2001 рік
Цей перший рік, яким починалося багато чого, видався настільки важким, що ще й нині навертатися до нього дуже непросто. Але...
"Ґражда" придбала свій перший офсетний станок "Рото". Правда, друк А-4 формату, пластини доводилося розрізати навпіл. Володя Яремчук, наш друкар, проявляв зразки справжньої винахідливості, майстерності й витривалості. Траплялися випадки, коли майже в буквальному розумінні спав пару годин прямо біля станка, залишаючи на видному місці записку із зазначенням часу, коли його вранці розбудити.
Проти мене порушено кримінальну справу, яка загалом відібрала майже цілих п'ять років. Зловживання службовим становищем, нанесення державному видавництву "Карпати" матеріальної шкоди на суму щось до 5 тисяч гривень. І хоча все завершилося на мою користь, і хоча "Карпатам" довелося мені відшкодувати значно більшу суму, втіхи від того найменшої.
Здавалося, тому всьому не буде кінця. Був момент, коли я погодився б на будь-який вирок, лише б те все припинилося. "Іменем України" мене звинувачували у злочині... І всі розуміли, що й до чого...
Згадую Романа Офіцинського, який став свідком вилучення комп'ютерної техніки як речового доказу в справі. Ми якраз готували до друку монографію його брата Василя, який передчасно покинув цей світ. Роман вважав своїм обов'язком опублікувати братів науковий доробок. На тому чорному тлі це справді приємний спогад, бо не так багато друзів і приятелів витримали таке, на сьогодні вже буденне випробування. Він мені вірив. Мені сьогодні зовсім неважко вірити йому.
Маю по записниках досить "чорних" стишків з 2001 року. Їх дуже серйозно сприймав Петро Миколайович Скунць (до речі, він писав на мене характеристику, яка, однак чомусь із слідчої справи зникла, а був то оригінал, бо здуру собі я залишив копію; ще одну характеристику писав на мене Леонід Дмитрович Годований. Як я їм вдячний!). Так от, Скунць – це вся моя тодішня аудиторія. Як правило, після чергового судового засідання я заходив до Петра Миколайовича поплакатися. Він знав потішати!
Я зачитав йому "свіжак" з посвятою нашому котові Попелю, котрого він також добре знав. Вірш дещо легковажний, тож реакція Петра Скунця мене приголомшила. Йому буквально перехопило горло, очі зблисли – я прочитав у них відчай безсилля зарадити. По дуже довгій паузі (ми вже закурили) він промовив: "...але заміни "гівно" на "лайно". Все-таки це поезія..." Це єдиний випадок, що я бачив Скунця таким.
* * *
Вірному котові
Це сучий світ –
лиш сукервиця й сеча,
і в оці – леп,
і в голосі – лайно.
Куди й від кого ще можлива втеча?..
Цьом-цьом, Попелику!
Ото ж бо і воно…
Спливає слиззю наче медом пісня.
І в песій голос всі твої слова…
Все буде добре.
Але буде – після.
Тікай, Попелю, відки голова.
09.05.2001
На "Ґражді" стали систематичними зустрічі: конференції, презентації, ювілеї (багатьом з нас у той рік виповнилося 40), імпровізації і т. д. 30-40 людей збиралося завжди. Якось воно завжди в найтяжчих обставинах так стається.
Було ще. Цього року, за офіційною версією, наклав на себе руки мій друг з Міжгірського Майдану, однокурсник, кореспондент газети "Сільські вісті" Василь Кущинець. Незадовго перед цим, у святковому (до дня журналіста) числі видання було опубліковано інтерв'ю з Василем. "Чи Ви, Василю, не боїтеся так гостро писати?..." – приблизно так запитувала його колегиня. "Я знаю, що пишу, не з чужих слів. Я живу в тих горах..." – щось так мав відповісти Василь.
* * *
Пропам’ятне для Василя
Василь пішов по дрова у четвер.
Василь пішов і вже не повернувся.
На жердці кури шориком сміються –
Вже Василя не буде відтепер.
По наших селах всуціль Василі.
Ще Івани, Михайли, Юри, Петри.
Натурами як не м’які, то вперті.
Тверді в усіх однако мозолі.
Та нафіґ поетичний реманент!
Сопух буденщини – гнила житейська проза.
Пропив коня. Ще доточили й воза.
Це – антисоціальний елемент.
Хо-хо! Статейки про нужду і гнів.
Задримбай ліпше чи візьми пищалку.
Або розслабся – промочи ґирґалку
І дякуй Богу, доки не здурів.
О Верховино! Рідна мамко! Вже
Затеребили хлопа. Без комашні.
