Без мізків та інвентарю

У принципі, це нормальна світова практика, коли природні катаклізми використовуються політичними опонентами для вправлянь в критичній риториці, бо, власне, головне призначення влади – це забезпечення безпеки людей. Однак, якщо в США у жовтні минулого року в розпал передвиборчої кампанії, ураган «Сенді» засмутив прихильників республіканців та Маккейна не лише з точки зору людської біди, а й як фактор, що поставив президента Обаму у центр суспільної уваги та сприяв підняттю його рейтингу, то в нас – з точністю до навпаки. І у цьому принципова відмінність реальної демократії від маніпулятивного авторитаризму. Тому що обрана влада орієнтується на народ, а чиновник-призначенець вважає за необхідне бути у свиті патрона на футбольному матчі навіть під час стихії.

Однак, питання, звичайно, значно складніше, ніж роль О.Попова під час заметілі, бо воно стосується всієї системи суспільної організації в нашій країні і роль конкретних персоналій тут не так важлива. Хоча, як зазвичай, стрілки переводитимуся саме на них. Вже звільнено першого заступника Попова та начальників Київавтодору й управління надзвичайних ситуацій КМДА, а їх шеф ніби ні при чому. Тим паче не має ніякої вини на М.Азарові, який навіть не спромігся змінити склад державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, котру досі очолюють Валерій Хорошковський та Віктор Балога. І вже зовсім ні до чого тут президент, котрий за тиждень не наважився хоча б висловитися з цього приводу.  

Відтак всі зусилля парламентарів та юристів від влади зосереджені на знаходженні казуїстичних зачіпок, щоб відтягнути, а краще – зовсім не проводити вибори в столиці. Бо так влаштовані мізки можновладців, вихованих радянською системою: що довіряти людям таку відповідальну справу, як призначення керівників, не можна. У свою чергу громадяни не довіряють владі і маємо зачароване коло, коли, в кращому випадку, в моменти кризи виникають якісь тимчасові громадські об’єднання взаємодопомоги, а в цілому – панує суспільна безпорадність. І треба сказати, що вина виборців тут не менша, ніж тих хто ними хоче маніпулювати. Це як із вкладниками МММ. Їх засновник безумовно авантюрист та шахрай, але ловив він свої жертви на жадібності та любові до «халяви».

Кого б сьогодні не звинувачували кияни у бардаку в своєму місті, але до нього вони причетні безпосередньо. Двічі обравши Л.Черновецького мером, вони своєю волею породили той правовий та корупційний колапс, який розмиває та роз’їдає  місто у прямому та переносному значенні цих слів. Тому поруч з добровольцями, котрі допомагають людям, витягаючи їх машини, зігріваючи теплом та гарячим чаєм, ми бачимо й хапуг серед таксистів та МНСників, котрі наживаються на людській біді. І виправдовуватись «бабусями Черновецького» також недоречно, бо по-перше, громада  має піклуватися за своїх старих та дітей, а, по-друге, насправді електорат Черновецького цілком відповідав демографічним характеристикам міста, в чому переконують дані наших власних соціологічних досліджень (ЗІПД), отримані в квітні 2008 року, напередодні виборів. Інша справа, що, судячи з останніх перегонів, кияни чомусь навчилися, але помилки минулого мають властивість нагадувати про себе довгі роки.

У політичному розвитку Закарпаття природні стихії також відіграли неабияку роль. Навесні 1998 року тріумфальну перемогу на парламентських виборах в краї здобула СДПУ(о). А вже в листопаді область постала перед найбільшим випробуванням за роки незалежності – повінню, яку за масштабами лиха прирівнювали до Чорнобильської катастрофи. І обласне керівництво цей іспит не витримало. Його цілковита, як технічна так і управлінська неготовність протистояти стихії, змусили всю країну звернути увагу на Закарпаття і взятися за допомогу. Виняток становило лише місто Мукачево, де щойно обрана молода команда підприємливих людей начолі з В.Балогою стала поруч з громадою і доволі ефективно мінімізувала наслідки. У всякому разі морально-психологічний клімат в області не витримував жодного порівняння з Мукачевом. Знову ж знаю це не з чуток, а з власних досліджень, проведених на замовлення ОДА в грудні 1998 року. Якщо в Тячівському, Хустському, Виноградівському районах ефективність дій влади визнавали 3-5% опитаних, то в Мукачеві ця цифра доходила до 40%. Не говорячи вже,  як у подальшому відбудовувалися зруйновані помешкання та захисні споруди. В результаті, через півроку, напередодні президентських виборів Леонід Кучма змінив обласне керівництво, відправивши Сергія Устича в Прагу, а його місце зайняв Віктор Балога.

Мало того. За закарпатцями закріпилася традиція очолювати МНС. Спочатку це крісло обійняв Василь Дурдинець, потім двічі Віктор Балога і навіть двічі Нестор Шуфрич. Якими мотивами керувалися при призначенні останнього, залишається лише здогадуватися, але що фактор територіальної приналежності в сучасній українській політиці відіграє ключову роль, сумніватися не доводиться.

Після київського стресу Микола Азаров дав доручення керівникам п’яти областей, куди входить й Закарпаття, терміново підготуватися до повені, в тім числі й за рахунок кадрових рішень. Такі рухи неодмінно наводять на думку, що стихія не так страшна на вулиці, як в головах подібних керманичів. Бо підміна планомірної роботи метушнею нічого, крім шкоди, не несе. А нині у відповідних відомствах замість роботи ламають голови над тим, кого б призначити цапом-відбувайлом, щоб відзвітуватися перед урядом, як вдаліше прикрити сідниці та причепурити  інформацію, якщо, не дай Бог, щось станеться. Адже такі умови диктує адміністративна система й інакшою вона не буде.

Чому навіть в наших умовах у Києві стався сніговий колапс, а Вінниця та Львів пережили таку саму негоду практично без катаклізмів? Звичайно, можна шукати десятки причин, починаючи від масштабів міста і закінчуючи підступами журналістів та політичних опонентів. Але на поверхню спадає одна думка. Бо там громада довіряє своїм керівникам, яких обрала, а в Києві – ні. Тому мер Андрій Садовий першим ділом організовує інформування містян, спілкується з ними і так налагоджується взаємодія, а чиновник О.Попов вперто слідкує за рухами тіла своїх патронів, щоб разом з ними заплескати в долоні чи зобразити  заклопотаність. А коли прем’єр  з подивом сповіщає,  що таки в Києві біда, то Попов догідливо прибирає кількох таких самих чиновників, щоб виконати ритуал жертвування.

Звичайно, що й громада може помилятися й вибирати собі очільників  за якимось іншими критеріями, ніж потрібні місту чи країні, про що ми вже згадували.  Але тоді це буде її відповідальність. І якщо громадяни не хочуть думати головою, то тоді справді треба вишиковуватись в чергу до М.Азарова за лопатами, які, втім, він все одно не дасть. Бо якщо відсутні мізки, то відсутній й інвентар.    

Теги: влада, вибори

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати