися вперед, мати за пріоритет якість та розвиток, бути сім’єю, любити один одного, підтримувати та допомагати, чути один одного і бути відкритими. Знаю, що все буде добре! І прошу не тримати на мене зла за те, що я не тримала язика за зубами :). Може, колись ми згадуватимемо все це з усмішками.

 

 

P.S. Заяву на відрахування за власним бажанням я подала 7-го квітня, вже би мали підписати. Час здати студентський, забрати диплом бакалавра і рухатися далі.

27 квітня 2014р.

Теги: заява, УжНУ, Шумицька, журналіст

Коментарі

студент 2018-03-20 / 13:27:18
До М.Феденишинця,пане,а професуру від античності до сучасності,тобто класику ,Ви теж назвете пердунами,як так можна!Кожна людина,має своє місце у історії,не треба робити себе мудрішим.

студент 2018-03-20 / 13:22:11
Усі дії журналістки,свідчать про те,що першим ділом у навчальному закладі,мають бути практичні і лабораторні роботи,які у перспективі,після диплому,дають можливість оформитися практично на роботу,а заклад крім диплому міг би пропонувати роботу!,і не було би йому ціни!

наука 2018-03-20 / 13:16:21
Справді,краще біла ворона,ніж фарбований папуга!Істина дорожче!.

Учитель 2014-05-11 / 11:29:55
Это - поступок! Молодец! Это доказывает,что Юля уже настоящий журналист!И глпвное - гражданин!

ммм 2014-05-08 / 00:37:45
Олег, про яких вагомих журналістів ви говорите? Кисельов чи що? Не всім же ж бути на телебаченні??. Публіцисти, письменники кажете? Зараз такі письменники, що краще би не писали нічого, а те що їх обличчя показують по тб і на фейсбуку не гарантує якості їх робіт. Ви теж можете стати відомим письменником, лише потрібно завести блог і писати туди все, що прийде на думку.

журналист 2014-05-07 / 14:41:09
на жаль, такі люди як Шумицька роблять велику шкоду для майбутнього Закарпаття... автору - респект!

Юлі 2014-05-02 / 20:21:16
Тобі, молодій та здоровій, потрібен нормальний здоровий мужчина. І ти забудеш про будь-які революції. І не ведися на "романтично-піднесені" тексти коментаторів даного сайту, у яких вочевидь проблеми в особистому житті.

Олександр 2014-05-01 / 00:16:01
Юля молодець. Так тримати, успіхів у всіх починаннях!

ти небезпечний якщо ти інший 2014-04-29 / 16:15:47
читаючи цю статтю я згадав книгу Річарда Баха «Ча́йка по и́мени Джо́натан Ли́вингстон» - рекомендую всім прочитати

Шановна Юлія я бажаю Вам успіху у здійсненні всього задуманого і також приєднуюсь до Ваших побажань стосовно майбутнього. За такими людьми як Ви - наше світле майбутнє!
Ті хто вважають що це "Звйоздная балезнь" - це просто ДУРНІ і ХРОБАКИ які обмежені у своєму світогляді і дають ще далі себе обмежувати чинникам з зовні!
Я вірю в те що Ви чесна і совісна людина і будете відноситися до своєї діяльності як творець художник, а не як тут писали журналістика-ремесло, ремесло -це коли вам керівник каже як повинно бути і що робити, а журналістика це МИСТЕЦТВО доносити людям правду! Ми всі тепер є свідками такого шаблонного відношення до журналістики і знаємо до чого це призводить - інформаційна війна, пропаганда і т.д. в результаті можна знижувати планку моральності у суспільстві і як казав колись давним-давно дмитро кісільов "Піпл будет хавать"



7777 2014-04-29 / 14:09:26
Оце ляпас шумицькій - усе стає явним

5555 2014-04-29 / 14:08:27
після цього Смоланка змушений "попросити" шумицьку, у неї нема мужності піти самій буде триматися до останнього. Які ще докази потрібні, чи може вона і чоловік знову "працюють" у потрібному напрямку. Але є Смоланка інших уподобань? Де розумна межа?

Олег, Берегово 2014-04-28 / 22:56:13
Молодець, Юліє.
А взагалі, просто смішно - хіба може навчити журналістиці УжНУ?
Хто там викладає? Якісь вагомі журналісти, публіцисти, письменники?
Тож, практично нічого не втрачаєш.
Читайте, молодь, розумні книжки, оволодівайте корисними професіями, а журналістиці й самі навчитесь, якщо є хист.

В сторону: я особисто вже двох розумних людей відмовив від поступлення на журфак. Бо нічого там робити.

тато 2014-04-28 / 21:36:05
Молодець дівчинка. Пам'ятаю її з мітингів

Михайло Фединишинець 2014-04-28 / 19:46:40
Засвербіло додати. Чимало філфаківських викладачів - це старі пердуни, від яких тхне нафталіном і яких давно треба викопнути з універа. У буквальному розумінні слова. Бо вони планують доти розбудовувати незалежну Україну, доки їх не винесуть вперед ногами...

Михайло Фединишинець 2014-04-28 / 18:35:13
Потужний, цікавий і правильний крок. Так мені підказує досвід та...інтуїція. І доволі стьобово написано, принаймні дівчина з реальним потенціалом. Знаєте, проведу несподівану паралель. Колись поет Андрій Любка хвалився, що за 5 років навчання в нашому сраному універі пропустив, якщо не помиляюся, 97 відсотків пар. Чи сказав він правду, чи ні, не знаю, але згодом я в душі каявся, що позаочі ганив його, мовляв, нічим хвалитися, мовляв, матиме серйозні прогалини в знаннях. До речі, здається, я йому і в очі це повів. До того ж Андрій часто конфліктував з викладачами, словом, у жилах хлопця гула гаряча кров. Час покепкував наді мною, чи не так? О, спливло на гадку: мій однокурсник Ярослав Галас також часто, дуже часто пропускав пари, натомість нині - це провідний журналіст України. Словом, Юліє, удачі!.. І таке: особисто я не знав, не знаю і знати не хочу Шумицьку, але вона ніколи не викликала в мене довіри. Ось є таке: не віриш людині - і все. Тому я ні на йоту не дивуюся, що вона виявилася банальною стукачкою...

Генек 2014-04-28 / 12:21:46
Вразила. Думаю, що багато випускників також не розуміють, що вони робили в УжНУ стільки років. Закінчив ІТФ, але на жодній роботі ті крихти знань, що нам дали там виявилися непотрібними, навіть якщо робота була по спеціальності. А про пристосуванство і некомпетентність викладачів взагалі промовчу... Шкодую, що стільки потратив часу і зусиль, щоб поступити і провчитися в УжНУ, за цей час можна було самостійно опанувати будь-яку професію і відкрити свою справу, натомість пройшло 5 років навчання і непотрібний нікому випускник з голим задом і непотрібним нікому дипломом шукає роботу. На жодній роботі навіть не попросили показати той диплом.

Володя 2014-04-28 / 11:07:30
Маємо принаймні одного журналіста цього року з УЖНУ. Хоч і без диплома, який насправді нічим справжньому журналісту не допоможе. Успіхів тобі, Юля!

журналистка 2014-04-28 / 01:30:01
Юля, желаю тебе, чтобы опыт, который к тебе придёт, стал дополнением к нынешней искренности. Очень важно её сберечь.

Максим Молнар 2014-04-27 / 23:29:38


Насправді дуже шкода коли притомні та адекватні журналісти покидають відділення журналістики УжНУ. Це є ознакою безнадійної ситуації. Така ситуація притаманна для всіх факультетів. Але відділення журналістики є особливим відділенням і тут такого середовища просто не повинно бути. Студентів цього відділення НЕ ПОВИННІ змушувати оплачувати проживання і відпочинок членам екзаменаційних комісій (ця практика давня і традиційна, дякуючи Юрію Бідзілі)!!! Як ви потім хочете прививати тим студентам відчуття свободи і вільнодумства?? Студентам цього відділення НЕ ПОВИННІ забороняти писати дипломну на бажану ними тему тільки тому, що тема ніби то є неполіткоректною у відношенні до ректора!!! Можна ще багато перерахувати, чого не повинно бути на відділенні журналістики УжНУ. Я дякую Юлі за те, що вона є. За те, що вона неодноразово ставала для нас натхненням (для мене особисто). Тримайся!


Марина 2014-04-27 / 23:11:35
Юліє, я випускниця УжНУ, журналіст, але... якби час повернувся назад, можливо, ніколи б не обрала цю професію. Звичайно, тут є широкий простір для висловлення власної думки, громадянської позиції, є також змога словом допомогти іншим, та з іншого боку, буду меркантильною - мізерна зарплатня, порівняно з іншими професями, для яких не потрібен диплом. Раніше про це не думала, бо, зізнаюсь, і зараз дуже люблю свою роботу, але коли ти одна виховуєш дитину і немає підтримки збоку... важко вижити... Тож щиро бажаю й надалі залишатись собою і знайти себе в цьому нелегкому житті.