Тебе ж ґвалтують прийшлі і домашні,
І кажуть – скурвилась, скопилилась. Авжеж!
Ці наші гори важчі од хреста.
Ці гори – наше невідступне горе.
Чи й Божа сила їх колись розоре!?
Василь на це чекати перестав.
У зворах присліпських цоркочуть камінці,
Бурчать буркути, вівкають смереки,
Їм зорі озиваються далеко…
За древнім звичаєм – забава при мерці…
16.08.01
Але повернемося до видань 2001 року.
Скунць Петро Миколайович. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка 1997 року: Буклет / Упорядкування Олени Скунць; поезія Петра Скунця; стаття Степана Пойди; ілюстрації Василя Скакандія. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 24 с. іл.
Чендей Іван Михайлович. Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка 1994 року: Буклет / Упорядкування Олени Скунць; поезія та стаття Петра Скунця. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 24 с. іл.
о. Августин ВОЛОШИН
Пам’яті Олександра Духновича / Літературна адаптація тексту та примітки Петра Скунця. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 34 с. іл.
Августин Волошин народився 17 березня 1874 року в селі Келечин у сім'ї сільського священика. Після закінчення богословських студій в Ужгороді й Будапешті одружився із своячкою Олександра Духновича Іриною Петрик (померла 1937 року), розпочав свою педагогічну діяльність викладачем, ставши 1912 року директором учительської семінарії в Ужгороді.
А. Волошин писав і видавав на власні кошти підручники для початкових і горожанських шкіл, для гімназій та вчительських семінарій. Серед них: «Методическая грамматика карпаторусского языка для народных школ» (1899), «Читанка для угро-русской молодежи» (1900), «Азбука» (1904), «Азбука і перва читанка» (1905, 1913), «Малая Библия» (1904), «Наука о числах» (1919), «Наука стилізацій» (1920), «О письменном языці Подкарпатских русинов» (1920), «Физика» (1923) і т. д., а також – «Педагогіка і дидактика для вчительських семінарій», «Коротка історія педагогіки», «Психологія» та цілий ряд інших книжок. Його перу належать п'єси «Маруся-верховинка», «Без Бога – ні до порога», «Фабіола», «Князь Лаборець», кілька оповідань, «Спомини», «Пам'яті Олександра Духновича» тощо. Як редактор А. Волошин у різні часи видавав газети «Наука» і «Русин», «Місяцеслови», які сприяли поширенню освіти серед підкарпатських русинів. Був співавтором 12 «Наукових збірників товариства "Просвіта"». У 1938-1939 роках А. Волошин очолив державотворчі змагання в Карпатській Україні. Після окупації Закарпаття Угорщиною А. Волошин опинився в Празі, віддався педагогічній і науковій роботі. Був завідувачем кафедри педагогіки Українського вільного університету, потім проректором, а ще згодом – ректором.
15 травня 1945 року А. Волошина заарештовано у Празі, вивезено в Лефортовську в'язницю до Москви. За свідченням медичних експертів, помер від паралічу серця 19 липня 1945 року в лікарні Бутирської тюрми.
Кобаль Йосип Васильович
Історія Ужгородського замку: Буклет. (Українською та угорською мовами) – Ужгород: Ґражда, 2001. – 6 с.: іл/
Ужгородський замок – найдавніша та найімпозантніша будова сучасного Ужгорода. Фортеця розташована на пагорбі вулканічного походження у дуже зручному місці: на стику гір і низовини.
З найдавніших, історичних часів і до кінця Першої світової війни замок та місто мали назву Унг, Унгвар. Остання складається з двох частин: «Унг» – слово тюркського походження, що означає «річка», «вода», та «вар», що у перекладі з угорської означає «укріплене місце, замок, кріпость». Отож, назва Унгвар прочитується як «замок Унг», або «замок на річці». Сучасна назва – Ужгород – порівняно молода: з'являється у XIX ст., але офіційною стає тільки після Першої світової війни.
Як свідчать археологічні знахідки, схили Замкової гори протягом багатьох тисячоліть служили місцем поселення для людей. У X ст. тут виникає укріплене поселення, яке згодом стає центром комітату Унг. Під час монголо-татарської навали, весною 1241 p., укріплення Ужгорода, очевидно, було зруйноване, бо кількома роками пізніше (1248) уже згадується «новий» замок Унг. Останній, між тим, спіткала та ж доля (1317).
До історії національних меншин Австро-Угорщини (XIX-поч. XX ст.) / Упорядкування Кобаля Й. В.; передмова Худанича В. І. – Ужгород: Карпати-Ґражда, 2001. – 89 с.
