ДОРОГОЮ НА АПШИНЕЦЬ

Нівроку у мене склалися ці вихідні, а розпочалося все з того, що в п’ятницю після роботи ми з друзями виїхали з Києва і проїхали на авто до мого рідного села Верхнє Водяне, а вранці зустрілися з друзями, які теж приїхали щойно з Праги.

ДОРОГОЮ НА АПШИНЕЦЬ

Перезнайомившись одні з одними хто кого не знав, а дівчата наші файні почали турбуватися про те, щоб ми там мали що випити та попоїсти Хлопці почали тим часом вивантажувати наші авто, та почали готувати наших могутніх «залізних коней», у яких під капотом могутні мотори, оскільки «залізні  коні», на яких зазвичай ми підкорюємо схили висотою понад 1600 метрів над рівнем моря, застоялися у «хліві»,  позаяк у нас на них часу немає, бо проживаємо всі від них далеко: одні в Празі, а другі в Києві, і вони в «хліві» сплять цілий рік.

З пів-обороту вони завелися, і пролунав могутній регіт вихлопних газів, після чого водії повиводили їх на подвір’я, й почалося обстеження «копит», які в подорожі відіграють дуже велику роль.

Після обстеження, почали пакувати мішки з приладдям на них. Після невеликої затримки з виїздом почалося основне: запланована подорож в гори, заїхавши на місцеву заправку, залили повні баки, вирушили в подорож, яка тривала дві доби.

Проїхавши моє рідне село дорогою, яку я не дуже насмілююся називати дорогою, оскільки звик такі дороги називати напрямком, тому що вона виглядає як ніби її обстріляли з авіації під час війни: асфальтне покриття де-не-де, одне слово, мало «підкови» не зіпсували на залізних  наших конях, проїхавши село Водиця, теж та сама дорога, а через Плаюц ми почали підніматися на полонину Апецька, по дорозі побачили якийсь пропускний пункт, що нагадував митницю, наш водій посигналив, і там вийшов якийсь чоловік, представився нам працівником «ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВЕЛИКОБИЧКІВСЬКЕ ЛІСОМИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО». Ми його спитали, чи можна проїхати по дорозі далі і чи не є це державний заповідник, оскільки дорога перекрита шлагбаумом, схожим, як у заповіднику?.. На що нам він відповів що не є ця територія заповідником, і можна їхати далі, але за дорогу потрібно платити. Ми поцікавилися: скільки? Він сказав: 25 грн., за одне авто і з кожної людини по 5 грн. Я хотів спитати: чому потрібно платити за дорогу але не став питати, бо мій знайомий відрахував і віддав тому працівнику 100 грн. Той зафіксував в якийсь зошит нашу кількість осіб та номера авто, і відкрив нам шлагбаум, побажав щасливої дороги.

Ми почалися піднімати по дорозі у сторону г. Апецька і побачили, що не погано зроблена дорога, але могло б бути і ліпше за ті гроші. Ось так я довідався, що дорога може бути платною за одноразовий проїзд в Україні, хоча мені та іншим моїм колегам стало незрозуміло, як так може бути, що дорога платна? І також не могли згадати закон, яким це врегульовано. Схилялись до думки, що ліс це територія лісового господарства, але нас  брали сумніви оскільки ми всі знаємо, що ліси це надбання Українського народу. Та, біда їх бери тих лісників з їхніми таксами… Їхали ми і бачили дуже гарну природу, але місцями варварські вирубки лісу, та знущання над ним!

Піднявшись на висоту де немає лісу, тільки трава (псянка) - дорога закінчилась, і почалися напрямки, по яких ми їхали, краєвиди були дуже чудові. Над вечір ми добралися до місця призначення запланованого відпочинку, а саме до о. Апшинець, яке знаходеться на схилах головного хребта масиву Свидовець, на схід від г.Трояска,  координати: 48°16′51.11″ пн.24°09′25.14″ сх. Висота над рівнем моря 1487м.

Там ми розклали свій табір та розподілили обов’язки. Я почав оглядати місце, де монтувати палатку… Відбудувавши табір, ми почали готуватися до вечері, я почав її готувати в казані, через 5 годин десь мені вдалося приготувати бограш, всі говорили, що він не смачний, але в казані нічого майже не осталося.

Лягли ми десь о четвертій ранку, вночі було холодно, і спали не довго, оскільки повітря таке чисте, що виспалися до восьмої, вранці був гарний сніданок та чай з (яфини). Я пішов купатися в озеро, вода була холодна і чиста, в озері видно дно, зі мною пішло декілька бажаючих, купались, загоряли на сонці аж до вечора.

Увечері пішли всі шукати сухі гілляки і склали півтора метрову ватру, дівчата нам приготували смачну їжу, і ми провели біля тої ватри майже цілу ніч.

Вранці встали, прибрали за собою і почали вантажити все на наших коней і самі вмостилися в них та поїхали вниз, до мого села, а далі: одні до Києва, а другі до Праги.

 

м.Київ    22.08.2013

23 серпня 2013р.

Теги:

Коментарі

ДО З ДУБА ВПАВ 2013-08-31 / 17:19:52
ПЛАТИТИ ЩЕДРО ЛЮБИМО! АЛЕ ТАКОЖ ЗА НАШІ ГРОШІ, БАЖАЄМО ОТРИМУВАТИ ЧЕК БУДЬ ТО КАСОВИЙ ОРДЕР, В ЯКОМУ БУЛО Б ВКАЗАНО ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ. А НЕ ПРОСТО ВІДДАВАТИ КОМУСЬ У ПРИВАТНУ КИШЕНЮ. В ОБХІД ДЕРЖАВНОЇ КАЗНИ!!!

з дуба впав 2013-08-29 / 23:36:44
Іване зараз на дворі 2013 рік, ми живемо в епоху ринкової економіки і тотальної демократії, що само собою передбачає оплату за все чи майже за все! Не живи стереотипами соціалізму, звільнися від цього комплексу (соціалізму) і плати, плати всім і багато!!! Будь щедрим!!!


Іван Магей
Публікації:
Мистецтво об’єднує країни
З нагоди 8-ї річниці закарпатської гостини у Києві
Закарпатські сини на "Золотій землі-2019"
/ 1Сьома Закарпатська Гостина у Києві
/ 26-та Гостина у київської закарпатської родини
Мама і Закарпаття
Шоста, “безвізова” "Закарпатська гостина"
Свято Покрови в Закарпатській Церкві у Пирогові
Київських закарпатців запрошують на 5-ту "Закарпатську гостину"
/ 9Кияни у Гечі
/ 1Людина-коваль
/ 1«Будинок мій, а стара нехай іде в прийми!»
ЩИРО ВІТАЮ
Сидіти на двох стільцях ще можна, - на трьох можна тільки лежати!
/ 4 Дорогі земляки, вихідці з Сріберної Землі
УКРАЇНЦІ - ПРАГА - МАЙДАН...
/ 6Банош - гуцула страва
/ 4Бограч-гуляш у Києві
/ 1Правду важко слухати
/ 3Свічка пам'яті
/ 9Джипінг у Бринзині
/ 5Чотири рядки
/ 36Закарпатська гостина в Києві
/ 2Довелося вчора побувати в судовому засіданні в Апеляційному Суді міста Києва,
/ 4Сьогодні Молодіжний осередок Товариства закарпатців в м. Києві святкує день народження!
» Всі записи