"Я спрямував дослідження до небес…" (до 370-ї річниці зі дня смерті Галілео Галілея)

Галілео Галілей

     Людство не хоче жити без великих людей: того тижня, коли помер Мікеланджело Буанаротті, народився Галілео Галілей.

     Щастя й нещастя розподілилися в його долі дуже нерівномірно: воістину грозовим був захід його життя, а на зорі, в юності, старший син багатодітного й знатного, але бідного Вінченцо Галілея був веселим та вдалим. Він навчався у Флоренції - містові, яке зачарувало його на все життя. Потім був університет Пізи, де юнак відразу занудьгував на схоластичних лекціях… Він захоплювався літературою, живописом, своєю улюбленою лютнею.

     Батько бажав бачити його медиком та всіляко намагався відвадити сина від математики й фізики. Про існування робіт Архімеда і Евкліда Галілей дізнався тільки у 18 років. Ці книги притягували до себе як магніт. Його філософські симпатії ще невизначені, а знання досить поверхневі. Зрозуміло, він чув про нову систему світу, запропоновану цим дивакуватим польським астрономом за прізвищем Коперник, але: "Я був переконаний, - писав Галілей, - що нова система - чистісінька дурість. Я запитував багатьох з тих, що були на лекціях і побачив, що для них лекції ці служили невичерпним предметом для кепкувань". Так, тоді про вчення Коперника ще читали лекції. Але пройдуть роки, і маски ідіотського сміху перетворяться на гримаси ненависті, в оскал безсилої жорстокості перед безсмертним відкриттям великого поляка.

... Натовпи студентів й цікавих оточили знамениту Пізанську вежу: сьогодні молодий професор кидатиме з її вершини різні предмети, щоб довести, що тіла нерівної ваги падають з однакової висоти за однаковий час.

... Тисячі жовтеньких язичків трохи коливаються, коли вступає хор Пізанського собору, і в тремтінні полум'я свічок Галілей помічає, як розгойдується велика люстра. Чи залежать коливання від часу? Тут, в соборі, він відкрив принцип ізохронізму коливань.

     Ім'я молодого професора швидко стає популярним, і це багатьом не до вподоби. Колеги починають тихе цькування. А тут ще так недоречно Галілео розкритикував механічний черпак Джованні Медічі, вельми впливову молоду людину, котра вважала себе провідним інженером.

     Галілей не вмів пристосовуватися. Як часто порушує він норми "здорового глузду" та "життєвої далекоглядності"! Професорам риторики в Падуї, куди він переїхав, платили до 1700 флоринів; він, професор математики, погодився на 180. У 1606 році, коли із земель Венеціанської республіки виганяли єзуїтів, навіщо він так необачно поквапився схвалити декрет про вигнання? Адже на той час був вже далеко не хлопчаком: 42 роки, як-не-як… Невже потрібно чекати, поки всесильний кардинал Ришельє сам попросить прислати винайдений Галілеєм телескоп?! Невже венеціанському дожу Леонардо Донаті потрібно натякнути, що сенат гордитиметься, якщо цей дивний прилад буде піднесений республіці?! Добре ще, що "розумні люди" порадили йому назвати чотири відкриті ним супутники Юпітера "Зірками Медічі".

     Він прожив вісімнадцять років у Падуї. Тут став знаменитим вченим. На його лекції приходило до двох тисяч слухачів. Тут зробив він свої знамениті астрономічні відкриття, тут писав підручники та вчені трактати, винайшов небачені машини, придумав нові фортифікаційні системи, змайстрував повітряний термометр й пропорційний циркуль. Але серцю не накажеш: не любив він цю Падую й усі роки згадував милу свою Флоренцію, найкраще місто на Землі. Не витримав, поїхав. Венеціанці вважають його невдячним, флорентійці більш ніж насторожено віднеслися до того, хто шукав і показав помилки у самого Аритотеля. Він радів зустрічі з улюбленим містом і не відразу помітив хмари, які почали згущатися над його головою.

     5 березня 1616 року священний цензурний комітет Риму заборонив книги Коперника та Роскаріні  - "до тих пір, поки не будуть виправлені". Чи зрозумів він, що ця заборона – це не лише помста мертвому Копернику, але й загроза йому, живому Галілею? Невже сподівався він переконати папу Павла V, який, за свідченням сучасників, "страшився літератури й мистецтв"? Він наївно вірить, що новий папа Урбан VIII - колишній кардинал Маффео Барберіні, його співчутливий співрозмовник, майже друг - зніме заборону зі вчення Коперника. Галілей повний райдужних сподівань, коли везе до Риму свій "Діалог про дві найголовніші системи світу". Кожна розсудлива людина бачить в нім повний крах системи Птолемея та розуміє велику логіку Коперника. Ріккарді, дворецький священного палацу, візує рукопис для друку, але раптом, чогось злякавшись, бере назад свій дозвіл, рекомендуючи іншого цензора, вже у Флоренції. Там у 1632 році 68‑літній Галілей випустив головну книгу свого життя.

     Ватикан розлютився не на жарт. Папа, якому вже нашептали, що під виглядом схоласта в книзі виведений він сам, не бажає слухати жодних виправдань.

     - Ваш Галілей наважився писати те, чого не повинен, і на додаток про найважливіші питання, про найнебезпечніші, які тільки можна підіймати у наш час! - кричить Урбан VIII тосканському посланцеві, що намагався захистити ученого. Про посилання на дозволи цензорів він не хоче навіть чути. - Свята інквізиція ніколи нікому не дає попереджувальних порад. Це не в її звичаях. Вже через два дні після цієї розмови флорентійська інквізиція за особливим повелінням інквізиційного суду наказує Галілею їхати до Риму.

     Всі спроби відмінити цей наказ терплять невдачу. Галілей старий? Немічний? Він погано себе почуває? Є навіть довідка медиків про його хворобу?

     - Ну нехай він їде потихеньку, piano, piano, на носилках. - відповідає папа.

     У лютому 1633 року Галілей прибув до Риму. Виявивши "поблажливість та любов", папа дозволяє йому жити в будинку тосканського посланця, а не у в'язниці суду інквізиції, "від якого не позбавлені навіть царі". У папи скорботне обличчя: "Господь та пробачить його за те, що він став міркувати про речі, що стосуються нових вчень та священного писання, бо завжди краще наслідувати загальноприйняте вчення. Мені гірко робити йому неприємності, але справа стосується віри й віросповідання".

     Суд тривав більше двох місяців. Чотири допити раз за разом вбивали волю старого. "Приниження великої людини було глибоким й повним, - писав один з французьких біографів Галілея. - В цьому приниженні він був доведений до зречення від найгарячіших переконань вченого та до мук людини, переможеної стражданням і страхом вогнища".

     Альберт Ейнштейн писав про Галілея: "Перед нами з'являється людина неабиякої волі, розуму й мужності, здатна як представник раціонального мислення вистояти проти тих, хто, спираючись на неуцтво народу і неробство учителів в церковних одежах та університетських мантіях, намагаються зміцнити і захистити своє положення". 22 червня 1633 року в церкві монастиря святої Мінерви у присутності всіх прелатів й кардиналів суду, підкоряючись вироку, уклінний, він прочитав зречення. Те, що, піднімаючись з колін, він нібито крикнув: "А все-таки вона вертиться"! - швидше за все міф. Бажаний, але міф. Інквізиція ніколи не пробачила б йому зречення чисто формального. Від нього чекали саме покаяння, упокорювання, вимагалося не зігнути, а зламати його думку.

     У суботу 10 листопада 1979 року у Ватиканській академії наук відбувалася урочиста церемонія, присвячена століттю з дня народження Альберта Ейнштейна. Перед членами академії виступав папа Іоан‑Павло II.

     - Галілей та Ейнштейн - кожен склав цілу епоху, - раптом вимовив папа. Присутні насторожилися: що б це означало? При чому тут Галілей? А папа тим часом продовжував розвивати свою думку, він визнав, що великий флорентієць "багато вистраждав - ми не можемо цього приховувати - з вини служителів органів церкви". А далі вже зовсім несподівано: - Я бажав би, щоб теологи, вчені та історики, щиро керуючись ідеєю співпраці, як можна глибше проаналізували справу Галілея і, щиросердо визнавши провину за тими, на кому вона дійсно лежить, допомогли б викоренити недовіру, яка ця справа все ще викликає в умах багатьох, заважаючи їм прийти до плідної згоди між наукою та вірою.

     Невже Іоан‑Павло II не зрозумів, що ніколи не прийде Галілео Галілей до цієї "плідної згоди"?

     Що значить ця промова? Реабілітація церквою Галілея? Якщо так, вона запізнилася на 346 років.

     Зречення вбило його душу, а тіло помирало ще дев'ять років. Осліплий та важко хворий,  він залишався "в'язнем інквізиції". Він помер біля Флоренції на 78‑му році життя.

     Але людство не хоче жити без великих людей: в той рік народився Ісак Ньютон.

Теги: Галілео Галілей, життєвий шлях, інквізиція

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати