«Маємо не внутрішньополітичний конфлікт, а зовнішню агресію на Україну»

Інтерв'ю з політологом, керівником "Закарпатського інституту політичних досліджень" Віктором Пащенком.

Протягом двох місяців масових протестних акцій, які охопили всю країну, йде усвідомлення того, що відбувається в Україні. Так що, на Вашу думку, трапилося?

Перше, що треба сказати, що цей процес має дуже глибокі корені. А влада виглядає абсолютно неадекватною, неспроможною вирішити проблеми через їх неусвідомлення. І це не питання євроінтеграції або косметичних змін у владі чи певних персоналій, що зараз пропонуються владою у переговорах. Ці проблеми накопичувалися щонайменше чотири роки правління В.Януковича. Хоча, за великим рахунком, вони навіть ще глибші. Але в даний момент ми можемо стверджувати, що з перших днів режим Януковича і Партії регіонів робив все для того, щоб сконцентрувати владу у своїх руках. Це ще одне свідчення того, що вони абсолютно не розуміють країну. Їм здається, що якщо зосередити формальну владу в контролі над президентською вертикаллю, Кабміном, Верховною Радою, судами, силовими структурами та власністю, то ця влада буде непохитною і вічною. Так В.Янукович з перших днів свого президентства і діяв. В принципі, він свого досяг. Вся відповідальність є на ньому, але ця відповідальність призвела до наймасштабнішого громадянського вибуху, який ми тепер спостерігаємо, і це є результатом чотирирічної політики, бо влада в інформаційному суспільстві це не тільки повноваження та гроші, а й авторитет та інтелектуальна спроможність, чого совковий, кримінальний менталітет зрозуміти не може.

Перше, до чого вдався новообраний президент Янукович, це підпорядкувати собі парламент. Погрозами, підкупом та іншими методами у Верховній Раді формувалася більшість, щоб посадити у крісло прем’єр-міністра Азарова і зробити слухняним уряд. Через півроку відбулося безпрецедентне рішення Конституційного суду – відміна дії тодішньої Конституції і повернення до старої, де влада концентрується у руках президента. Тобто, вже тоді розпочато узурпацію влади, але суспільство ще не було доведене до точки кипіння і відреагувало досить спокійно.

Після Конституційного цими ж методами були підпорядковані інші суди, розпочато масове переслідування політичних опонентів. Зокрема, засуджені лідери найбільших опозиційних блоків. Паралельно з цим жодна реформа, яка була ініційована як передвиборча програма Януковича, не була впроваджена в життя або ж впроваджена з такими проблемами, які викликали суспільний спротив. Наприклад, податкова, адміністративна реформи чи недолуге виконання пенсійної. Фактично все, що обіцяла влада, дало прямо протилежний результат.

Паралельно почалися процеси концентрації власності в руках однієї сім’ї. Згодом був переформатований уряд, коли ключові посади зайняли наближені до «Сім’ї» Януковича люди, пов’язані з сином президента – такі як Сергій Арбузов, Віталій Захарченко, Олександр Клименко. Було знищене місцеве самоврядування. У 2010 році відбулися вибори до місцевих рад із значними порушеннями. Через державне казначейство паралізована діяльність місцевих бюджетів. В Києві взагалі було ліквідовано місцеве самоврядування і дотепер немає ні мера, ні Київської міської ради. Цей же процес продовжився вже на рівні Верховної Ради, коли змін набуло виборче законодавство. Повернення до мажоритарної системи підсилило владу, яка таким чином маніпулює депутатами. А також запроваджений безпрецедентний процес відсіювання неугодних депутатів вже через контрольовані суди.

Незважаючи на всі публічні заклики до боротьби з корупцією, натомість ми зіштовхнулися з нечуваним її ростом, який породжений в першу чергу прикладом сім’ї президента. Створено навіть корупційний символ – Межигір’я. Відповідно чиновники нижчих рівнів це наслідують за суспільним законом орієнтування на вищестоящі органи. Це в свою чергу породило такі болючі проблеми в суспільстві як Врадіївка (зловживання силовиків владою), ціла епопея історій мажорів, які живуть за власними правилами. Вся система державної влади за чотири роки правління В.Януковича підпорядковувалася інтересам однієї сім’ї, однієї політичної сили, вибудувана ця влада була під жорстку ієрархію і це не могло не породити розкол країни.

Тому протест проти відмови від підписання євроінтеграції був лише зовнішнім приводом, а не глибинною причиною. Це детонатор, який розбурхав суспільне невдоволення, що має значно глибші корені. Питання європейської інтеграції певною мірою пом’якшувало неприйняття В.Януковича, оскільки суспільство вважало, що дотримання європейських правил гри дозволить в майбутньому цю владу змінити. Президент припустився тактичної помилки, коли почав широку рекламу євроінтеграції. Цим він думав десь шантажувати Росію, а вона в свою чергу, не знаючи інших методів, розпочала силовий тиск на Україну. Тому широко розрекламований курс на євроінтеграцію був різко змінений за тиждень до підписання. По-перше, це відбулось тому що Росія зрозуміла, що лише силовим тиском вона не досягне успіху, і відповідно  змінила тактику, запропонувавши, крім «кнута», ще й «пряник» - особисті дивіденди президенту й уряду у вигляді знижки на газ, позик і кредитів. По-друге, найбільш радикальне оточення Януковича переконало його, що підписання договору не збільшить йому електорат на наступних виборах, тому що ті, хто за євроінтеграцію, все одно не будуть голосувати за нього, а проросійських виборців він, навпаки, лише відштовхне. Це оточення в особах М.Азарова, А.Клюєва, людей тісно пов’язаних зі спецслужбами О.Лукаш, А.Портнова, В.Сівковича, політтехнологів М.Погребинського, В.Піховшека за якими стоїть безпосередній агент Москви В.Медведчук - головний тіньовий провідник проросійських інтересів.

А чому протести так швидко набули небачених масштабів?

У зв’язку з різкою зміною курсу почалися перші мирні протести, які мали швидше декларативний характер. Та породжені вони були ще й тим, що якщо В.Янукович відмовиться від європейських правил гри, то надія на зміну влади в легітимний спосіб в 2015 році значно зменшиться. Тому ці виступи можна назвати попереджувальними. Але знову ті ж силові структури в оточенні президента переконали його, що Майдан треба показово розігнати, щоб в майбутньому не виникало бажання протестувати. Звідси була команда «Беркуту» під надуманим приводом показово побити молодь, яка знаходилася на Майдані – саме з метою залякування і розправи. Це і є основний прорахунок влади: застосування застарілої «совкової» системи залякування  проти сучасної України. Тому ці акції  дали прямо протилежний ефект. Країна відповіла не страхом, а могутнім посиленням спротиву. Після побиття студентів у Києві зібралася наймасовіша акція за всю історію існування держави.

Наступна технологія теж була чітко спланована у надрах російських спецслужб, коли наймані провокатори б’ють молодих хлопців із внутрішніх військ, а схований «Беркут» спочатку дає змогу достатньо познущатися з тих хлопців, а потім і самим вийти на арену й застосувати силу та «закон» вже проти мирних протестувальників. Та і ця акція не досягла своєї мети. Вона лише викрила провокаторський, неконструктивний спосіб дій влади. Оскільки жоден із силовиків не був покараний, а провокатори не були заарештовані, хоча їхні прізвища відомі, зокрема сумнозвісний Д.Корчинський.

Таким чином, вся відповідальність автоматично лягла на В.Януковича, а далі він як керівник втрачає контроль над ситуацією. Український президент стає неприйнятною особою в очах Заходу і залежним від московських ляльководів. Те, що він повністю втрачає самостійність, показали й подальші кадрові зміни. Так з оточення Януковича звільнені всі, кого відносили до  ліберального крила  Партії Регіонів – С.Льовочкін, Л.Акімова, А.Єрмолаєв та інші. Депутати І.Богословська, Д.Жванія пішли самі. Припинена діяльність студії С.Шустера.  А останнє голосування за «антидемократичні закони» ще раз підтвердило, що в арсеналі влади знаходиться лише примітивний силовий варіант вирішення цього питання. І президент до цих пір не розуміє, що твориться в країні.

І що нас очікує?

Зміни – це складний і довгий процес, поки чинна влада усвідомить, що насправді відбувається. Вона не розуміє, що справа не в київському Майдані, і тим більше не в якомусь зарубіжному центрі фінансування. Що сьогодні повстанням охоплена вся країна. Але силові, терористичні методи влади тільки породжують агресивніший спротив і це є злом, тому що екстремісти знаходяться з обох боків. Воно лише віддаляє країну від Європи,  демократії та вирішення економічних питань. Хоча вигідне «клубу незмінних правителів» на чолі з В.Путіним. Змоги утриматися режиму В.Януковича в перспективі вже немає, можлива лише ескалація конфлікту зі ще більшими втратами. Сьогодні зрозуміло, що він має єдину милицю в особі Російської Федерації, яка прагне законсервувати існуючу систему. Бо в Москві чудово розуміють, що перемога демократичних процесів в Україні – це кінець імперським зазіханням Росії.

Тож нині ми маємо не внутрішньополітичний конфлікт, де дискутуються різні точки зору, а зовнішню агресію на Україну, яка використовує злочинні терористичні методи. Опорою її всередині країни є наскрізь корумпована провладна еліта, яка вбудована в систему державних привілеїв.  Є величезні підстави думати, що такими методами діють найманці, які пройшли вишкіл у гарячих точках Росії, в Чечні, в Афганістані. Думаю, що скоро такі факти будуть виходити на поверхню. А зараз внутрішньополітичний конфлікт перейшов у конфлікт боротьби за незалежність та суверенітет. Тому на нинішній день ті люди, посадові особи, члени правлячої партії, керівники, які підтримують чинний режим, фактично виходять за межі законодавчого поля, тобто якщо й не виконують злочинні дії особисто, то, принаймні, підтримують їх. Наприклад, якби Закарпатська обласна рада ще на початку грудня проголосувала за засудження силових дій, та відставку уряду і так діяли інші державні структури та служби то цілком імовірно, що нинішніх смертей могло й не бути. Але «регіонали» та пристосуванці  вважають за краще промовчати. Та чим далі, тим більше ситуація буде загострюватись і тим більше відповідальності буде на тих, хто нинішній режим підтримує.

Отже, сьогодні мова йде не так про шляхи розвитку України, як про спротив злочинним діям не тільки внутрішнього режиму, а й зовнішнього агресора, яким в сучасних умовах виступає Росія, як захисник традиційної феодально-корупційної системи в геополітичному вимірі. Саме так тепер мають себе оцінювати українські політики, чиновники та силовики. Відмовка, що ми просто виконуємо свою роботу, на нинішній момент втрачає сенс, тому що їхня робота – це охорона і обслуговування інтересів українських громадян. А сьогодні з цього правового поля влада вийшла.

То чим, на Вашу думку, закінчиться конфлікт і хто може змінити існуючу владу?

Світова практика така, що більшість людей базуються на попередньому досвіді, а для визрівання нових креативних ідей потрібні час і умови. Зараз так само люди ставлять собі застаріле завдання – кого призначити вождем. А відповіді немає, бо воно не вирішує проблем. Повинно бути кардинально інше рішення – зміна системи управління в принципі. По-перше, влада має деперсоналізуватися і потрапити під контроль громади, як це відбувається у всіх цивілізованих країнах. Роль першої особи надзвичайно сильно повинна впасти і звестися переважно до представницьких та зовнішньополітичних функцій. Концентрація на вожді – це класична феодальна система правління. Сучасна ж система базується на правилах, законах, принципах взаємодії. Зміст нашої революції в тому, що влада неухильно наближається до народу. Вона розмивається по горизонталі і роль конкретного керівника не набуває занадто важливого значення. Влада зосереджуватиметься в колективних представницьких органах, таким чином зростає роль парламенту, місцевого самоврядування. По-друге, необхідне посилення змінюваності влади, а не її увіковічення.

Свіжий приклад залежності особи від громади. В.Янукович хоче підкупити посадою прем’єр-міністра А.Яценюка. А той, навіть якби хотів погодитись на посаду, не може цього зробити, бо відразу зіштовхнеться з масовим розчаруванням і через місяць-два перетвориться в політичний нуль. Тому в даному випадку не Яценюк керує масою, а маса керує Яценюком. В цьому і зміст демократії та кардинальних реформ. Питання «а хто замість?» не матиме такого значення. Якщо керівник  приймає помилкові рішення, то  відразу відчуває спротив на всіх рівнях, як це й відбувається в цивілізованих країнах.

Ще один приклад, пов'язаний з масовими протестами в Іспанії. Там десятки тисяч людей вийшли на вулиці, бо влада Мадриду запланувала реконструкцію проїжджої частини центру та створення великої пішохідної зони. На це необхідно витратити 30 млн. доларів. А іспанці вважають, що в часи кризи такі витрати невиправдані. Можливо, вбачають тут і корупційну складову. Проте, якщо діє демократична система управління, то конфлікт не переростає в політичний і вирішується на рівні громади. Так і відбулося в Мадриді. Порівняймо це з конфліктом навколо площі Народної в Ужгороді, який став надзвичайно символічним.

Тому, на мою думку, після революції гідності, що відбувається зараз в країні, активність та вплив людей на владу сильно зростуть. Вони також вчитимуться прискіпливіше відноситися до різноманітних виборів. Це і є формулою успіху європейської цивілізації, яка базується на взаємній відповідальності влади та суспільства.

26 січня 2014р.

Теги: влада, опозиція, Янукович


Віктор Пащенко
Публікації:
/ 6Вибори в Словаччині: Притча про вовків
/ 4Символіка Незалежності
/ 14Перемога розуму над інстинктом
/ 36Мукачево. "Падіння" Турула
/ 4Коса на камінь. Рух підтримки закарпатських військових проти правоохоронців
/ 5Орбан як Путін
/ 7До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну
/ 5Закарпатський переворот №3
/ 9Про Балогу, Москаля, Медведчука та політичну історію Закарпаття
/ 7"Переворот" в Закарпатській облраді: перерозподіл старого і опіка Києва
/ 14Десакралізація влади як шанс до реального самоврядування
/ 11Андріїв – Щадей: крок вперед, чи два назад?
/ 5Ужгород політичний (післямова виборів 2020)
/ 1Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
/ 1Ужгород політичний. Ч.1
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
» Всі записи