ISBN 966-671-008-0
Видання склали архівні матеріали та документи XIX – початку XX ст., які містять важливу в багатьох аспектах інформацію про становище національних меншин в Австро-Угорщині, розкривають дійсну картину шляхів і методів урядового їх врегулювання, подають відомості про намагання провідних представників тогочасної закарпатської інтелігенції утвердити цивілізовані принципи міжнаціональних відносин.
Офіцинський Василь Андрійович
Дистрикт Галичина (1941-1944). Історико-політичний нарис / Упорядкування, вступне слово, підготовка тексту, наукова редакція Р.Офіцинського; післямова Н. Антонюк. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 142 с.
ISBN 966-7112-06-3
Великий фактичний матеріал, зібраний дослідником, глибокий аналіз, цікаві, цілком сучасні висновки роблять роботу непересічним явищем української історіографії. Пропонована праця стане вагомою цеглиною у створенні правдивої і повної картини вітчизняної історії доби Другої світової війни.
Голомб Лідія Григорівна
Поетична творчість Федора Потушняка. – Ґражда, 2001. – 98 с.
ISBN 966-7112-01-07
У літературі Закарпаття Ф. Потушняк як поет-символіст проходить майже одинцем. За напрямком поетичної думки йому близький хіба що Зореслав, однак філософсько-релігійна поезія останнього розгортається виключно в християнському руслі й цілком вільна від язичницького міфологізму Потушняка. Самозаглибленість митця інтровертного типу відрізняє Ф. Потушняка від громадського активізму більшості сучасних йому поетів-закарпатців, які тяжіли до празької школи.
Поетична творчість Ф. Потушняка належить до елітарної літератури й на рівні буденної свідомості не сприймається. Даремна річ – нарікати на те, що вона не зрозуміла. Така поезія не піддається «розшифровуванню», раціоналістичному витлумаченню, а сприймається через суґестивне навіювання – інтуїцією, суголосною вібрацією нервів, відповідною психологічною настроєністю, належно розвинутим естетичним чуттям. Вона вимагає від читача певного обов'язкового рівня літературної освіченості та духовної культури.
Ребрик Андрій Іванович
Шевченко і Куліш / Науковий керівник Лідія Стеців; рецензент Лідія Голомб. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 62 с.
Пропоноване видання є підсумком участі автора в конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук. У 2000 році праця відзначена Управлінням освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації та Малою академією наук Закарпаття Дипломом І ступеня за перше місце на обласному конкурсі, а також Дипломом ІІ ступеня республіканського конкурсу.
Продовжуючи дослідницьку роботу, автор розширив тему, залучив нові матеріали. На цьогорічному обласному конкурсі-захисті вона отримала перше місце.
Мураній-Мейсарош Георгіна Іванівна
...Потім не спом’яне нас ніхто... / Передмова Івана Ребрика. – Ґражда, 2001. – 80 с.: іл.
ISBN 966-7112-33-0
Книга табірних спогадів Георгіни Мураній-Мейсарош – не лише вагомий викривальний документ радянської доби, але й – насамперед – пам’ятник незнищенності людського духу. Доля жінки-інтелігентки, продовжувачки славних закарпатських родів Духновича й Сільвая, скромно викладена на папері, містить однак достатньо енергетики Будительства. Руїнницька, смертоносна суть комуністичної ідеології, звичайно, найповніше проявляється у випадках, коли вона стає домінуючою в державі, та злочинно не помічати небезпеки, яку містить вона і в умовах демократичного суспільства. Уникнувши суду й вироку, вона вишиковує свої ряди й готова до реваншу. Невже історія нічому не вчить!?
Жінки України та їх роль у розвитку науки, літератури, мистецтва: Збірник методичних розробок та наукових досліджень вчителів та учнів гімназії м. Ужгорода /Упорядкування Л. І. Стеців. – Шкільна серія. Випуск 9. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 92 с.
ISBN 966-7112-27-6
Пропоноване видання присвячене темі місця і ролі жінки в суспільному та історичному контексті. Його особливість полягає в тому, що вміщені тут матеріали є педагогічним надбанням вчителів та учнів гімназії м. Ужгорода. Методичні розробки уроків української мови та літератури, що акумулюють багаторічний педагогічний досвід, а також перші спроби учнів гімназії в науково-дослідницькій роботі творять досить-таки виразне й поважне обличчя навчального закладу насамперед в гуманітарній сфері. Поза сумнівом, збірник має не стільки підсумовуюче, скільки мобілізуюче й спонукальне значення. Практичне його застосування вчителями-гуманітаріями інших навчальних закладів нашого краю бажане й доцільне, оскільки тут зібрано й професійно опрацьовано чимало культурологічної, історичної, мово- й літературознавчої інформації.
Марія Келемен
Петро Михайлович Світлик: Подвижник з Боржавської долини / Передмова М. Келемен, Н. Ребрик. Шкільна серія. Випуск 10. – Ґражда, 2001. – 180 с: іл.
ISBN 966-7112-28-4
Українська нація упродовж драматичної історії свого розвитку завжди видавала з себе величні постаті в різних ділянках науки і культури, яких ніколи не огорне темінь забуття і в духовності яких нація немовби виправляла свій історичний ріст. Вона подарувала людству цілу плеяду вчених та винахідників, письменників, поетів, композиторів, просто «чорноробів українського письменства», що принесли нації світову славу і поклали на олтар Вітчизни знання і талант. Серед них своє скромне місце посідає наш земляк – видатний закарпатський народний вчитель, фольклорист, етнограф, самодіяльний композитор Петро Михайлович Світлик. Він зумів піднятися до вершин загальнолюдської культури і стати гордістю свого краю, своєї держави, своєї нації.
Видання присвячене 100-річчю від дня народження видатного закарпатця П. М. Світлика.
Сливка Олександр. Минулося, та не забулось...: Короткі спогади. – Ужгород: Ґражда, 2001. – 42 с.
Видання містить тринадцять сюжетів-спогадів Олександра Сливки, які, сподіваємося, стануть для педагогів, як також і для широкого читацького загалу хорошою лектурою, багато в чому повчальною та спонукальною до творення добра.
Збережено датування та нумерацію автора.
Ходанич, Петро Михайлович
Міст через Тису: Оповідання, короткі повісті, п'єса. Ужгород: Ґражда, 2001. – 211 с.
ISBN 966-7112-09-4
Автор відомий читачеві книгами "Тиждень у горах", "Степанова земля", "Портрет орендатора", чисельними публікаціями в українських та зарубіжних часописах, збірниках наукових праць з історії педагогіки та культури Закарпаття.
Через призму сьогодення й минулого героїв автор змальовує моральні переживання своїх сучасників. Реальне і художнє органічно переплітається у сюжетах творів. Стиль книги динамічний і образний, мова легка і колоритна.
Повх Лідія
Гілка глоду: Поезії. – Ужгород: Ґражда, 2001 – 58 с: іл.
ISBN 966-7112-29-2
Нова збірка поезії відомої закарпатської авторки відтворює багатогранний і складний духовний світ сучасника. Лірика позначена філософським спрямуванням, своєрідним колоритом, самобутньою образністю, звернена до витоків національної культури і ментальності.
Андрела Лариса Василівна
Дивосвіт світання: Поезія / Передмова Наталії Ребрик.–Ужгород: Ґражда, 2001. – 58 с: іл.
ISBN 966-7112-09-4
«Дивосвіт світання», – так назвала молода закарпатська авторка свою першу поетичну книжку. І якби треба було одним словом дати характеристику збірки, визначити її настрій, окреслити дух, то це було б слово «світанкова». Це справді «світанкові вірші» – легкі, ніжні, приємні, багатообіцяючі.
Свічадо душі / Упоряд. та передмова Є. М. Мошкіної. – Ужгород: «Ґражда», 2001. – 18 c.: іл.
Пропонована збірка є додатком до методичного посібника «Слово як свічадо людської душі» Євгенії Мошкіної.
Видання містить переспіви та переклади відомих зразків світової класики, здійснених зокрема й учнями 5-6 класів на уроках розвитку зв'язного мовлення з зарубіжної літератури, а також дитячі ілюстрації до них.
З цього ж року й присвята Миколі Матолі, про якого нечасто згадуємо, але згадуємо:
* * *
Колись було... І вже нема.
Німа безока ніч.
Спроквола скапують слова
В тісну підземну стіч.
І лиш слабенький промінець
Ген – пнеться до небес.
А отже, мав земний кінець
Оптимістичний сенс.
Мине потому пару літ,
А, може, й п’ятдесят,
І готуватиметься світ
До Великодних свят.
І в тій житейській метушні
В якусь неждану мить
В ще не просвітленій душі
Нестерпно защемить.
Було, було... І вже нема.
Комусь Христос воскрес…
По нас лишилися слова...
Невже у цьому сенс?
08.04.01
читач 2013-07-01 / 15:44:07
Велике спасибі за подвижництво і велику щоденну працю "Гражди". Підтримую також побажання про додатковий тираж споминів п.Мураній-Мейсарош.
КаО 2013-06-23 / 00:25:14
Було би добре, якби видрукували додатковий тираж з тих споминів Ґ. Мураній-Мейсарош. Бо виросли вже нові читачі для цієї чудової книжки.